6. Переваги і недоліки прямих та непрямих податків, їх місце в податковій системі

Характеристика переваги (недоліку)
1.	При формуванні державного бюджету вони не можуть бути стабільним джерелом його доходів, оскільки, наприклад, податок на прибуток -- це результат ефективної діяльності виробника. І навпаки, непрямим податкам властиве швидке їх надходження і перерахування до бюджету, що здійснюється відразу після реалізації продукції. Крім того, фіскальна ефективність непрямих податків пов'язана з тим, що вони охоплюють величезну кількість людей, які їх сплачують під час придбання кожної одиниці оподаткованого товару, через що вони дають фіску більш стабільний дохід.
2.	Оскільки прямими податками обкладаються прибутки та доходи підприємств і населення, то досить низькою є ймовірність їх повного надходження. Більш надійнім об'єктом оподаткування є товари і послуги, процес використання яких зупинити ніхто не в змозі
3.	Прямі податки є досить поблажливими для платників ніж непрямі, де одразу вимагається сплата значної суми. Непрямі ж податки менш помітні для споживачів, оскільки вони сплачуються невеликими частками, шляхом включення їх до ціни товарів, що купуються. Перевага цих податків полягає ще й в тому, що їх стягнення не пов'язане з неприємним для платника втручанням податкових органів у його приватне життя. Тому протидія непрямим податкам зі сторони платників є значно меншою
4.	Пряма форма оподаткування потребує складного механізму стягнення податків, оскільки пов'язана з досить складною методикою проведення бухгалтерського та податкового обліку і звітності
5.	Контроль за сплатою прямих податків також досить складний, оскільки органи податкової служби мають справу з великою групою платників. А це, у свою чергу, вимагає розширення податкової служби і розробки різноманітних методів обліку та контролю доходів громадян і підприємств. Недосконалість законодавства й відсутність належного контролю за сплатою податків створюють сприятливі умови для ухилення від їх сплати
6.	Ухилення від сплати прямих податків є протиправною дією і карається в передбаченому законом порядку різними санкціями, тоді як платники непрямого податку можуть цілком легально ухилитися від сплати цього податку, особливо, коли це товар не першої необхідності. Отже, споживач, збільшуючи або зменшуючи задоволення своїх потреб, сам регулює суму непрямих податків, не порушуючи при цьому чинних правових норм
7.	Найкраща система прямих податків не може гарантувати того, що всі види доходу, дійсно, будуть оподатковані. Ті види та частини доходу, що вислизають з-під прямого оподаткування, охоплюються непрямими податками, які дають змогу оподатковувати платника за його індивідуальною платоспроможністю

