Оцінка внеску учня в дискусію

Під час навчальної дискусії вчитель може вибрати декілька учнів для спостереження та оцінки. Оцінка за кожним показником може виставлятися за дванадцятибальною системою або можна використо­вувати такі критерії: «завжди», «звичайно», «іноді», «ніколи».

Поведінка учня	Ім’я учня
Допомагає визначати запитання для обговорення
Ретельно працює над запитанням
Є цікавим і уважним слухачем
Порівнює ідеї, що викладаються, зі своїми власними
Обмірковує інформацію, що подасться іншими учнями
Узагальнює ідеї, коли це необхідно
Приходить до висновків, що приводять до нового розуміння
Загальна оцінка

Самооцінка учнями роботи малої групи

Ця форма дозволяє оцінити роботу малої групи самими учасниками групи. Можна просто ставити значок (наприклад, «плюс») у відповідній графі, відзначаючи, як працювала група в цілому, або вписувати імена учасників групи.

ПОКАЗНИКИ	Завжди	Звичайно	Іноді	Ніколи
І. Ми перевіряли, чи всі учасники групи розуміють, що потрібно зробити
2. Ми відповідали на запитання, даючи пояснення, коли це було необхідно
3. Ми з'ясовували те, що було нам незрозуміло
4. Ми допомагали один одному, щоб всі могли зрозуміти і застосувати на практиці інформацію, що ми отримали
5. Ми надавали можливість усім взяти участь в обговоренні, прийнятті рішення та представленні результатів роботи групи

Підписи членів групи

Оцінка учнем власної участі в роботі малої групи

Я добре співпрацював із своїми товаришами	Завжди	Звичайно	Іноді	Ніколи
Я намагався зрозуміти та виконати спільні завдання
Я завжди брав участь в обговоренні завдання
Я висловлював нові ідеї та вносив конструктивні пропозиції
Я запрошував інших до роботи та підбадьорював

Ці приклади оцінювання, розроблені на основі практики інтерактивного навчання, можуть бути пристосовані для роботи з конкретними інтерактивними технологіями та змістом. Розглядаючи їх, важливо пам’ятати, що використання альтернативних підходів не заперечує застосування традиційної оцінки, спрямованої на запам'ятовування або повторення з метою закріплення. Скоріше, мета альтернативного оцінювання полягає в розширенні оцінювального спектра з включенням у нього аналізу нових умінь, навичок та цінностей, що формуються в учнів.

Тільки дотримання вимог і послідовне виконання кроків такої технології оцінювання може забезпечити підвищення реальних результатів навчання. Зрозуміло, що трансформація практики оцінювання є достатньо складним завданням, як і запровадження компетентнісного підходу у навчанні історії в цілому.

Питання до самоконтролю.

1. Охарактеризуйте сучасні підходи до визначення видів, типів, функцій і форм перевірки результатів навчання історії.

2. Якими є типи і види контролю результатів навчання, чим вони відрізняються з точки зору завдань перевірки та методики їх організації на уроці історії?

3. Які ви знаєте функції та принципи організації контролю результатів навчання учнів історії? Чи є для вчителя важливим реалізувати ці функції та принципи у навчанні? Відповідь обґрунтуйте прикладами.

4. Що таке оцінювання?

5. Якими є види оцінювання?

6. Що таке критерії та рівні оцінювання навчальних досягнень учнів?

7. Які основні підходи до оцінювання навчальних досягнень учнів існують у сучасній методиці історії?

8. Охарактеризуйте об'єкт, критерії та технологію оцінювання рівнів навчальних досягнень учнів з історії в основній школі у контексті компетентнісного підходу.

Висновки (стисле резюме).

Проблема перевірки та оцінювання результатів навчання історії є однією з центральних у методиці викладання історії. На сучасному етапі перевірка оцінюється вченими як важливий, з погляду на завдання освіти, виховання і розвитку учнів, етап процесу навчання історії, що є важливим стимулом самостійної роботи школярів, ефективним способом виховання відповідальності, працьовитості, сумлінності учнів, який сприяє досягненню загальних цілей шкільної історичної освіти.

