1.2. Особливості розвитку та розміщення

сільського господарства України

Найважливішою ланкою АПК, другою важливою галуззю ма­теріального виробництва України є її високоінтенсивне, багато­галузеве сільське господарство. Якщо в структурі АПК за показ­никами обсягу продукції, основних виробничих фондів, чисель­ністю зайнятих сільськогосподарське виробництво відіграє про­відну роль, то в народногосподарському комплексі України на ньо­го припадає близько 24,6% основних виробничих фондів, 14,4% валової суспільної продукції, 21,9% працівників народного гос­подарства. Сільськогосподарське виробництво формує 16—22% національного доходу країни.

В свою чергу, рослинництво за видом продукції, що виробляє­ться, поділяється на ряд галузей: зернове господарство, виробни­цтво технічних культур, картоплярство, овочівництво і баштан­ництво, плодівництво, польове кормовиробництво. Що стосуєть­ся способу виробництва окремих культур, то до складу рослин­ництва входять такі галузі — рільництво, овочівництво, баштан­ництво, плодівництво, ягідництво та луківництво.

Основними галузями тваринництва є скотарство, свинарство, вівчарство з козівництвом, птахівництво та ін.

Сільськогосподарське виробництво розвивається на основі тих же економічних законів, які визначають розвиток і розміщення всього народного господарства. В той же час тут відзначаються і деякі специфічні умови розвитку цієї галузі, пов'язані з природ­ними особливостями сільськогосподарського виробництва. Вели­кий вплив на розвиток і розміщення сільського господарства має дія природних факторів, таких як кліматичні умови, ґрунтовий покрив, водні ресурси. Саме вони впливають на розвиток і роз­міщення цієї галузі народного господарства.

Однією з особливостей сільськогосподарського виробництва є те, що основним засобом виробництва виступає земля, власти­вість якої — родючість. В той же час в інших галузях народного господарства земля не відіграє такої ролі, а використовується пе­реважно як територія для розміщення того чи іншого виробницт­ва. Основний засіб виробництва в сільському господарстві — зем­ля — при правильному використанні має властивість постійно підвищувати родючість — природну основу інтенсифікації сіль­ськогосподарського виробництва.

Таблиця 1

СТРУКТУРА ВАЛОВОЇ ПРОДУКЦІЇ

СІЛЬСЬКОГО ГОСПОДАРСТВА УКРАЇНИ

у 2004 р. (у господарствах усіх категорій)

Показники	У порівнянних цінах 2009 р., млн грн.	в %
Продукція сільського господарства	28112	100
Продукція рослинництва	1 7364	62,1
Зернові культури	5661	20,1
Технічні культури	1787	6,3
Картопле-овочебаштанні	6386	22,5
Плодоягідна та виноградна продукція	1779	6,3
Кормові культури та інша продукція рослинництва	1751	6,9
Продукція тваринництва	10748	37,9
Вирощування худоби та птиці	4967	17,5
Молоко	4218	14,8
Яйця	1015	3,6
Вовна	11	0,04
Інша продукція тваринництва	537	1,96

Друга особливість сільського господарства полягає в тому, що і рослини, і тварини виступають одночасно і як засоби, і як пред­мети праці. Для них характерні природні цикли виробництва.

Розвиток сільського господарства як галузі, що забезпечує на­селення продуктами харчування, а промисловість сировиною, має пріоритетне значення. Проте ця проблема зараз вирішується в надзвичайно складних економічних умовах. У розв'язанні акту­альних проблем аграрного сектора АГЖ повинні відігравати більш активну роль усі форми господарювання на землі — колективні сільськогосподарські підприємства, орендні, фермерські, сімейні господарства тощо. На початок 2007 р. в Україні налічувалось 35927 фермерських господарств з площею сільськогосподарських угідь 932,2 тис. га.

Таблиця 2

ДИНАМІКА ОБСЯГІВ ВИРОБНИЦТВА ПРОДУКЦІЇ СІЛЬСЬКОГО ГОСПОДАРСТВА УКРАЇНИ у 1990—2009 pp.

