- •Лекція 1. Предмет, методи і задачі гідробіології План лекції
- •Основні типи біотопів та їх частка у біосфері
- •Методи і методичні підходи в гідробіології.
- •Основні принципи і поняття гідробіології.
- •План лекції
- •Основні абіотичні фактори та їх екологічне значення.
- •2. Фізико-хімічні властивості води і грунту.
- •Гранулометричні характеристики різних грунтів
- •3. Розчинені та завислі у воді речовини.
- •Розчинені солі.
- •3.2. Розчинені органічні речовини.
- •3.3. Завислі у воді речовини.
- •4. Активна реакція та окисно-відновний потенціал.
- •4.1. Активна реакція води.
- •4.2. Окисно-відновний потенціал.
- •Температура, світло, йонізуюча радіація
- •1. Водний баланс планети Земля.
- •2. Світовий океан та його населення
- •Населення Світового океану
- •Біологічна структура Світового океану
- •3. Континентальні водойми та їх населення
- •Болота.
- •3.4. Штучні водойми.
- •Підземні води та їх населення.
- •Контрольні запитання
- •1. Планктон і нектон.
- •2. Бентос і перифітон.
- •3. Нейстон і плейстон.
- •Контрольні запитання
- •1. Біологічна продукція водойм.
- •2. Продукція органічної речовини автотрофними гідробіонтами.
- •Первинна продукція водойм.
- •3. Гетеротрофне живлення.
- •3.2. Спектри живлення та харчова елективність гідробіонтів.
- •3.3. Вторинна продукція водойм.
- •Контрольні запитання
- •1. Захист від висихання та виживання у висохлому стані.
- •Контрольні запитання
- •Адаптації гідробіонтів до газообміну.
- •Інтенсивність дихання.
- •3. Стійкість гідробіонтів до дефіциту кисню та заморні явища.
- •Контрольні запитання
- •Структура популяцій та внутріпопуляційні відносини.
- •2. Народжуваність.
- •3. Смертність та виживаємість.
- •4. Темп і енергетика росту популяцій.
- •5. Динаміка чисельності та біомаси популяцій.
- •Контрольні запитання
- •Рекомендована література Основна
- •Додаткова
- •Додаткова – спеціальна.
3. Стійкість гідробіонтів до дефіциту кисню та заморні явища.
Лише анаероби здатні нормально функціонувати у безкисневому середовищі. Деякі гідробіонти здатні тимчасово переносити дефіцит або навіть повну відсутність кисню, впадаючи в особливу тимчасову форму анабіозу – аноксібіоз (Л.Пастер, 1861). Якщо внаслідок різкого погіршення кисневих умов у водоймах настає масова загибель організмів, настає замор.
Стійкість гідробіонтів до дефіциту кисню. Здатність гідробіонтів виживати у воді з низькими концентраціями кисню залежить від видової приналежності організмів, їх стану та умов довкілля. Мінімальна, або порогова концентрація кисню, яку витримують гідробіонти, як правило нижча для організмів, що мешкають в природних біотопах в слабо керованій воді. тому пелагічні форми зазвичай менш толерантні до низьких концентрацій кисню, ніж бентосні, а серед останніх мешканці мулу більш витривалі, ніж форми, що населяють пісок, глину або каміння. За цих причин річкові форми більш вимогливі до кисню, ніж озерні, а холодноводні більш оксифільні, ніж мешканці сильно прогрітих водойм.
Величина порогової концентрації досить помітно змінюється з віком, зазвичай знижуючись у дорослих особин. Здатність до аноксибіозу притаманна представникам донної фауни, що мешкають в умовах періодичного зниження концентрації кисню до величин близьких до 0. Під час аноксибіозу вони не харчуються, втрачають рухливість, перестають рости і розвиватися. Концентрація кисню, нижче якої гідробіонти переходять від активного стану до пасивного, залежить від видових особливостей, розмірів та ряду інших факторів. Оксифіли (реофіли) та молоді організми більш вибагливі до вмісту кисню, ніж лімнофіли та дорослі.
За відсутності кисню витрати глікогену майже в 10 разів вищі, ніж у звичайних умовах. Тому організмі, багаті на цю речовину, здатні довше витримувати стан аноксибіозу.
Замори. В природних водоймах часто спостерігаються випадки масової загибелі гідробіонтів від асфіксії. Вони виникають не тільки внаслідок дефіциту кисню, але й в результаті накопичення у воді значної кількості вуглекислого газу, сірководню і метану. Вміст цих газів зазвичай підвищується паралельно зниженню концентрації кисню і тому особливо згубний для гідробіонтів.
У водоймах високих широт замори зазвичай виникають взимку, коли лід перешкоджає надходженню кисню у воду з повітря. Літні замори трапляються в стоячих водоймах, особливо під час масової появи ціанобактерій та водоростей. Вдень внаслідок фотосинтетичної діяльності рослин кисню багато, а вночі його концентрація різко падає, і можуть виникати заморні явища, що супроводжуються загибеллю тварин.
Літні замори мають місце не лише в ставках і озерах, але навіть у морях, наприклад в Азовському. В Азовському морі замори спостерігаються зазвичай з травня по серпень під час тихої погоди, коли через відсутність циркуляції води вміст кисню у товщі, а особливо біля дна, падає до десятих часток міліграма в літрі. Зниження концентрації кисню в придонних шарах спричинюється розкладом відмираючи тут водоростей.