33. Північне відродження

Культура Нідерландів, Німеччини, Франції, Англії XV—XVI ст. — Північний Ренесанс, який "запізнився щодо італійського на півтора —два століття. До того ж культура у цих країнах була релігійнішою, більше пов'язаною з готикою і, природно, що географічна їх віддаленість від античного світу спричинила менший вплив Відродження. Однак у той час у північних країнах відбувалася складна соціально-політична боротьба, вони ставали центрами прогресивних рухів, виборювали свою незалежність, натомість італійські її втрачали. Кожна з північноєвропейських країн має "свій" Ренесанс, зумовлений національними та історичними особливостями. Видатні гуманісти Північного Відродження — Еразм Роттердамський, У. фон Гуттен, Т. Мор. характерним був бурхливий розвиток науки, особливо філософії. Ф. Бекон, Т. Гоббс стали ідеологами Нового часу. Наприкінці XVI ст. Англія справедливо вважалася першою країною у світі у галузі літератури, драматургії та театру завдяки Е. Спенсеру, Т. Еліоту, К. Марло, Б. Джонсону й особливо У. Шекспіру — геніальному драматургу, який відчув і передав основні духовні колізії Ренесансу. 

34. Культура просвітництва

наукові знання, які раніше були надбанням вузького кола вчених, стали поширюватись на всі суспільні верстви. Віра у могутність людського розуму, в його безмежні можливості, у прогрес науки, що створює умови для економічного і соціального добробуту, – такий пафос цієї епохи.

Просвітництво започаткувало суспільні і правові ідеї, які лягли в основу державного будівництва сучасної західної цивілізації. Загальновизнано, що Ж. Ж. Руссо є одним з основоположників ідеї народного суверенітету, яка передбачає безпосередню участь кожного громадянина у владних відносинах на відміну від принципу представництва, коли громадянин передає свою волю іншій особі. Ідеї політичної і громадянської свободи, поділу державної влади на законодавчу, виконавчу і судову сформулював у своїх працях Ш. Л. Монтеск’є. Просвітницький напрям у художній культурі виразився також у методісентименталізму (від фр. sentiment – почуття), який був своєрідною реакцією на надмірний раціоналізм класицизму з його нехтуванням почуттями простої людини. 

35 Трипільська культура

Трипільська культура (за назвою розкопаного поселення поблизу с. Трипілля на Київщині) проіснувала два тисячоліття (IV–III тис. до н. е.) і була поширена від Верхньої Наддніпрян-щини і Південної Волині до Середньої Наддніпрянщини і Надчорномор’я. Трипільські селища розташовувалися на високих рівних місцях поблизу рік, мали чітке планування. Житла були наземні, мазались глиною. Всередині були піч, лежанка і вівтар-жертовник. Основним заняттям трипільців було землеробство (вирощували пшеницю, ячмінь, просо, бобові). Трипільськіплемена розводили худобу, свиней, овець, кіз, коней. Ремеслами трипільців були кушнірство, прядіння і ткацтво. Високого художнього та технічного рівня у трипільців досягло керамічне виробництво. Лад трипільського суспільства був близький до військової демократії (виникли військові загони). Трипільське суспільство було конфедерацією племінних союзів, і в основі суспільного устрою лежали матріархальні, а згодом  патріархальні відносини. Таким чином, трипільська культура – багатогранна і самобутня. Її характерними ознаками в економічній сфері були зернове землеробство, тваринництво; у сфері суспільних відносин – перехід від матріархату до патріархату, зародження міжплемінних об’єднань та елементів приватної власності; у сфері побуту – побудова великих глиняних будівель, утворення протоміст з населенням майже 15–20 тис. жителів; у духовній сфері – домінування символів родючості, матеріалізації їх у символи добробуту (жіночі статуетки, зображення сонця, місяця, води та ін.)