3Ігмунд фрейд. Я й воно

Я не збираюся сказати в цьому вставному уривку що-небудь нове й не можу уникнути повторення того, що неодноразово висловлювалося раніше.

Розподіл психіки на свідоме й несвідоме є основною передумовою психоаналізу, і тільки воно дає йому можливість зрозуміти й прилучити науці патологічні процеси, що часто спостерігаються й дуже важливі, у щиросердечному житті. Інакше кажучи, психоаналіз не може перенести сутність психічного у свідомість, але повинен розглядати свідомість як якість психічного, яке може приєднуватися або не приєднуватися до інших його якостей.

Якби я міг розраховувати, що ця книга буде прочитана всіма, що цікавляться психологією, то я був би готовий до того, що вже на цім місці частина читачів зупиниться й не піде далі, тому що тут перше застосування психоаналізу. Для більшості філософськи освічених людей ідея психічного, яке одночасно не було б свідомим, настільки незрозуміла, що представляється їм абсурдною й несумісної із простою логікою. Це відбувається, уважаюся я, того, що вони ніколи не вивчали стосовних сюди феноменів гіпнозу й сновидінь, які — не говорячи вже про всю область патологічного — примушують до розуміння в дусі психоаналізу. Однак їх психологія свідомості ніколи не здатна розв'язати проблеми сновидіння й гіпнозу.

Бути свідомим — це насамперед чисто описовий термін, який опирається на найбезпосередніший і надійне сприйняття. Досвід показує нам далі, що психічний елемент, наприклад вистава, звичайно не буває довгостроково свідомим. Навпаки, характерним є те, що стан свідомості швидко проходить; вистава в цей момент свідоме, у наступну мить перестає бути таким, однак може знову стати свідомим при відомих, легко досяжних умовах. Яким воно було в проміжний період, ми не знаємо; можна сказати, що воно було схованим (латент⁷), припускаючи під цим те, що воно в будь-який момент здатне було стати свідомим. Якщо ми скажемо, що воно було несвідомим, ми також дамо правильний опис. Це несвідоме в такому випадку збігається із приховано або потенційно свідомим. Правда, філософи заперечили б нам: ні, термін «несвідоме» не може мати тут застосування; поки вистава перебувала в схованому стані, воно взагалі не було психічним. Але якби вже в цім місці ми стали заперечувати їм, то затіяли б зовсім пошук суперечка про слова.

До терміна або поняття несвідомого ми прийшли іншим шляхом, шляхом розробки досвіду, у якому більшу роль відіграє щиросердечна динаміка. Ми бачили, тобто змушені були визнати, що існують досить напружені щиросердечні процеси або вистави — тут насамперед доводиться мати справа з деяким кількісним, тобто економічним, моментом,- які можуть мати такі ж наслідку для щиросердечного життя, як і всі інші вистави, між іншим, і такі наслідки, які можуть бути усвідомлені знов-таки як вистави, хоча в дійсності й не стають свідомими. Немає необхідності докладно повторювати те, про що вже часто говорилося. Досить сказати: тут починається психоаналітична теорія, яка затверджує, що такі вистави не стають свідомими тому, що їм протидіє відома сила, що без цього вони могли б стати свідомими, і тоді ми побачили б, як мало вони відрізняються від інших загальновизнаних психічних елементів. Ця теорія виявляється незаперечної завдяки тому, що в психоаналітичній техніці найшлися засоби, за допомогою яких можна усунути протидіючу силу й довести відповідні вистави до свідомості. Стан, у якому вони перебували до усвідомлення, ми називаємо витисненням, а сила, що привела до витиснення, що й підтримувала його, відчувається нами під час нашої психоаналітичної роботи як опір.

Поняття несвідомого ми, таким чином, одержуємо із вчення про витиснення⁹. Витиснуте ми розглядаємо як типовий приклад несвідомого. Ми бачимо, однак, що є двояке несвідоме: сховане, але здатне стати свідомим, і витиснуте, яке саме по собі й без подальшого не може стати свідомим. Наше знайомство із психічною динамікою не може не виявити впливу на номенклатуру й опис. Сховане несвідоме, що є таким тільки в описовому, але не в динамічному змісті, називається нами передсвідомим; термін «несвідоме» ми застосовуємо тільки до витиснутого динамічного несвідомого; таким чином, ми маємо тепер три терміни: «свідоме» (Bw), «передсвідоме» (Vbw) і «несвідоме» (Ubw), зміст яких уже не тільки чисто описовий. Передсвідоме (Ubw) передбачається нами вартим набагато ближче до свідомого (Bw), чому несвідоме, а тому що несвідоме (Ubw) ми назвали психічним, ми тим більше назвемо так і сховане передсвідоме (Ubw). Чому б нам, однак, залишаючись у повній згоді з філософами й зберігаючи послідовність, не відокремити від свідомо-психічного як передсвідоме, так і несвідоме? Філософи запропонували б нам тоді розглядати й передсвідоме й несвідоме як два роди або два щаблі психічного єднання було б досягнуте. Однак результатом цього були б нескінченні труднощі для викладу, а єдино значний факт, що шизоїди ці майже у всім іншому збігаються із тим, що визнається психічним, був би відтиснутий на задній план через упередження, що виник ще в той час, коли не знали цих психоїдів або самого істотного в них.

Таким чином, ми з більшою зручністю можемо обходитися нашими трьома термінами: Bw, Vbw, Ubw, якщо тільки не станемо випускати з уваги, що в описовому змісті існує двояке несвідоме, у динамічному ж тільки одне. У деяких випадках, коли виклад переслідує особливі цілі, цією відмінністю можна зневажити, в інших же випадках воно, звичайно, зовсім необхідно. Взагалі ж ми досить звикли до двоїстого змісту несвідомого й добре з ним справлялися. Уникнути цієї подвійності, оскільки я можу судити, неможливо; відмінність між свідомим і несвідомим є в остаточному підсумку питання сприйняття, на яке доводиться відповідати або так чи ні, самий же акт сприйняття не дає ніяких вказівок на те, чому що-небудь сприймається або не сприймається. Ми не має права скаржитися на те, що динамічне в явищі може бути виражене тільки двозначно *.

Фрейд 3. Я й воно II Вибране. М., 1989.

С. 370-374

4. Гносеологія