- •Поняття та класифікація нетрадиційних джерел енергії
- •Нетрадиційні джерела електричної енергії
- •3. Енергетична характеристика сонячного випромінення
- •4. Сонячна теплоенергетика
- •5. Сонячна фотоенергетика
- •6. Енергетична характеристика вітру
- •7. Вітроенергетика, основи перетворення енергії вітру
- •8. Пряме спалювання біомаси
- •9. Термохімічне перетворення біомаси
- •10. Біологічні способи виробництва палив з біомаси
- •11. Енергетична характеристика геотермальних потоків землі
- •12. Геотермальне теплопостачання, використання теплових насосів
- •13. Мала гідроенергетика
- •Источники энергии для малой гидроэнергетики являются:
- •Где можно установить небольшую гидроэлектростанцию?
- •К вопросу экологии
- •14. Способи акумулювання енергії
11. Енергетична характеристика геотермальних потоків землі
Вираз “геотермальна енергія” буквально означає, що це енергія тепла Землі („гео” - земля, „термальна” - теплова). Основним джерелом цієї енергії є постійний потік тепла з розжарених надр, направлений до поверхні Землі.
Запаси геотермальної теплоти становлять приблизно 8*1030 Дж/рік, ця кількість приблизно перевищує річне споживання енергії в усьому світі в 35 млрд разів. Якби можна було використовувати всього 1 % геотермальної енергії земної кори (глибина - 10 км), людство мало б у своєму розпорядженні кількість енергії, яка в 500 разів перевищувала б усі світові запаси нафти та газу. Теоретичні ресурси геотермальної енергії на Землі до глибини Зкм приблизно становлять 41000 млрд ТДж/рік. У межах глибини 5 км теоретичні ресурси в 3-4 разів більше (близько 140000 млрд ТДж/рік), що характеризує геотермальні ресурси як практично невичерпні. Якщо людство буде використовувати тільки одну геотермальну енергію, пройде 41 млн років, перш ніж температура надр Землі знизиться на півградуса.
Під дією геотермального тепла розплавляються гірські породи під земною корою, перетворюючи їх на магму (яку ми можемо іноді бачити на поверхні у вигляді лави).
Основна частина магми залишається під землею і, подібно до печі, нагріває породу навколо. Коли підземні води стикаються із цим теплом, вони значно нагріваються, переходячи в багатьох випадках у пароподібний стан при високому тиску. У деяких місцях, особливо по краях тектонічних плит материків, а також у так званих “гарячих точках” теплота підходить так близько до поверхні, що її можливо добувати за допомогою геотермальних свердловин.
Найбільш багатими геотермальними ресурсами є зони, де стикаються тектонічні плити, в місцях розлому літосферних плит і в місцях високої геологічної активності.
Середня густина теплового геотермального потоку через земну поверхню становить приблизно 0,06-0,065 Вт/м2 при геотермічному градієнті менше ЗО °С/км (в 2-4 тисяч разів менша за сонячну радіацію). Отже, теплота земних надр у вигляді теплових потоків, які передаються шляхом теплопровідності, не має суттєвого практичного значення. Однак мають місце райони з підвищеним геотермічним градієнтом у десятки разів, де потоки перевищують 0,5 Вт/м2, що становлять найбільший інтерес для розвитку геотермальної енергетики.
Розрізняють п’ять основних типів геотермальної енергії:
- нормальне поверхневе тепло Землі на глибині в декілька десятків-сотень метрів;
- гідротермальні системи, тобто резервуари гарячої чи теплої води, в більшості випадків самовиливної;
- парогідротермальні системи - родовища пари і самовиливної пароводяної суміші;
- петрогеотермальні зони або тепло сухих гірських порід (зони, що мають на доступних глибинах нагріті до достатньо високих температур малообводнені і малопроникаючі гірські породи);
- магма (нагріті до 1300 °С розплавлені гірські породи).
Геотермальні води класифікують за температурою, кислотністю, рівнем мінералізації, жорсткістю.
Основним показником придатності геотермальних джерел для використання в теплоенергетиці є їх природна температура, при якій енергоносії поділяються на:
- низькотермальні (або низькопотенціальні) води з температурою 40-70 °С, використання яких без підігрівання обмежене сільськогосподарським виробництвом, теплопостачанням та, в окремих випадках, гарячим водопостачанням малих населених пунктів;
- середньотермальні (або середньопотенціальні) води з температурою 70-100 °С, застосування яких можливе для опалення та гарячого водопостачання населених пунктів, промислових та сільськогосподарських виробництв тощо;
- високотермальні (високопотенціальні) води і пари з температурою 100-150 °С, використання яких, окрім вищезазначеного, можливе для отримання електричної енергії на геотермальних електростанціях;
парогідротерми і флюїди з температурою вище 150 °С, застосування яких ефективне для отримання електричної енергії, а відпрацьованих вод - у вищенаведених галузях.
Близько 88 % ресурсів геотермальної енергії світу мають температуру нижче 100 °С, 9 % - з температурою 100-150 °С. Вклад ресурсів більш високого потенціалу становлять: 2,7 % з температурою 150-200 °С і всього 0,16% з температурою більше 350 °С. Однак температурний рівень навіть цих ресурсів дуже низький, що є головною причиною низької енергетичної ефективності геотермальних електростанцій, ККД яких звичайно дорівнює 10-20 %.
Експлуатація геотермальних джерел повинна базуватися на попередньому геологічному дослідженні, щоб уникнути значного фінансового ризику за умови подальшого вкладення капітальних витрат. Для того щоб визначити, чи має визначена місцевість потенціал постачання геотермальної теплоти для промислових і побутових потреб, необхідний попередній пошук, що є ризикованим, але необхідним. Ця особливість - одна з головних відмінностей геотермальної енергії від інших поновлювальних джерел енергії.
Промислове освоєння геотермальних ресурсів (енергії гарячих глибинних вод і пари) розпочалося на початку XX ст., коли в Італії була введена в експлуатацію перша геотермальна електростанція потужністю 7,5 МВт.
