2) Договір управління майном:

- закінчення строку дії договору

- припинення за бажанням сторін

припинення за бажанням сторін:

Припинення дії договору управління майном на бажання сторін здійснюється на підставі укладеного між ними відповідного договору. У цьому випадку сторонами договору нотаріусу повертається примірник договору управління майном, який долучається до примірника договору, що зберігається у справах нотаріуса.

У разі відмови однієї із сторін від договору управління майном (відмови вигодонабувача від одержання вигоди за договором, відмови управителя або установника управління від договору управління майном у зв'язку з неможливістю управителя здійснювати управління майном) до припинення його дії нотаріусу подаються докази про повідомлення іншої сторони договору про намір припинити дію договору. У такому випадку дія договору припиняється після спливу трьох місяців з дня одержання другою стороною відповідного повідомлення. Повідомлення другої сторони про відмову від договору може бути вчинено шляхом передачі заяви.

Якщо від договору управління майном відмовляється установник управління з іншої причини, ніж неможливість управителем здійснювати управління майном, припинення дії договору відбувається лише за письмовою згодою управителя за умови виплати йому плати, передбаченої договором.

Одержавши повідомлення однієї із сторін або рішення суду про закінчення строку дії договору, про загибель майна, переданого в управління, про смерть фізичної особи - вигодонабувача або ліквідацію юридичної особи - вигодонабувача, якщо інше не встановлено договором (у разі якщо особа вигодонабувача збігається з особою установника управління (власника майна)), визнання управителя недієздатним, безвісно відсутнім, обмеження його цивільної дієздатності або смерті, визнання установника управління банкрутом, нотаріус на підставі відповідних документів припиняє договір управління майном, про що робить відповідні відмітки на всіх примірниках договору та відмітку в реєстрі для реєстрації нотаріальних дій.

51.Правочини в спадковому праві.

Поняття спадкового договору

1. За спадковим договором одна сторона (набувач) зобов'язується виконувати розпорядження другої сторони (відчужувача) і в разі його смерті набуває право власності на майно відчужувача (ст.1302 ЦК). За своєю суттю спадковий договір є одним з видів правочинів. Тому на нього поширюються усі вимоги щодо чинності правочинів (ст.ст.203, 215 ЦК). У випадку недотримання цих вимог настають наслідки, передбачені §2 гл.16 ЦК стосовно недійсності правочинів. Водночас оскільки спадковий договір є не заповітом, а самостійним видом договору, на нього не поширюються правила про обов'язкову частку в спадщині (ст. 1241 ЦК).

2. Суб'єктами спадкового договору є відчужувач і набувач. Відчужувачем може бути одна або кілька фізичних осіб — подружжя, один з подружжя або інша особа. Набувачем у спадковому договорі може бути фізична або юридична особа (ст. 1303 ЦК). При укладенні спадкового договору набувач, якщо він є спадкоємцем за заповітом або за законом, не втрачає права на успадкування у тій частці майна, яка не була зазначена у договорі.

І відчужувачем, і набувачем може бути як повністю дієздатна особа, так і особа з неповною дієздатністю (ст.ст.32, 33 ЦК). Укладення спадкового договору в інтересах частково дієздатної особи, недієздатної особи, особи з обмеженою дієздатністю можливе з дотриманням правил ст.ст.37, 41, 67—71 ЦК. Недотримання цих умов спричиняє наслідки, передбачені ст.ст.221—226 ЦК 

Заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті. 1) заповіт є правочином, оскільки підпорядковується загальним ознакам, властивим для останніх (дія особи, спрямована на досягнення юридичних наслідків, а саме на виникнення, зміну або припинення правовідносин; вольовий характер; вчинення суб'єктом з необхідним обсягом цивільної дієздатності; в певній формі тощо).Традиційно заповіт вважається одностороннім правочином, на що вказує також і ст. 1233 ЦК, Односторонній характер заповіту не дозволяє віднести останній до різновиду договорів. Заповіт вважається укладеним тоді, коли заповідач висловив свою волю в передбаченій законом формі. Для дійсності заповіту не вимагається, щоб особи, призначені у ньому спадкоємцями, дали на це згоду. 2) заповіт є особистим розпорядженням, складення якого можливе лише самим укладачем. Вчинення заповіту через представника не допускається (ч. 2 ст. 1234 ЦК). Вчинення заповіту під впливом волі третіх осіб тягне за собою недійсність цього правочину як такого, що укладений з пороком волі (ч. 2 ст. 1257 ЦК України);3) заповіт - це розпорядження, зроблене на випадок смерті. Тільки з часу відкриття спадщини особи, вказані у заповіті спадкоємцями, набувають право вступити у спадкові відносини. Слід підкреслити, що не будь-яке розпорядження, зроблене на випадок смерті, слід вважати заповітом. Так, договір страхування життя на користь третьої особи хоча і є розпорядженням фізичної особи на випадок своєї смерті, регулюється нормами не спадкового, а зобов'язального права, і не може бути визнаний заповітом.Водночас заповіт не має ознак правочину, який вчиняється під відкладальною обставиною (ч. 1 ст. 212 ЦК), тобто не відноситься до числа умовних правочинів. Даний висновок заснований на двох основних аргументах: а) наявність обставини у правочині, який вказаний у ч. 1 ст. 212 ЦК, означає те, що певна обставина може настати або не настати. Смерть же є явищем природним і незворотним, тобто таким, що неодмінно настане, невідомим залишається лише час його настання; б) обставина в умовному правочині ніколи не має основоположного значення. Це виявляється в тому, що якщо сторони правочину не поставлять його виникнення або зміну в залежність від настання або ненастання тих чи інших умов, даний правочин все одно матиме юридичну силу.  4) заповіт є правочином, який складається з суворим дотриманням форми. Цей акт повинен бути обов'язково складений у письмовій формі і посвідчений відповідною посадовою особою. Винятки становлять випадки посвідчення секретних заповітів, що здійснюється нотаріусами без ознайомлення з текстом заповіту (ст. 1249 ЦК України). Недодержання форми заповіту та вимог щодо його посвідчення тягне за собою визнання заповіту нікчемним (ч. 1 ст. 1257 ЦК України);5) основним змістом заповіту є призначення спадкоємця або спадкоємців, а також визначення юридичної долі майна (прав та обов'язків спадкодавця), що виступає об'єктом спадкового наступництва