1.2. Джаз
В кінці XIX століття в США зародився новий музичний стиль - джаз, і саксофон майже відразу став одним з основних його інструментів. Специфічне звучання інструменту і величезні виражальні можливості якнайкраще підходили для цього стилю. Приблизно з 1918, за висловом одного з критиків, країну захлеснула "саксофономанія". Налагоджена масове виробництво цих інструментів сприяло їх швидкому поширенню, і вже за самим раннім зі збережених записів джазових музикантів кінця 1910-х - початку 1920-х років можна почути, що саксофон користується величезною популярністю в цьому жанрі.
В епоху свінгу (з середини 1930-х років) в моду увійшли джазові оркестри (бігбенди), в яких група саксофонів стала обов'язковою частиною. Як правило, до складу такого оркестру входили не менше п'яти саксофонів (два альтовий, два тенорових і один баритональний), однак склад міг змінюватись, при цьому один з саксофоністів також іноді грав на кларнеті, флейті або вищої різновиди саксофона (сопрано або сопраніно). Серед видатних саксофоністів цього часу, що грали соло - Лестер Янг (1909-1954), Коулмен Хоукінс (1904-1969), пізніше - Чарлі Паркер (1920-1955).
У сучасному джазі саксофон залишається одним з провідних інструментів. У другій половині XX століття великими виконавцями були Джуліан "Кеннонболл" Еддерлі (1928-1975), Джон Колтрейн (1926-1967), Джеррі Малліген, Бад Шенк, Філ Вудс і багато інших.
2. Будова саксофона
Мундштуки, тростини, лігатури, ковпачок тенорового саксофона
Саксофон являє собою конічну трубку, що виготовляється, як правило, зі спеціальних сплавів: томпаку (сплав міді і цинку), пакфонга (той же склад, з додаванням нікелю) або латуні. Для компактності трубка саксофона вигнута у формі чубука. Високі різновиди саксофона (сопрано і сопраніно) мають невелику довжину і тому звичайно не згинаються. Современные фирмы-изготовители музыкальных инструментов иногда выпускают прямые басовые саксофоны и, наоборот, изогнутые сопрановые, но это практикуется лишь в качестве эксперимента.
Саксофон состоит из трёх частей: раструба, собственно корпуса, и "эски" (тонкой трубки, продолжающей собой корпус). На эску насаживается мундштук, строение которого очень похоже на строение мундштука кларнета : он также имеет клювообразную форму, изготавливается из чёрного эбонита или пластика, а иногда из металла. Многообразие жанров и направлений, в которых используется саксофон, определило большое количество вариантов строения самого мундштука в зависимости от требуемого звучания.
Мундштуки отличаются друг от друга по таким параметрам, как "пасть" (расстояние от кончика трости до верхнего кончика мундштука) и длина выемки (длина свободной части прижатой к мундштуку трости). Для классического исполнения используются мундштуки с меньшими пастями, для других жанров - с более широкими.
Трости альтового (слева) и тенорового саксофонов
Звукообразующим элементом на саксофоне является трость (язычок), которая тоже схожа по строению с тростью кларнета. Обычно для её изготовления применяется бамбук, камыш или тростник, однако некоторые модели делаются из синтетических материалов. В зависимости от разновидности саксофона, для которой они предназначены, трости имеют разные размеры.
Трость прикрепляется к мундштуку с помощью особого приспособления - лигатуры (машинки), представляющей собой небольшой хомутик с двумя винтами. Лигатура для классического саксофона делается из металла, музыканты джаза и других жанров используют наравне с металлическими лигатурами кожаные, дающие трости более свободное колебание.
Для предохранения трости от случайного повреждения используется специальный металлический или пластмассовый колпачок, который надевается на мундштук, если инструмент долго не используется.
Саксофон снабжён сложной системой клапанов, закрывающих и открывающих отверстия на его корпусе. Их количество варьируется от 19 до 22 в зависимости от разновидности инструмента.