Правила скорочування слів

Окрім скорочень, придатних до вживання в усній і писемній формі мовлення, у діловому спілкуванні існують скорочення, призначені для зорового сприйняття, - графічні, текстові. Ці скорочення не є словами, їх використовують лише на письмі. На відміну від лексичних скорочень, їх можна розшифрувати та прочитати повністю. Зазвичай, це скорочення, позначені малими буквами. За написанням графічні скорочення є декількох типів:

- крапкові (ім., див., с, м.);

- дефісні (ін-т, р-н, б-ка, з-д);

- із скісною рискою ( а/с, в/с, в/ч);

- нульові - на позначення фізичних, метричних величин, грошових одиниць та ін. лише після цифр ( 20 хв, 5 кг, 300 грн);

- комбіновані (пд.-зах., пн.-сх.) та ін. Стандартними є такі типи скорочень:

а) поштові назви, назви адміністративних одиниць: м., смт, обл., р-н, ст., вул.;

б) назви посад і звань: асист., доц., проф., канд. техн. наук, зав ., зам., член-кор., акад.;

в) назви дат і календарних термінів: //. е.,в., ст., м-ць, р., рр.;

г) грошові одиниці та числові назви: грн, коп., тис, млн, млрд;

д) форми звертання: п., грам.;

е) фізичні, метричні величини: т, га, г, кг, л, мл, км, хв, год.; є) найменування документів: квит., накл.;

ж) текстові позначення: див., пор., напр., с, та ін., і т. ін., табл .,

іл.

Усі скорочення слів мусять бути загальноприйнятими і зрозумілими, зафіксованими у державних стандартах і словниках. Не варто перевантажувати текст графічними скороченнями. Існують такі правила користування скороченнями:

- слово має закінчуватися на приголосний (за невеликими винятками - о. - острів, отець, А - ампер);

- слово має мати запас стійкості, щоб сприйматися однозначно (філол,, філос);

- не можна скорочувати в тексті ключових слів;

- написання скорочення має бути уніфікованим у межах тексту.

Є багато окремих правил, що потрібні у процесі роботи з документами. Наприклад, варто запам'ятати правильні скорочення місяців року: січ., лют., берез., квіт., трав., черв., лип., серп., верес, жовт., лис-топ., груд.; не розділяти крапкою подвоєння pp. - роки; не можна скорочувати імена та імена по батькові (І.-Іван, М. - Михайло, а не їв., Mux.); не скорочувати стор., а лише правильно -с; писати правильно - напр., а не Н-д: чи Н: та ін.

Скорочення слів використовують і для стислого письма, під час конспектування. Скорочувати можна різні частини мови, намагаючись дотримуватися загальноприйнятих норм, а не власних правил.

19. Нормативні аспекти граматичних категорій іменника (рід, число, відмінок)

Іменник - це самостійна повнозначна частина мови, яка виражає значення предметності в граматичних категоріях роду, числа, відмінка і відповідає на питання хто? що?

Рід - це одна із найважливіших категорій іменника. Іменники української мови, які вживаються у формі однини, мають рід - чоловічий, жіночий, середній. Його визначають з увагою на лексичне значення та формальні показники (закінчення).

Лексичне значення слова впливає на визначення роду іменників, що є назвами осіб:

- іменники чоловічого роду позначають осіб чоловічої статі, напр.: батько, Микола, Ілля, вельможа, гульвіса, Коцюбинський, Кутній, директор. Показником роду цих іменників є закінчення -о, -а (-я), нульове, а також прикметникового походження закінчення -ий (-Ш). Незмінні іменники значення чоловічого роду виражають лише лексично, напр.: аташе, кюре, денді, рефері, рантьє, портьє, куртьє, круп 'є.

Варто зазначити, що назви осіб із закінченням -о, крім чоловічого, бувають ще середнього роду, напр.: хлоп 'ятко, дівчатко. Іменники типу ледащо, незнайко, громило, здоровило, забудько, які, маючи формальний показник чоловічого та середнього роду (закінчення -о), є іменниками спільного чоловічого та середнього роду. Ця граматична характеристика означає, що в мовленні такі слова можна автономно вживати як іменники чоловічого роду і відповідно узгоджувати із залежними словами прикметникового типу (прикметниками, дієприкметниками, прикметниковими займенниками чи порядковими числівниками), а також координувати з формою роду дієслів минулого часу й умовного способу, напр.: Цей великий ледащо, Андрій, уже всім набрид, та іменники середнього роду для називання осіб жіночої статі, напр.: Вона таке ледащо! Позначаючи особу чоловічої статі, іменники середнього роду ледащо набувають додаткового негативного відтінку, напр.: Він таке ледащо!, як і, зрештою, займенник воно, який вказує на дорослу особу обох статей, напр.: Як воно буде вчитися далі?

Визначаючи рід таких іменників, як людина, перевагу слід надавати формальному показнику роду - закінченню -а, яке вважають основним засобом вираження значення жіночого роду (усі назви неістот із закінченням -а (-я) - це іменники жіночого роду). Не треба забувати і про можливість добору означень прикметникового типу словозміни, напр.: добра, мудра, смілива людина.

