35. Ризики портфеля цінних паперів

Ризик портфеля цінних паперів полягає в тому, що очікування власника щодо його дохідності можуть не виправдатися і деяку частину доходів не буде отримано. При цьому оцінюється очікуваний дохід, а інвестиційний ризик розглядається як невизначеність щодо одержання цього доходу, тобто ступінь мінливос­ті (варіабельності) доходу

Ризик цінних паперів не однорідний за своїм змістом, тому він має визначатися як сукупність основних ризиків, на які наражається інвестор у процесі придбання та зберігання цінних паперів, а саме:

• рівень ліквідності цінних паперів;

• ризик дострокового відгуку;

• інфляційний ризик;

• відсотковий, кредитний та діловий ризик;

• ризик, пов’язаний з тривалістю обігу цінного паперу.

Ліквідні цінні папери — це фінансові інструменти, які можуть бути продані в будь-який час без суттєвого зниження ціни. Ліквід­ні ринки характеризуються високою ймовірністю повернення почат­кової суми інвестиції та стабільністю ціни цінного папера протягом періоду обігу.

Ризик дострокового погашення (відкликання) полягає в тому, що деякі емітенти залишають за собою право погашення цінних паперів до закінчення періоду обігу. Як правило, дострокове погашення відбувається після зниження ринкових ставок, коли емітент може випустити нові цінні папери під нижчу відсоткову ставку.

Інфляційний ризик пов’язується з імовірністю знецінення як процентого доходу, так і номіналу цінного папера внаслідок росту цін на товари та послуги.

Відсотковий ризик як імовірність зміни ставок на ринку суттєво впливає на ринкову ціну цінних паперів, тому має бути оцінений менеджментом у процесі формування портфеля. Підвищення відсоткових ставок призводить до зниження ринкової ціни раніше емітованих цінних паперів.

Кредитний ризик цінних паперів — це ймовірність невиконання емітентом своїх зобов’язань з виплати основної суми боргу або процентів. Кредитний ризик притаманний більшій частині цінних паперів, що обертаються на ринку, особливо тим, які емітовані приватними компаніями та місцевими органами влади.

Діловий ризик пов’язується з несприятливими явищами в економіці, такими як зниження обсягів виробництва, банкрутства, безробіття тощо.

Рівень ризикованості цінного папера залежить і від тривалос­ті періоду обігу. Короткострокові цінні папери, як правило, виявляються менш ризикованими, оскільки всі перелічені щойно ризики протягом короткого періоду не реалізуються повною мірою. Довгострокові цінні папери є більш ризикованими, але разом з тим приносять вищі доходи.

Оцінка портфельного ризику складається з трьох етапів:

• оцінка ризику окремих цінних паперів;

• з’ясування ступеня їх взаємовпливу;

• визначення сукупного ризику портфеля.

36.Інститути спільного інвестування:суть,класифікація та особливості функціонування в Україні

Вітчизняний механізм спільного інвестування був запроваджений Указом Президента «Про інвестиційні фонди та інвестиційні компанії» ще в 1994 році, і спрямовувався, головним чином, на обслуговування процесу роздержавлення майна в межах приватизаційної програми. Сучасне економічне середовище потребує створення нових інвестиційних структур, здатних перетворити розпорошені грошові ресурси на потужне джерело фінансування, спроможне скласти конкуренцію банківській системі, адже спільне інвестування має ряд переваг як для суб’єктів, так і для об'єктів інвестування.

Інститут спільного інвестування (ІСІ) - організація, що залучає кошти інвесторів з метою їхнього подальшого вкладення в цінні папери, корпоративні права, нерухомість та інші активи.

До інститутів спільного інвестування відносяться корпоративний інвестиційний фонд та пайовий інвестиційний фонд.

Залежно від порядку здійснення діяльності інститути спільного інвестування можуть бути: відкритого, інтервального та закритого типу.

ІСІ належить до відкритого типу, якщо він (або компанія з управління його активами) бере на себе зобов'язання здійснювати у будь-який час на вимогу інвесторів викуп цінних паперів, емітованих цим ІСІ (або компанією з управління його активами).

ІСІ належить до інтервального типу, якщо він (або компанія з управління його активами) бере на себе зобов'язання здійснювати на вимогу інвесторів викуп цінних паперів, емітованих цим ІСІ (або компанією з управління його активами) протягом обумовленого у проспекті емісії строку (інтервалу). Проспект емісії ІСІ інтервального типу повинен передбачати порядок визначення дати початку та закінчення інтервалу, періодичність інтервалу (не рідше одного разу на рік та не частіше одного разу в квартал), тривалість інтервалу (не менше десяти робочих днів протягом року та не менше одного робочого дня протягом кожного інтервалу).

ІСІ належить до закритого типу, якщо він (або компанія з управління його активами) не бере на себе зобов'язань щодо викупу цінних паперів, емітованих цим ІСІ (або компанією з управління його активами) до моменту його припинення.

В залежності від строку діяльності інститути спільного інвестування можуть бути строковим або безстроковим.

Безстроковий ІСІ створюється на невизначений строк.

Строковий ІСІ створюється на певний строк, встановлений у регламенті ІСІ, після закінчення якого зазначений ІСІ припиняється.

Інститути спільного інвестування закритого типу можуть бути лише строковими.

Також інститути спільного інвестування можуть бути диверсифікованого і недиверсифікованого виду.

Диверсифікований ІСІ вважається таким, якщо він одночасно відповідає наступним вимогам:

- кількість цінних паперів одного емітента в активах ІСІ не повинна перевищувати 10% загального обсягу цінних паперів відповідного випуску;

- сумарна вартість цінних паперів, що становлять активи ІСІ в кількості, більшій, ніж 5% загального обсягу їх емісії, на момент їх придбання не повинна перевищувати 40% вартості чистих активів ІСІ;

- не менш як 80% загальної вартості активів ІСІ повинні становити грошові кошти, ощадні сертифікати, облігації підприємств та облігації місцевих позик, державні цінні папери, а також цінні папери, що допущені до торгів на фондовій біржі.

Недиверсифікованим ІСІ визначається такий, що немає усіх наведених ознак характерних для диверсифікованого. Тобто, це фонди без жорстких вимог щодо розосередження своїх активів серед різних об'єктів інвестиційної діяльності.