8.сутність податкової політики

Фінансова політика держави – це сукупність заходів, які проводить держава, по забезпеченню надходжень та використанню фінансових ресурсів для забезпечення економічного та соціального розвитку країни. Основною метою фінансової політики є оптимальний розподіл ВВП між галузями народного господарства, соціальними групами населення, територіями. На цій основі в країні мають забезпечуватись стійке зростання економіки, вдосконалення її структури створення сприятливих умов для розвитку підприємств усіх форм власності. Поряд з цим важливе значення має створення умов для надійних соціальних гарантій громадянам. Основу фінансової політики становить бюджетна політика, яка пов’язана насамперед із формуванням і виконанням бюджетів усіх рівнів та загальнодержавних цільових фондів, в основному завдяки податковій політиці, яка проводиться в державі за рахунок податкових платежів. Держава, виражаючи інтереси суспільства в різних сферах життєдіяльності, виробляє та впроваджує відповідну політику: економічну, соціальну, екологічну, демографічну. Визначивши свою економічну політику, держава визначає напрямок розвитку, а також стратегію і тактику досягнення поставленої мети. Ось чому податкова політика має чітку цілеспрямованість на вирішення конкретних завдань і проблем. Податкова політика держави є складовою частиною економічної політики, яка базується на сукупності юридичних актів, що встановлюють види податків, зборів та обов’язкових платежів, а також порядок їх стягнення та регулювання. Стратегія проведення податкової політики в Україні повинна спиратись на ґрунтовну теоретичну базу, максимально враховувати відмінність перехідного стану економіки держави. Податкова політика являє собою систему заходів, які провадяться Урядом країни, по вирішенню певних короткострокових та довгострокових завдань, які стоять перед суспільством за допомогою системи оподаткування країни. До довгострокових завдань належать досягнення економічного зросту, максимального рівня зайнятості населення країни, росту рівня його благополуччя. Короткостроковими цілями відносно податкової політики можуть бути наповнення державного бюджету, досягнення його збалансованості, стимулювання інвестиційної діяльності. Податкова політика представляє собою діяльність держави у сфері встановлення та стягнення податків, зборів та обов’язкових платежів. Загальна стратегія податкової політики повинна включати пріоритетні цілі, пов’язані з функціонуванням системи оподаткування, та методи їх досягнення. Перспективнішою є така податкова політика, яка здатна викликати майбутній ефект, тобто реалізація певних заходів сьогодні дасть можливість забезпечити в майбутньому реалізацію інших заходів. Податкова політика повинна передусім сприяти росту обсягів накопичення, створення умов, які полегшують оновлення капіталів підприємства. При впровадженні податкової політики держава обов’язково враховує інтереси кожного підприємства, кожного члена суспільства. Регулювання нових економічних відносин потребує гнучкої податкової політики, яка б дала змогу оптимально пов’язати інтереси держави з інтересами рядових платників податків. Вся історія податкової політики зводиться до пошуків ідеалів оптимального оподаткування. При цьому держава не може задовольнятися лише загальними пропорціями розподілу ВВП. Іншими словами, податкова політика повинна влаштовувати і державу, і платників податків. Важливою умовою ефективної політики є її стабільність і передбачуваність, завдяки чому у підприємств виникає можливість планувати господарську діяльність та правильно оцінювати ефективність прийнятих рішень.  Залежно від організаційної структури управління державою розрізняють податкову політику на макроекономічному рівні, тобто державну податкову політику, і на мікроекономічному рівні, тобто податкову політику суб’єкта оподаткування на рівні підприємства, фірми (юридичних і фізичних осіб).  Кожен рівень має свої особливості, завдання, мету і методи її досягнення. Якщо розглядати податкову політику на макроекономічному рівні, то вона є системою відносин між державою і платниками податків та інших обов’язкових платежів, які складаються при отриманні та розділі їх у державі. Основна мета державної податкової політики полягає в організації наповнення дохідної частини бюджету держави з різних джерел для покриття витрат, пов’язаних із виконанням нею своїх функцій. При розробці податкової політики на макроекономічному рівні потрібно враховувати функції, які виконують податки. Головною функцією є фіскальна. Ефективність її залежить від того, наскільки гнучкою вона може бути залежно від конкретної ситуації та стану розвитку економіки держави. Основна вимога при виконанні фіскальної функції – повнота збору податків згідно зі строками, визначеними чинним законодавством. У деяких випадках з метою розвитку якогось напряму діяльності, тимчасової підтримки виробництва деяких товарів та виробів або вітчизняного виробника продовольчих товарів держава може надати податковий кредит. Сутність іншої функції – розподільчої – полягає у встановленні справедливості при стягненні податків. Тобто потрібно підходити до платників податків з урахуванням умов їх діяльності. Це стосується як фізичних і юридичних осіб, так і регіонів вцілому. При визначенні регіональної податкової політики особливої уваги потребує структура виробництва регіону, найбільша питома вага виготовлення певної продукції з точки зору розмірів сплати податків. Особливе значення мають рівні зайнятості населення та середньо подушного доходу. Причому тут виділяють два аспекти: з одного боку, збільшення податків з доходів, з другого – зростання обсягів реалізації товарів і сплата податків з ціни виробу. Тобто при виконанні цієї функції потрібна гнучка політика у визначенні розмірів податків, що стягуються до бюджету з різних платників. Зміст соціальної функції полягає в тому, що повинна змінюватись структура сплати податкових та інших обов’язкових платежів, особливо між тією частиною, яка йде до державного бюджету, та тією, що залишається в місцевому. Але для цього необхідно чітке визначення загальних витрат держави, їх структури та шляхи економії. З урахуванням особливостей розвитку економіки регіону або освоєння нових територій та залучення для цього інвестиційних коштів держава може створювати вільні економічні зони. За характером державна податкова політика може бути дискреційною та антидискреційною. Такий розподіл залежить від циклічності розвитку економіки, стадій економічного розвитку суспільства. Дискреційна державна податкова політика характерна для періоду, коли економіка держави перебуває на стадії спаду, тобто коли в суспільстві знижується попит на вироби, а відповідно зростає перевиробництво товарів і в кінцевому підсумку знижується виробництво. У цьому разі держава зменшує ставки податків або надає податкові пільги фізичним особам з метою збільшення доходів громадян. Така форма дискреційної політики має фіскальний характер. Антидискреційна державна податкова політика пов’язана з теоретичною концепцією про те, що вона має здатність саморегулюватись при зміні економічного циклу.  У сучасних умовах у державах з різними рівнями економічного розвитку застосовуються різні підходи до здійснення державної податкової політики, які умовно можна поділити залежно від таких економічних теорій: на підставі теорії Дж.Кейнса – “ефективний попит”; на підставі теорії А.Лаффера – “економія пропозиції”.