Говорячи про функції перевірки та оцінювання (контролю) результатів навчання історії ми можемо виділити наступні: діагностична, прогностична, корегуюча, навчальна, розвивальна, виховна, стимулююче-мотиваційна.

Розкриваючи принципи здійснення контролю (перевірки й оцінювання) на уроках історії означимо такі: а). систематичність; б). всебічність; в). індивідуалізація.

Метою перевірки результатів навчання завжди є оцінювання, що є процесом встановлення відповідності рівня навчальних досягнень учнів в оволодінні змісту предмета, вимогам чинних програм. Оцінювання є особливою стороною контролю, а педагогічна оцінка – його результатом. Об’єктивність і точність оцінок забезпечується критеріями оцінювання, які мають бути висловлені перед навчанням. Оцінювання завжди виступає рівнем навчальних досягнень чи результатів учня, а не його особистість чи риси характеру.

Оцінювання має бути відкритим, абстрактно ясним і прозорим для дитини, для вчителя, для батьків (якщо це необхідно). Залежно від мети і конкретних прийомів оцінювання треба вибрати шкалу оцінки кожного з обраних вами критеріїв оцінювання.

Оцінювання може будуватися і на альтернативних підходах, які розширюють оцінювальний спектр і додають до традиційної оцінки (спрямованої на запам’ятовування або повторення з метою закріплення) аналіз нових умінь, навичок та цінностей, що формуються в учнів.

Розділ 2.1.

Тема: „Форми організації навчального процесу”.

Зміст.

1. Лекція, семінар, практикум у навчанні історії.

2. Урок-семінар:

а) педагогічні вимоги до підготовки та проведення семінарського заняття;

б) основні умови педагогічної ефективності уроку-семінару.

Ключові слова: «форми організації навчального процесу», «лекція», «семінар», «практичне заняття», «лабораторне заняття», «умови педагогічної ефективності уроку семінару», «особливості відбору навчального матеріалу», «проблемна ситуація», «вихідна проблемна ситуація», «шляхи (способи) створення вихідної проблемної ситуації», «провідна проблема уроку-семінару», «вимоги до тимчасових навчальних груп», «комунікативний тренінг», «читацький тренінг», «оцінювання семінарської діяльності учня».

Цілі та завдання вивчення розділу.

Успішне вивчення розділу дозволяє:

Мати уяву про методику проведення шкільної лекції, семінару, практикуму та способи взаємодії викладача й учнів в процесі навчання історії в школі за відповідних форм організації навчального процесу.

Знати специфіку цілей та структуру шкільної лекції, семінару, практикуму, умови педагогічної ефективності уроку-семінару.

Володіти ключовими поняттями: «форми організації навчального процесу», «лекція», «семінар», «практичне заняття», «лабораторне заняття», «умови педагогічної ефективності уроку семінару», «особливості відбору навчального матеріалу», «проблемна ситуація», «вихідна проблемна ситуація», «шляхи (способи) створення вихідної проблемної ситуації», «провідна проблема уроку-семінару», «вимоги до тимчасових навчальних груп», «комунікативний тренінг», «читацький тренінг», «оцінювання семінарської діяльності учня».

Методичні рекомендації до вивчення Розділу 2.1.

При вивченні Розділу 2.1. важливо звернути увагу на конкретну методику проведення лекційних занять, уроків-семінарів, лабораторних занять, практичних занять, що надані у розділі.

Вивчаючи пункт 1, зупиніться на технологічних етапах підготовки та проведення шкільної лекції, уроку-семінару, лабораторного заняття, практичного заняття та їх видах. Спробуйте відповісти на питання «На що спрямована кожна з означених форм організації навчального процесу (основна мета, завдання)?», «Чим, на ваш погляд, сучасна шкільна лекція з історії відрізняється від інших форм уроку?», «Що спільного та чим відрізняється лабораторне заняття від семінарського?».

