2.1 Утворення Чехо-Словаччини.

 До 1918 р. спільної незалежної держави чехів і словаків не існувало. Напередодні Першої світової війни обидва ці народи входили до складу Австро-Угорської імперії. Воєнні поразки монархії значно активізували зусилля чехів і словаків у боротьбі за незалежність. Для узгодження дій було створено два керівні центри: Національний чехословацький комітет у Празі та Чеський національний комітет у Парижі. Саме зусиллями паризького комітету, очолюваного Томашем Масариком, на території Росії з військовополонених чехів та словаків було сформовано легіон чисельністю близько 200 тис. солдатів та офіцерів. Цей військовий підрозділ мав увійти до складу військ держав Антанти.

  28 вересня Національний комітет у Парижі проголосив себе тимчасовим урядом Чехо-Словаччини. Главою уряду було обрано Т. Масарика.

   Після офіційного визнання уряду державами Антанти 28 вересня 1918 р. Національний комітет проголосив Чехо-Словацьку республіку (ЧСР). 14 грудня Національні збори (парламент) проголосили про скасування влади Габсбурґів. Невдовзі Т. Масарика було обрано Президентом ЧСР, а провідного діяча Національно-демократичної партії К. Крамаржа - главою уряду.

2.2. Визначення кордонів.

 За Версальським, Сен-Жерменським та Тріанонським мирними договорами до складу Чехословацької республіки увійшли Чехія, Словаччина, Австрійська Сілезія з районом Цешина, населеним переважно поляками, та колишнє королівство Богемія з Судетською областю з переважаючим німецьким населенням. Практично всі території, що межували з Австрією і на які претендувала Прага, були майже стовідсотково «перенесені» на карту ЧСР. Ситуація, за якої німці станом на 1918 р. становили у Богемії, Моравії й Сілезії близько 3,5 млн чоловік (34,9 %), а чехи і словаки - 6,25 млн (62,5 %) об'єктивно спонукала до майбутніх етнічних конфліктів. Так, наприклад, уже в грудні 1918 р. німецька меншина Чехословаччини здійснила спробу проголосити утворення «Німецької Богемії» й приєднатися до Німеччини.

   На Паризькій мирній конференції міністр закордонних справ ЧСР Едуард Бенеш домагався задоволення територіальних вимог чехів, які, за його словами, були «споконвічним бастіоном» слов'ян проти «германізму». Та все ж головним аргументом майбутнього чехословацького президента була економічна доцільність - Богемія була найрозвинутішою областю Австро-Угорщини.

2.3 Конституція 1920 р.

 Засади облаштування державного устрою країни було закріплено конституцією, прийнятою у березні 1920 р. За нею народ визнавався єдиним джерелом державної влади. Абсентеїзм (відмова від участі у виборах) карався грошовим штрафом.

   У цілому, Конституція Чехо-Словаччини увібрала у себе кращі набутки тогочасного конституційного права й була однією з найдемократичніших у Європі.

2.4.Внутрішня й зовнішня політика т. Масарика та е. Бенеша.

Сформований після виборів 1921 р. коаліційний уряд Е. Бенеша зумів за короткий час домогтися як стабілізації курсу крони, так і оздоровлення економіки в цілому. Проте досягнуто цього було завдяки надзусиллям більшості населення. 1922 р. кабінет Е. Бенеша був змушений подати у відставку й поступитися урядові на чолі з представником Аграрної партії А. Швеглою. На тлі урядової кризи активізувалися радикальні політичні сили, що вдавалися до екстремістських методів боротьби. У відповідь на це Національні збори у березні 1923 р. прийняли закон «Про охорону республіки». Серйозну загрозу суспільній злагоді становили фашистські групи «Чеське фашистське товариство» та «Національна ліва», які організаційно оформилися у 1926 р. Небезпека з боку партій полягала не у їхній чисельності (вона була незначною), а у самому факті існування організацій, побудованих на фашистських засадах.

   На міжнародній арені Чехо-Словаччина орієнтувалася на Францію. Це насамперед зумовлювалося небезпечним сусідством з Німеччиною, яка не приховувала своїх намірів приєднати території, населені німцями. У 1934 р. ЧСР уклала з Францією договір про взаємодопомогу, а у травні наступного року таку ж угоду було підписано з СРСР. Щоправда, радянські війська могли прийти на допомогу ЧСР лише через територію Румунії у тому разі, якщо таку допомогу спочатку надасть Франція. За умов зростання загрози з боку Німеччини Т. Масарик, а також Е. Бенеш, який став президентом у 1935 р., майже половину державного бюджету спрямовували на зміцнення збройних сил країни, оснастивши їх, зокрема, найкращою, за оцінкою фахівців, стрілецькою зброєю.