9.Критерії формування податкової політики

Податки в умовах переходу до ринкової економіки слід використовувати не

лише як джерело поповнення доходів бюджету, а й як важливу складову

фінансового регулювання економіки. В цих умовах особливої актуальності

набувають дослідження методологічних, теоретичних і прагматичних

підвалин податкової політики та формування податкової системи в державі.

Податкова політика — це діяльність держави у сфері встановлення,

правового регламентування та організації справляння податків і

податкових платежів у централізовані фонди грошових ресурсів держави.

Формуючи свою податкову політику держава шляхом збільшення або

скорочення маси податкових надходжень, зміни форм оподаткування та

податкових ставок, тарифів, звільнення від оподаткування окремих галузей

виробництва, територій, груп населення може сприяти зростанню чи спаду

господарської активності, створенню необхідної кон’юнктури на ринку,

умов для розвитку пріоритетних галузей економіки, формування

збалансованої соціальної політики. Використовуючи ті чи інші податкові

пільги, держава регулює пропорції як у економічній структурі виробництва

й обміну, так і у розвитку продуктивних сил. Організація оподаткування

ганізація оподаткування

впливає на реалізацію суспільного продукту, темпи нагромадження капіталу

і технічного оновлення виробничого потенціалу держави.

Вся історія податкової політики зводиться до пошуків ідеалів

оптимального оподаткування. З одного боку, податки мають забезпечити

сталу фінансову базу держави, з іншого — залишити достатньо коштів

підприємствам і громадянам з метою збереження максимальної

заінтересованості в результатах діяльності. При цьому держава не може

задовільнитися лише загальними пропорціями розподілу ВНП. Вона повинна

враховувати інтереси кожного підприємства, кожного члена суспільства.

Інакше кажучи, податкова політика ведеться за народним прислів’ям “щоб і

вівці були цілі, і вовки ситі”. Це досягається за умови наукового

поєднання критеріїв податкової політики: фіскальної досконалості,

економічної ефективності, соціальної справедливості, стабільності,

гнучкості.

Критерій фіскальної достатності полягає в здійснення податкової

політики, необхідної для забезпечення такої величини податкових

надходжень, яка є оптимальною, з огляду на проголошену економічну

доктрину. При дослідженні даного критерію вимальовується чітка

пропорційна залежність між нормою оподаткування і величиною податкових

надходжень: чим вища норма, тим більші розміри податкових надходжень.

10.Поняття податкової системи і випоги до неї

Проявом на практиці податкової політики, яка проводиться в тій чи іншій державі і формується відповідними державами структурами виступає податкова система країни.

При визначенні податкової системи важливо розмежувати два підходи до її розуміння. По-перше, податкова система - це сукупність податків і податкових платежів, які законодавчо закріпленні в державі. По-друге, податкова система включає в себе механізми нарахування, сплати податків та організації контролю і відповідальності за порушення податкового законодавства.

