1950 - 1960-Ті роки

Ці роки були ознаменовані лібералізацією суспільства та економіки Радянського Союзу. Виховання нової людини стало головною метою навчального закладу.

У серпні 1954 року технікум у числі інших навчальних закладів Міністерства шляхів сполучення передано в підпорядкування Управління кадрів і навчальних закладів загальносоюзного Міністерства транспортного будівництва СРСР, утвореного наказом Президії Верховної Ради СРСР від 4 серпня 1954 року. З квітня 1955 року технікум залізничного транспорту став найменуватися будівельним технікумом транспортного будівництва відповідно до Постанови Ради Міністрів СРСР від 25 березня 1955 року й наказу Міністерства вищої освіти СРСР від 7 квітня 1955 року «Про зміну найменувань технікумів Міністерства транспортного будівництва й затвердження в них спеціальностей». У технікумі здійснювалася підготовка з таких спеціальностей: «Будівництво та експлуатація шляхового господарства залізничного транспорту», «Промислове та цивільне будівництво», «Бухгалтерський облік у виробництві». Натомість відповідно до наказу Міністерства транспортного будівництва №50/Т від 7 квітня 1955 року припинила діяльність найдавніша спеціальність, ровесниця технікуму – «Шлях та шляхове господарство» та спеціальність «Штучні споруди» (Постанова Ради Міністрів СРСР від 21 березня 1955 року). З 1951 по 1956 роки здійснювалася підготовка спеціалістів за фахом «Агролісомеліорація».

У 1955 році в технікумі відкрито заочне відділення. Розпочалася підготовка техніків-будівельників зі спеціальності «Будівництво й експлуатація шляхового господарства залізничного транспорту».

У зв’язку з відновленням історичної назви нашого міста наказом №112 від 30 квітня 1958 р. Міністерства транспортного будівництва СРСР навчальний заклад став називатися Луганський технікум транспортного будівництва.

Зберігалася на той час добра традиція: залучати студентів до роботи в гуртках технічної творчості, виготовлення макетів, моделей, які не лише стають наочністю, але й успішно беруть участь у виставках технічної творчості у Києві та Москві. Технікум неодноразово удостоєний почесної грамоти ЦК ВЛКСМ і диплому другого ступеня ВДНГ. До середини 1950-х років у Харкові при управлінні Південної залізниці проводилися конференції викладачів технікуму. До цих конференцій організовувалися виставки робіт технічних гуртків, де експонати, представлені нашим технікумом, оцінювалися як кращі.

Вершин професійної майстерності досягнули випускники 50-х років, серед них –Дьяченко Олександр Георгійович, випускник відділення „Промислове та цивільне будівництво” 1975 р., начальник спецбудуправління ВАТ „Млинмонтаж”, член-кореспондент Академії будівництва України.

Розвиток держави та суспільства, поглиблення науково-технічних змін зумовлювали потребу все в нових і нових професіях. Наприкінці 50-х початку 60-х років гостро постала необхідність підготовки фахівців-економістів. Потребувала таких спеціалістів і галузь транспортного будівництва. 29 серпня 1960 року згідно з наказом по технікуму № 191 відкрито спеціальності «Бухгалтерський облік у будівництві», «Товарознавство, матеріально-технічне постачання та збут» (існувала до 1981 року), «Планування в будівництві» (існувала до 1966 року). Новостворене економічне відділення очолив Лаврик Іван Михайлович. Найпрестижнішою була спеціальність «Товарознавство, матеріально-технічне постачання та збут», тому що таких фахівців в області випускав лише наш технікум. У 1960-1966 роках при технікумі діє вечірнє відділення, на яких навчаються студенти економічних спеціальностей. Більшість із них вже мала досвід роботи на виробництві. Працювали й курси підвищення кваліфікації. З 1966 року економістів почали навчати й на денному відділенні.

З розвитком промисловості, накопиченням досвіду транспортного будівництва з’являються нові потреби у фахівцях, підвищуються вимоги до них. Відокремлюється самостійний інженерний напрямок – вишукування залізниць. Наслідком стала заміна спеціальності «Будівництво та експлуатація залізничних колій» на «Вишукування та будівництво залізничних колій», яка відбулася в 1966 році (Постанова Ради Міністрів СРСР від 21 березня 1965 року).