Особливої уваги потребують назви осіб чоловічого роду з нульовим закінченням. Помилки щодо вживання часто виникають через неправильне розуміння їх функціонального навантаження: багато цих іменників є назвами осіб за професією, родом занять, посадою, званням, їх використовують для позначення чоловіків і жінок, напр.: банкір, викладач, декан, депутат, заступник, міністр, начальник, нота-ріус, професор та ін. Використання іменників чоловічого роду для називання осіб жіночої статі пов'язане з наявністю / відсутністю мовних засобів означення цієї статі, напр.:

Шумне місто скажено вирує,

Я іду повз будинок "Вістей ",

І в вікні, де редактор працює,

Я не бачу блакитних очей (В. Сосюра).

Якщо їх немає, то узгоджене означення та присудок мають форму чоловічого роду, напр.: Наш керівник повернувся з відпустки. Форми жіночого роду набуває дієслово-присудок за умови наявності власного жіночого імені чи прізвища, займенника вона або інших синтаксичних показників, напр.: Наш керівник Марія Лозовапершою привітала мене з призначенням на нову посаду.

Рідше трапляються у мовленні випадки, коли іменники жіночого роду, переважно це назви жіночих професій, використовують на позначення осіб чоловічої статі. Граматична форма роду іменника не змінюється від реальної її спрямованості на чоловіка: порядок застосування аналогічний до іменників чоловічого роду, пор.: Наша няня Марія захворіла але Наша няня Андрій захворів.

Окремо слід виділити іменники чоловічого роду прикметникового та дієприкметникового походження, утворені за словотвірною моделлю російської мови або запозичені з неї, напр.: керуючий, завідуючий, командуючий, виступаючий, віруючий. Якщо в українській мові є похідні іменники "із завершеною іменниковістю" стосовно граматичного роду, то немає потреби використовувати субстантиви, напр.: завідувач, командувач.

Іменників спільного (чоловічого і жіночого) роду із подібним значенням є мало, напр.: голова, колега, листоноша, староста, суддя їді деякі інші. їхня граматична форма цілком відображає пов'язане з позамовною дійсністю розрізнення статей, пор.: Наш листоноша приніс пошту і Наша листоноша принесла пошту.

Значно більше в мові є іменників цього граматичного типу, що виступають назвами осіб за їх внутрішніми чи зовнішніми ознаками і рівно-віддалені від обох статей, напр.: сирота, плакса, забіяка, непосида.

Іменниками спільного роду слід вважати українські прізвища, які закінчуються на -о, приголосний звук або мають орлексію -а (-я), напр.: Головко, Ткач, Сосюра, Краля. У мовленні рід цих іменників визначає власне ім'я чи по батькові, інші загальні назви, які мають чітку вказівку на рід, напр.: Володимир Сосюра (чол. рід), але Ольга Сосюра (жін. рід), депутат Ткач перейшов в іншу фракцію (чол. рід), але пані Ткач - депутат обох скликань (жін. рід).

Не мають родових відповідників деякі відприкметникові іменники чоловічого роду на -ець, напр.: щасливець, умілець, мудрець. Відсутність співвідносних форм роду можна пояснити тим, що спеціалізація іменників із значенням носія ознаки (стану) не створює такої потреби, оскільки похідні цього типу є не ідентифікуючими номінаціями, а найменуваннями, що містять у собі лише характеризуючу інформацію про означуваний предмет¹.

Виділяють кілька груп іменників, у морфологічній формі яких не закладене розмежування за статтю:

1) назви наукових ступенів і звань, напр.: доктор, кандидат, професор, доцент',

2) офіційні, адміністративні, посадові назви, напр.: прем 'єр-міністр, президент, дипломат, посол;

3) назви осіб за військовими спеціальностями, напр.: воїн, боєць, офіцер, пілот, майор, капітан;

4) інші найменування соціально-оцінного типу, напр.: лауреат, інженер, консультант, інспектор тощо.

20. Граматичні категорії іменника

Рід

Число

Відмінок

Чоловічий

Жіночий

Середній

Спільний

однина

множина

Наз.

Род.

Дав.

Знах.

Оруд.

Місц.

Кличн.

Іменники поділяються й на інші семантико-граматичні групи, що залежить від особливостей їх лексичного значен­ня. В основі такого поділу, як правило, лежить протистав­лення за якоюсь ознакою (назви конкретні – абстрактні, одиничні – збірні, предметні – речовинні та ін.).

21 I відміна

1. До першої відміни належать іменники жіночого, чоловічого та спільного роду з закінченням -а(я) у називному відмінку однини: жінк-а, Полтав-а, Микол-а, земл-я, мрі-я, Ілл-я.