Таким чином, податкова система - це сукупність податків, зборів та інших платежів до бюджету і державних цільових фондів; принципів, форм і методів їх установлення, зміни чи відміни; дій, які забезпечують їх сплату, контроль і відповідальність за порушення податкового законодавства.

Суттєвими умовами оподаткування, що характеризують податкову систему в цілому є:

—   порядок встановлення і введення в дію податків;

—   види податків;

—   права та обов'язки платників податків;

—   порядок розподілу податків між бюджетами різних рівнів;

—   відповідальність учасників податкових відносин.

У різних країнах податкові системи не однакові, кожна з них має свої особливості. Вони створювались і розвивались у різні історичні періоди, в різних економічних умовах. Але є й загальні показники, які характеризують податкові системи. Найбільш узагальнюючим з них є податковий тиск - відношення загальної суми податкових зборів до сукупного національного продукту. Він показує, яка частина виробленого суспільством продукту перерозподіляється за допомогою бюджетних механізмів.

Відомий американський економіст Р. Масгрейв сформулював основні вимоги до податкової системи.

1) розподіл податкового тиску повинен бути рівномірним;

2)     мінімальний тиск на економічні рішення; любе державне втручання, пов'язане з "надмірним оподаткуванням", слід зменшити;

3)     якщо перед податковою політикою поставлені інші цілі, наприклад, стимулювання інвестицій, звести до мінімуму можливе порушення рівноваги між соціальною справедливістю і економічною ефективністю;

4)     сприяти стабілізації економіки і економічному росту;

5)     оподаткування повинно бути зрозумілим для платника податків, а управління ним - справедливим і основаним на законах;

6)     затрати на управління податковою системою повинні бути мінімальними.

11.Наукові основи побудови податкової системи

Податкова система відіграє провідну роль у формуванні державних доходів, відчутно впливає на доходи юридичних та фізичних осіб. Історичними передумовами виникнення в суспільстві податків були переважно, перехід від натурального господарства до грошового, зародження й формування інституту держави. Сучасна форма податків є відносно новою, хоча основні елементи механізму оподаткування зародилися ще в давнину. Економічна природа податку полягає у з'ясуванні його призначення об'єкта оподаткування й джерела сплати, а також визначенні впливу на суб'єктів оподаткування і на економіку в цілому. За економічним змістом податки - це форма фінансових відносин між державою й членами суспільства. Законом України "Про систему оподаткування" визначено, що під податком і збором (обов'язковим платежем) до бюджетів та державних цільових фондів слід розуміти обов'язковий внесок до бюджету відповідного рівня або державного цільового фонду, здійснюваний платниками у порядку і на умовах, що визначаються законами України про оподаткування. Сукупність податків і зборів (обов'язкових платежів) до бюджетів та державних цільових фондів, що справляються встановленими законами України порядку, становить систему оподаткування. Система оподаткування - це нормативно визначені платники податків, їхні обов'язки та права, об'єкти оподаткування, види податків; зборів і платежів, а також порядок їх стягнення. Система оподаткування характеризується її елементами - суб'єкт, об'єкт оподаткування, податкова ставка, джерело сплати (схема 1). Суб'єкти оподаткування - це платники (фізичні чи юридичні особи), які безпосередньо сплачують податки. Об'єкт оподаткування - це доходи (прибуток), додана вартість продукції (робіт, послуг), вартість продукції (робіт, послуг), спеціальне використання природних ресурсів, майно юридичних і фізичних осіб, інші об'єкти, визначені законодавством про оподаткування. Податкова ставка - розмір податку з одиниці об'єкта оподаткування. Джерело сплати - дохід (заробітна плата, прибуток тощо), із якого сплачується податок; собівартість; частина виручки від реалізації продукції. За методами обчислення податки можна поділити таким чином: 1. Кадастровий (від слова кадастр - таблиця, довідник) коли об'єкти оподаткування розділені на групи за певною ознакою. Перелік цих груп і їх ознаки заносяться у відповідні довідники. Для кожної групи встановлена індивідуальна ставка податку. Такий метод характеризується тим, що розмір податку не залежить від прибутковості об'єкта. Прикладом такого податку є податок з власників транспортних засобів. Він утримується за встановленою ставкою в залежності від об'єму двигуна транспортного засобу і не залежить від того, використовується транспортний засіб чи простоює. 2. На підставі декларації. Декларація - документ, в якому платники податку наводять розрахунок доходу і податок із нього. Характерною рисою цього методу є те, що сплата податку відбувається після отримання доходу особою, яка цей доход отримує. Наприклад, податок на прибуток підприємств. 3. З джерела виплати доходу, що зменшується на суму податку. Наприклад, прибутковий податок з громадян, який сплачується підприємством або організацією, де працює фізична особа. До виплати заробітної плати з неї утримується прибутковий податок і перераховується до бюджету, решта сплачується робітнику. Схема 1 Структурно логічна схема елементів податкової системи України Поєднання в єдиній системі оподаткування різноманітних за об'єктами оподаткування й методами обчислення податків дозволяє державі реалізувати на практиці основні функції податків: фіскальну, регулюючу, розподільчу, стимулюючу, контрольну. Фіскальна функція - є найважливішою, оскільки згідно з цією функцією податки виконують своє головне призначення - наповнення доходної частини бюджету, доходів держави для задоволення потреб суспільства. Основна ознака цієї функції - її стабільність, що дозволяє формувати надходження податків до бюджету на постійній, стабільній засаді. Регулююча функція виявляється в наданні пільг з оподаткування окремим галузям та виробникам, враховуючи їх перспективи, діяльність, рівень прибутковості та інше. Розподільча функція - своєрідне відображення фіскальної функції - наповнити скарбницю держави, щоб потім розподілити одержані кошти. Ця функція дуже щільно переплітається з регулюючою; наприклад, через непрямі податки створюються умови для перерозподілу коштів одних платників іншим (акцизи). Стимулююча функція створює орієнтири для розвитку або згортання виробництва, діяльності. Як і регулююча, ця функція може бути пов'язана із застосуванням пільг, зміною об'єкта оподаткування, зменшенням бази оподаткування. Контрольна функція забезпечує нагляд та контроль за своєчасністю, повнотою сплати податків платниками в Україні.