Багато серед працюючих на виробництві прагнули підвищити рівень своїх знань. Не припиняючи професійної діяльності, продовжували навчання на заочному відділенні, де на цей час було 4 спеціальності: «Промислове та цивільне будівництво», «Товарознавство, матеріально-технічне постачання та збут», «Бухгалтерський облік у будівництві», «Вишукування та проектування залізниць». Третину контингенту складали працівники підприємств Міністерства транспортного будівництва. Оскільки жодного такого підприємства в Луганську не було, для проведення профорієнтаційної роботи викладачі виїжджали до Одеси, Дніпропетровська, Донецька, Києва, Мінська, Тбілісі, Єревана, Волгограда, Грозного, Архангельська, Баку тощо. Для того, щоб майбутнім студентам не доводилося їхати до Ворошиловграда для складання вступних іспитів, створювалися виїзні приймальні комісії, що працювали на базі місцевих технікумів. У подальшому такі студенти повністю забезпечувалися навчальною літературою, методичними рекомендаціями щодо виконання домашніх контрольних робіт та курсових проектів, їм надавалися письмові консультації зі складних тем.

На початку 60-х років для підготовки техніків-будівельників на відділенні була впроваджена експериментальна навчальна програма. Випускниця 1964 року Рассадкіна Олександра Зосимівна згадує, що студенти третього курсу спеціальності „Промислове та цивільне будівництво” поєднували роботу на будівництві за робітничою сіткою і вечірнє навчання з теорії. Було важко, проте студенти бачили на власні очі, що таке будівельний майданчик, які є насправді будівельні матеріали й конструкції, й самі брали участь у роботі.

У 1961 році побудовано чоловічий гуртожиток на 140 місць (тепер навчальний корпус №3), а в 1965 році – жіночий гуртожиток на 260 осіб. Велика кількість бажаючих навчатися зумовила дефіцит «навчальних» площ. Заняття проходили у дві зміни: у першу зміну (з 8.00) навчалися студенти спеціальностей «Вишукування і будівництво залізниць» і «Промислове та цивільне будівництво», а в другу (з 14.00 до 21.00) – «Бухгалтерський облік» і «Товарознавство». Найскладніше було викладачам загальноосвітніх дисциплін, тим, хто працював у дві зміни. Щоб збільшити площу корпусу, було прийнято рішення про прибудову, на спорудженні якої працювали студенти різних відділень. Із вдячністю згадують випускники викладачів Райхеля А.М., Башкірцеву В.І., Дубініну Л.О., Цвєткову Л.О., Грищенка Д.М., Зимаріну В.І., Бугайова В.О., Скворцову Е.С., Шестьору Л.О., Деречина М.І., Кочкіна Ю.С., Ромбах Б.О., Писаревського І.М., Смаглюка В.С., Лужанську Г.П.

Окрім практичного навчання в майстернях технікуму, студенти проходили практику на найбільших об’єктах СРСР. У 1967-1968 роках, наприклад, 200 учнів були учасниками будівництва залізниці Ачинськ-Алабаново, 60 – Абакан-Тайшет, 120 – учасниками комсомольського трудового літа. Студенти з найрізноманітнішими інтересами та здібностями знаходили в технікумі можливості для саморозвитку. Для них постійно організовувалися теоретичні конференції, тематичні вечори, доповіді та лекції з різною тематикою, диспути, вікторини. Працювали гуртки художньої самодіяльності, хор, ансамбль народних інструментів під керівництвом Райхеля А.М., ансамбль баяністів, вокальний ансамбль, гурток художнього читання. Учасники художньої самодіяльності виступали в парках відпочинку, у колгоспах та радгоспах у складі агіткультбригади. Викладач Славотинська Г.А. розповідає про організацію позааудиторної роботи в технікумі: «Обов’язковими були щоденні політінформації, які були корисними і цікавими. Кожен викладач мав громадські навантаження. Я була призначена агітатором на дільниці «Біла будка», організатором та відповідальною за роботу хорового колективу. Такого хору за чисельністю (120 учасників) та рівнем професіоналізму не було в жодному іншому технікумі міста та області. Все це завдяки дивовижному хормейстеру Пащенко Людмилі Анастасівні. На обласних та міських оглядах художньої самодіяльності технікум посідав тільки призові місця. І за всім цим стояла колосальна праця всіх викладачів та директора Гонтаренка Івана Максимовича». Організовувалися культпоходи в кіно, театри, по місцях бойової слави. Надзвичайно цікавими стають для студентів зустрічі з відомими людьми Луганщини, випускниками технікуму, ветеранами війни. Актив технікуму випускав рукописний технічний бюлетень, радіогазету, літературну стіннівку та газету «За кадри».