2. Залежно від якості приголосного в кінці основи іменники I відміни поділяються на три групи: 

   КІНЦЕВИЙ ПРИГОЛОСНИЙ ОСНОВИ	ГРУПА	ПРИКЛАДИ
   ТВЕРДИЙ НЕШИПЛЯЧИЙ	ТВЕРДА	рук-а, сосн-а, Микол-а
   ТВЕРДИЙ ШИПЛЯЧИЙ	МІШАНА	миш-а, площ-а
   М'ЯКИЙ	М'ЯКА	мрі-я, Марус-я, судд-я

II відміна

1. До другої відміни належать іменники чоловічого та середнього роду, чоловічого - з нульовим закінченням у називному відмінку однини (шлях, край, степ, кінь,тесть), із закінченням -о(Дніпр-о, батьк-о), середнього роду з закінченням -о,-е,-я (олов-о, мор-е,лист-я).

2. Iменники II відміни поділяються на три групи:

ГРУПА	ПРАВИЛО	ПРИКЛАДИ
ТВЕРДА	Iменники, основа яких у називному вiдмiнку однини закiнчується на твердий нешиплячий приголосний	дуб , студент, Павло , сiдло
М'ЯКА	iменники чоловiчого роду з кiнцевим м'яким приголосним	скрипаль , вiнець , герой , обрiй
	iменники середнього роду з закiнченням -е , крiм тих , у яких перед -е виступаєнешиплячий приголосний	море , сонце , серце
	iменники середнього роду з флексiєю -я	умiння ,знання , полум'я , пiр'я
МІШАНА	iменники чоловiчого роду і середнього роду з основою на шиплячий	скрипаль , вiнець , герой , обрiй

3. Розподіл на групи іменників, які закінчуються на р:

   ГРУПА	ПРАВИЛО	ПРИКЛАДИ
   ТВЕРДА	іменники на -ар, -ер, -єр, -ир, -ір, -їр, -ор, -ур, -юр, -яр; наголос при відмінюванні не переходить з основи на закінчення	базар, інженер, карє'р, інжир, звір, Каїр, прапор, муляр
   М'ЯКА	іменники на -ар, -ир; наголос при відмінюванні, особливо у множині, переходить з основи на закінчення	вівчар, лікар, богатир, поводир
   МІШАНА	іменники на -яр; наголос при відмінюванні переходить з основи на закінчення	cкляр, гусляр, газетяр

III відміна

1. До третьої відміни належать іменники жіночого роду з нульовим закінченням у називному відмінку однини (кров, ніч, сіль, відданість), а також іменник мати. 

IV відміна

1. До четвертої відміни належать іменники середнього роду на -а(я), які при відмінюванні у непрямих відмінках, крім знахідного і орудного, мають суфікси -ен-, -ат-, -ят- : галчен-я, кошен-я, коліщ-а, тім'-я, плем'-я.

іменники з суфіксом -ат (здебільшого позначають малих за віком істот або здрібнілі назви предметів)	список іменників з суфіксом -ен
тел-я - телят-и	ім'-я - імен-і
курч-а - курчат-и	плем'-я - племен-і
порос-я - поросят-и	сім'-я - сімен-і
цуцен-я - цуценят-и	вим'я - вимен-і
лош-а - лошат-и	тім'-я - тімен-і

22.

Правопис складних прикметників

 

Правила	Приклади
1. Разом пишуться: а) складні прикметники, утворені від складних іменників, що пишуться разом; б) складні прикметники, утворені від сполу­чення іменника та узгоджуваного з ним при­кметника; в) складні прикметники з другою дієслівною частиною; г) складні прикметники, в яких перша частина -прислівник, та ті, в яких друга частина - діє­прикметник; д) прикметники, в яких основне смислове на­вантаження передається останнім прикметни­ком.	лісостеповий, трубопрокатний, чорноземний важкоатлетичний, народнопоетичний, правобереж- ний волелюбний, вантажопідйомний, домобудівний всесвітньовідомий, важкодоступний, вищезгаданий, свіжозрубаний зернобобовий, вузькодіалектне, лінгвостилістичні
2. Через дефіс пишуться: а) складні прикметники, утворені від складних іменників, що пишуться через дефіс; б) складні прикметники, утворені з прикметни­кових основ, між якими можна вставити спо­лучник і; в) складні прикметники, перша частина яких закінчується на-ико, -іко; г) складні прикметники з першою частиною військово-, воєнно-; д) складні прикметники, в яких перша частина не має прикметникового суфікса, але за зміс­том є однорідна з другою частиною й приєд­нується до неї за допомогою сполучного звука о або е; е) складні прикметники, що позначають відті­нки кольору або смаку, проміжних сторін світу.	генерал-губернаторський, дизель-моторний, унтер-офіцерський літературно-меморіальний, мистецько-художній, на­вчально-виховний, музично-розважальний історико-архітектурний, фізико-математичний, ме-ханіко-технічний військово-морський, воєнно-політичний, але: військовозобов'язаний, військовополонений м'ясо-вовняний, м'ясо-молочний, крохмале-патоковий світло-синій, жовто-зелений, гірко-кислий, північно-західний, але. жовтогарячий