12.Основи організації податкової роботи

Податкова робота — це діяльність платників і податкової служби щодо

внесення податків до бюджету і контролю за платежами. Вона включає такі

елементи: правове регламентування встановлення і справляння податків,

облік платників і надходжень податків, порядок та форми розрахунків із

бюджетом. Податкова робота засновується на встановленні функцій і прав

платників та податкової служби, відповідальності платників за

своєчасність і правильність розрахунків із бюджетом. Організація

податкової роботи показана на схемі (рис.1).

Основою податкової роботи є законодавче регламентування встановлення і

справляння податків. Податкові відносини в суспільстві можуть існувати і

розвиватися тільки на базі прийняття і повного дотримання відповідних

законів. Без наявності таких законів або в умовах їх нечіткої

визначеності податкова робота втрачає орієнтири і всі питання

оподаткування вирішуються виконавчою владою довільно. Значення чіткого

законодавчого регламентування податкових відносин легко показати на

зворотному — в умовах недосконалості законодавчих актів з питань

оподаткування спостерігається як безвідповідальність платників, так і

неорганізованість податкової служби.

Функцію прийняття законодавчих актів у податковій сфері, як і інших

законів, здійснюють вищі органи державної влади. В Україні це Верховна

Рада. Підготовка проектів відповідних законів покладена на Кабінет

Міністрів і безпосередньо на Головну державну податкову інспекцію.

Оскільки оподаткування—досить специфічна сфера, то до підготовки

проектів законів широко залучаються фахівці.

Головною умовою оптимальної організації податкової роботи є суворе

дотримання податковою інспекцією і платниками податкового законодавства.

Недосконалість окремих законів, а це неминуче в початковий період

створення податкової системи, особливо при непрофесійному парламенті, не

є виправданням для їх ігнорування та невиконання. Суспільство завжди

страждає не стільки від недосконалості законів (ідеальних законів,

мабуть, узагалі не буває), скільки — від недотримання законодавчих норм.