Вивчаючи пункт 2, зверніть увагу на педагогічні вимоги до підготовки та проведення семінарського заняття та основні умови ефективності уроку-семінару.

Для цього зверніться до наступної літератури:

1. Бернадский В.М. Методы преподавания истории в старших классах. – Л., 1939. – С. 22.

2. Вагин А.А., Сперанская Н.В. Основные вопросы методики преподавания истории в старших классах: Пособие для учителя. – М., 1959. – С. 109.

3. Гончаренко С.У. Український педагогічний словник. – С. 268.

4. Зиновьев М.А. Очерки преподавания истории. – М., 1955. – С.177.

5. Кузьменко О. Урок-семінар // Історія в школах України. Методика. Практика. Досвід. – №2 – 2001.

6. Лернер И.Я. Задания для самостоятельной работы по истории СССР: 8 кл. – М., 1988. – С. 15.

7. Педагогічний словник / За ред. М.Д. Ярмаченка. – С. 280.

8. Пометун О., Пироженко Л. Сучасний урок та інтерактивні технології навчання. – К., 2003. – С. 64-81.

Навчальний матеріал.

1. Прочитайте та запишіть основні вимоги щодо організації лекції, семінару, практикуму у навчанні історії.

Навчальні заняття, про які йде мова в цьому параграфі, є формами організації навчального процесу, що мають специфічні цілі, своєрідну структуру, інші, ніж на уроці, способи взаємодії викладача й учнів. Вони зазвичай застосовуються у 9-му класі основної школи або в різних типах допрофільної підготовки. Розглядаючи їх як варіативні форми організації навчальних занять з предмета, можна переконатися, що всередині кожної з них є свої види, а в цілому перед учителем відкривається упорядкована панорама форм навчальних занять з історії, яка може бути доповнена практикуючими вчителями.

Форми навчальних занять з історії

Типи уроку	Лекція	Семінарське заняття	Лабораторне заняття	Практичне заняття
1).засвоєння навчального матеріалу; 2).формування і вдосконалення вмінь та навичок; 3). Закріплення та застосування знань, умінь та навичок; 4).узагальнення та систематизація знань; 5).контролю і корекції знань, умінь та навичок; 6).комбіновані	Оглядова: вступна; систематизуюче-узагальнююча; тематична	1).тематичне; 2).узагальнююче; 3).систематизуюче-узагальнююче	1).за підручником; 2).за документами; 3).за історичними речовими памятками	1).з розвитку пізнавальних умінь; 2).з розв’язання пізнавальних задач; 3).з перевірки творчих робіт; 4).з підсумків проекту.

Розглянемо докладніше кожну із зазначених форм.

Шкільна лекція (від лат. читання) – модифікація уроку передавання – засвоєння нових знань. Передбачає систематичний, послідовний виклад учителем широкого за змістом матеріалу з певної дисципліні, нерідко узагальнюючого характеру. Вона розглядається у методичній літературі як окрема форма організації навчання, як форм уроку історії і як особливий метод його проведення. Така форма навчальних занять передбачає тривале монологічне викладення значного обсягу навчального історичного матеріалу вчителем і створює умови для глибокого, логічно стрункого, цілісного засвоєння фактологічного і теоретичного змісту теми. Виклад навчального матеріалу займає весь урок, а іноді «спарені» уроки. Лекція з історії привчає учнів до самостійної роботи з усним словом як основним джерелом інформації, до ведення грамотних й економічних записів, до внутрішнього діалогу з лектором-викладачем, а також поступово готує їх до умов вузівського навчання.

Вона потребує особливої методики проведення, оскільки просте слухання лекцій або їх диктування дуже непродуктивні. Лекція повинна супроводжуватися приблизно такою ж роботою, як читання і конспектування книги. Мета лекції – розвивати в учнів уміння слухати, аналізувати, виділяти головне, конспектувати. Тому спочатку доцільно сформувати у школярів відповідні вміння за допомогою підручника з історії, документів, науково-популярних матеріалів та інших засобів навчання.