На той час у технікумі працювало 14 спортивних секцій, у яких займалося 96% студентів. Щорічно проводилася спартакіада з 10 видів спорту. У літні місяці організовувалися туристичні походи. У 1965 році на річці Сіверський Дінець засновано спортивний табір, де щорічно відпочивало близько 500 студентів.

За високий рівень військово-патріотичної підготовки учнів-допризовників технікум нагороджено перехідним прапором Кам’янобрідського райкому ДТСААФ (Добровільне товариство сприяння армії, авіації, флоту). Досвід роботи навчального пункту ДТСААФ при технікумі ставився за приклад в аналогічних установах області.

У 60-х роках у технікумі працював 21 гурток. Щорічно в них були задіяні близько 400 студентів. Матеріальною базою гуртків були навчальні кабінети й майстерні технікуму. Силами учнів виготовлялися діючі стенди, макети й наочні посібники для лабораторій і кабінетів. Тільки в 1967-1968 навчальних роках побудовано 84 моделі й макети, створено 157 навчальних і наочних посібників, обладнано 3 кабінети технічними засобами навчання. Члени гуртка технічної творчості створили власної конструкції машину для програмованого навчання й опитування учнів. На засіданнях гуртків обговорювалися новітні тенденції в розвитку техніки, технології та економіки виробництва. Традиційними стали студентські технічні конференції.

У 1969 році проводився святковий захід, у якому брали участь учні технікуму - учасники міського хору ветеранів війни та праці. Згадує викладач технікуму Стоянова О.М.: „Цікава композиція, прекрасний творчий союз хору й наших викладачів російської мови та літератури Олександри Олександрівни Магери та Лідії Олександрівни Цвєткової. Раптом обидві занедужали. Хвилюються відповідальні за захід. З’являється ймовірність зриву такої важливої складової вечора. Дивлюся на реакцію колег. Як вчинити зараз? У колективі я – новий товариш, викладач фізики, а потрібне єдине звучання слова та пісні. Приймаю рішення: зобов’язана допомогти тим, з ким мені доведеться йти по життю, працювати довгі роки. Прошу дозволити мені почати репетиції, доки немає викладачів. Одержала дозвіл... Знайомлюся з художнім керівником, обмірковуємо, як будуть звучати тексти пісні й віршів. Йдуть репетиції. Наближається відповідальний момент. На останні репетиції приходять Олександра Олександрівна та Лідія Олександрівна. Хвилюються: чи правильно складено композицію, чи правильно звучать тексти? Для мене це був іспит, і я склала його успішно. Було відчуття радості, що поруч чудові люди. Я зрозуміла, що зробила правильний вибір – працювати в будівельному технікумі транспортного будівництва”.

У першому, найстарішому, корпусі було створено «живий куточок», де студенти доглядали за акваріумом, пташками, рослинами. На перервах лунали студентські радіопередачі, музика. Умілі руки студентів постійно поповнювали виставку творчих робіт.

На той час звичним явищем була організація виїзду школярів, студентів, працівників міста у колгоспи та радгоспи, щоб допомогти зібрати врожай. Звичайно, це потребувало часу, який можна було б приділити навчальній роботі, але водночас згуртовувало колектив, навчало молодь шанувати працю, розуміти важку ціну хліба.

Студентське життя – це перший крок у доросле. Доводилося самостійно організовувати свій побут та розподіляти час, бути більш відповідальними за свої вчинки. Багато студентів жили тільки на свою стипендію (20-30 крб.) або підробляли вечорами вантажниками на залізниці, на рибному й пивному заводах. Вихідний був лише один – неділя, тому багато студентів, які мешкали далеко від Луганська, не встигали навідатися додому й бували там лише на канікулах.