Роки	Продукція сільського господарства			в тому числі
	млрд. грн.	в%	продукція рослинництва		продукція тваринництва
			млрд. грн.	в%	млрд. грн.	в%
1990	48,6	100	24,3	50	24,3	50
1996	31,6	100	17,9	56,6	13,7	43,4
2004	28,9	100	16,8	57,9	12,4	44.0
2009	29,6	100	18,2	63,2	11,9	39,4

Основним завданням розвитку сільськогосподарського вироб­ництва є його подальша інтенсифікація, суть якої полягає у збіль­шенні виробництва продукції в розрахунку на одиницю ресурсів. Це означає підвищення ефективності всіх структурних підрозді­лів АПК, переведення виробничого процесу на більш ефективні, потужні індустріальні методи виробництва.

Інтенсифікація передбачає використання досягнень науково-технічного прогресу, активне впровадження всіх заходів науково-технічного характеру та прогресивних індустріальних технологій в усіх галузях сільського господарства, а також меліорацію зе­мель, хімізацію сільськогосподарського виробництва. Інтенсифі­кація веде до підвищення і раціонального використання родючос­ті землі, збільшення її продуктивної сили.

Земельний фонд України становить 60,4 млн. га, з них 46,7 млн. га (близько 77%) перебуває у користуванні сільськогос­подарських підприємств і господарств, у тому числі 41, 9 млн. га (близько 70% всієї території України) становлять сільськогоспо­дарські угіддя, тобто землі, які безпосередньо використовуються у сільськогосподарському виробництві. Майже 30% земельних ре­сурсів не використовується в сільськогосподарському виробництві, з них значну площу займають ліси і лісонасадження, болота, піски, водоймища, шляхи, а також землі, зайняті під будівлями, та ін.

До сільськогосподарських угідь відносяться рілля, природні кор­мові угіддя (пасовища та сіножаті), а також багаторічні насаджен­ня. Найбільшу площу серед цих угідь складас рілля (33 млн. га), що становить 79,3% площі всіх сільськогосподарських угідь і 55% всієї території України. Площа пасовищ складає 5,3 млн. га (12,9% усіх сільгоспугідь), сіножатей — 2,2 млн. га (5,4%), багаторічних насаджень — близько 1 млн. га (2,4%).

Найбільша частина (більше 2/5) сільськогосподарських угідь припадає на Степ, 1/3 — на Лісостеп і майже 1/5 — на Полісся та передгірні райони Карпат і Криму.

Землі України характеризуються високою природною і еко­номічною родючістю, особливо чорноземи лісостепових і степо­вих областей, де зосереджена третина їх світових запасів. Під чор­ноземами зайнято більше половини (55%) ґрунтового покриву України. Особливо високою природною родючістю серед них відзначаються найцінніші типові чорноземи (18% всього ґрунтового покриву), поширені переважно в Лісостепу, а також звичайні чор­ноземи (28%), що мають високу природну родючість і поширені переважно в північному Степу, та чорноземи мало- і слабогумусні (9%), які потребують штучного зрошення і розміщені на півдні Степової зони.

В Лісостепу досить поширені сірі лісові фунти (7%). В Поліс­сі переважають дерново-підзолисті, болотні і торфові грунти, які потребують вапнування та інших меліоративних робіт. На всій території України (а найбільше на півдні) є невеликі площі солон­чаків, що потребують глибокого промивання і внесення добрив.

Враховуючи надмірну розораність території України і надто обмежене збільшення сільськогосподарських угідь, потрібне бе­режливе ставлення й раціональне використання земельного фонду. В той же час земельні ресурси України нерідко потребують захис­ту від нераціонального їх використання. Велика розораність зе­мель, особливо в Степу і Лісостепу, призводить до розвитку си­льних ерозійних процесів. Щорічно з кожного гектара землі зно­ситься близько 12—17 т родючого грунту. Ерозія змиває в основ­ному верхній — найбільш родючий шар грунту, зменшуючи вміст у ньому гумусу, що погіршує родючість грунтів. Слід за­уважити, що і меліоративні заходи, якщо вони економічно не об­грунтовані і не враховують місцевих умов, призводять до негатив­них наслідків. Так, у Поліссі внаслідок непродуманої меліорації знижується рівень ґрунтових вод, що викликає пересушення тор­фово-болотних грунтів, вітрову ерозію, а це призводить не лише до зниження родючості грунтів, а навіть до непридатності деяких з них до використання. Негативні наслідки меліорації в степовій зоні, в районах зрошувального землеробства призводять до під­вищення ґрунтових вод, підтоплення, засолення земель.