Тільки потім можна переходити до навчання конспектуванню усного мовлення. Визначимо послідовність такої роботи. Перед поясненням нового вчитель диктує короткий план, що вносить чіткість і послідовність у записи учнів. Виклавши частину матеріалу, вчитель разом з учнями з'ясовує головну думку розказаного, складає зразковий текст запису. При цьому на початку обсяг викладеного має бути незначним. При викладенні матеріалу треба стежити за швидкістю записування. Учнів слід час від часу контролювати, якщо потрібно, просити їх прочитати свої записи, поправити текст. Наприкінці викладення записи учнів перевіряються і коректуються, з'ясовується, що з головного пропущене і що з другорядного треба опустити.

Залежно від змісту і дидактичних задач шкільні лекції можуть бути:

• оглядові, котрі, у свою чергу, бувають: 1) вступні - з первинного знайомлення учнів з основними проблемами тем і розділів курсу; 2) повторю вально-узагальнюючі для відновлення в пам'яті основних питань різних курсів історії;

- тематичні, що містять теоретичний матеріал і основні факти з тієї чи іншої теми.

Оглядові лекції, відкриваючи чи завершуючи тематичний блок навчального історичного .матеріалу, містять мінімум фактологічної інформації, адже знайомлять учнів з вихідними теоретичними положеннями, що мають принципове значення для розуміння теми, осмислення головних історичних фактів (вступні оглядові лекції), чи, навпаки, систематизують, узагальнюють конкретні питання теми, піднімають їх до рівня проблемного аналізу, зв'язку із сучасністю, актуальних суджень і оцінних висновків (повторювально-узагальнюючі оглядові лекції).

Мета тематичної лекції – сформувати у школярів яскраве, образне, повне уявлення про головні історичні факти; конкретизувати, підтвердити прикладами теоретичні положення, що вводяться на першому етапі розгляду певного змістового навчального блоку; надати учням фактологічний банк даних, необхідних для самостійних висновків і узагальнень на завершальному етапі вивчення теми. На відміну від оглядових лекцій у змісті тематичних лекцій факти превалюють над теорією.

Підставами для вибору учителем лекції як форми організації навчальної роботи можуть бути:

• можливість у жанрі лекції продемонструвати учням зразок емоційно-яскравого, логічно-цілісного і глибокого монологічного викладу історичного питання;

• створити умови для систематичного навчання школярів прийомам міркування, порівняння, аналізу, доказу і т. п. у різноманітних навчальних ситуаціях;

• спрощений, поверховий, описовий підхід до викладу важливого питання в навчальному посібнику чи існуючих підручниках або повна відсутність у них відповідного матеріалу;

• моноконцептуальний без альтернативний погляд авторів підручника на досліджувану проблему, який не відображає всієї палітри думок з даного питання;

• необхідність викладення великого обсягу навчального історичного матеріалу, що не вкладається в часові рамки звичайного уроку.

Деякі викладачі вважають, що з усіх форм навчальних занять лекція є найлегшою в методичному плані: напиши текст і виходь до аудиторії з тривалим монологом. Інші, навпаки, називають лекцію найважчою формою заняття.

Дійсно, лекційна форма не обмежує викладача у використань різноманітних прийомів і засобів навчання історії. Єдине попереджена практиків – уникати демонстрації на лекціях заздалегідь підготовлених текстових таблиць, опорних конспектів, логічних схем, розгорнутих планів і т. п. Ефективніше складати їх на очах слухачів при безпосередньому викладанні питань, залучаючи аудиторію не до результату, а до самого процесу пошуку істини.

У методиці відомі різноманітні способи викладання питань лекції і різні, обумовлені конкретними навчальними обставинами, способи пізнавальної діяльності школярів під час лекції, види записів і завдань. У таблиці показані варіанти поєднання прийомів викладання зі способами навчальної роботи школярів та видами пізнавальних завдань.