Правила оформлення цитат і посилань

Цитати — це підтвердження власних арґументів посиланням на авторитетне джерело або критичний аналіз надрукованого іншим автором. Наукова етика вимагає точно відтворювати цитований текст, не спотворюючи змісту, закладеного автором.

Загальні вимоги до цитування:

1. Текст цитати починається і закінчується лапками і наводиться у граматичній формі, в якій він поданий у цитованому джерелі, зі збереженням особливостей авторського написання. Наприклад: Л.Левчук стверджує, що “сюрреалізм — це своєрідна художня ілюстрація психоаналізу” [.., ..].

2. Цитування повинно бути повним, без довільного скорочення авторського тексту і без перекручень думок автора. Пропуск повинен позначатися трьома крапками. Якщо перед пропущеним текстом чи після нього стояв розділовий знак, то він не зберігається. Наприклад: На думку Ю.М.Антоняна, “…міфологія є ефективним способом пізнання людини… оскільки міфологічні категорії і поняття є не що інше, як проекції розуму і душі людини” [.., ..].

3. Кожна цитата обов’язково супроводжується посиланням на джерело.

4. При непрямому цитуванні (переказ, виклад думок інших авторів своїми словами) слід бути максимально точним у викладі думок автора, коректним щодо оцінювання результатів його дослідження, робити відповідні посилання на джерело. Наприклад: Митцеві, на думку Бергсона, не потрібно спілкуватися зі світом або вивчати його, адже він виступає творцем цього світу [.., ..].

5. Цитування повинно бути ні надмірним, ні недостатнім, бо й те й інше знижує рівень наукової праці: надмірне цитування створює враження компілятивності праці, а недостатнє — знижує наукову цінність викладеного матеріалу.

6. Якщо автор хоче виявити своє ставлення до окремих слів чи думок цитованого, то після них у круглих дужках ставлять знак оклику чи знак запитання. Наприклад: Гарольд Блум стверджує, що “Фрейд, по суті, — це прозаїчний (нецікавий) Шекспір (!). Фрейдівське бачення людської психології виходить з його прочитання шекспірівських п’єс” [.., ..].

7. Якщо автор роботи, наводячи цитату, виділяє в ній деякі слова, робиться спеціальне застереження: (курсив наш. — І.К.), (підкреслено мною. — І.К.), (розрядка наша. — І.К.), (виділення автора. — І.К.). Наприклад: М.Мамардашвілі стверджує, що наша психіка — найтемніша й руйнівна сила людини. Як зазначає науковець, “незбагненно, чому ця худібка на двох ногах (виділення наше. — І.К.) продовжує все ж радіти життю” [.., ..].

Посилання на джерело оформляється у квадратних дужках двома цифрами, де перша – номер джерела зі списку використаної літератури, а друга – сторінка, на якій було взято цитату. Якщо цитата у джерелі розміщена на стику двох сторінок (починається на одній, а закінчується на іншій), треба зазначати обидві сторінки: [15, 123-124], де 15 — номер джерела зі списку використаної літератури, а 123-124 — сторінки, на яких розміщена цитата. Якщо автор аналізує певні тенденції у трактуванні явища, не подаючи цитат, можна лише вказувати на номер джерела зі списку літератури, наприклад: …у працях В.Власова [8-10], В.Овсійчука [36-38], А.Рубіна [54].