§ 2. Декларація незалежності 1776 року

Найважливішим актом Другого континентального конгресу було прийняття 4 липня 1776 р. Декларації незалежності. Цей день став національним святом США. Проект Декларації доручили під­готувати комісії з п'яти членів конгресу на чолі з Т. Джефферсоном. Тридцятирічний плантатор з Віргінії був одним з передових мислителів XVIII ст., увібравши в себе прогресивні ідеї французь­ких просвітителів, особливо ідеї Ж. Ж. Руссо про народний суве­ренітет. Незважаючи на його рішучі протести, під тиском пред­ставників південних штатів з документа було вилучено пункт про скасування рабства і деякі звинувачення на адресу короля.

Декларація в доступній формі виражала корінні сподівання американців на свободу й демократію, вони читали її під гарматні салюти і дзвін. Повний розрив політичного і державного зв'язку з Англією був обгрунтований так: «Ми вважаємо очевидними такі істини: всі люди створені рівними і всі вони наділені Творцем де­якими невід'ємними правами, до яких належать життя, свобода і прагнення до щастя. Для забезпечення цих прав створено серед людей уряди, яким надано справедливу владу за згодою керо­ваних. А якщо ця форма правління стає згубною для їхніх цілей, то народ має право змінити або скасувати її і створити новий уряд, який керувався б такими принципами і мав таку організацію вла­ди, які б, на думку цього народу, дедалі більше можуть сприяти його безпеці і щастю».

Перший конституційний акт містить формулу необмеженого на­родовладдя—ідею держави, що не визнає тиранії. В ньому пере­лічуються факти нехтування природними правами американського народу. Він сповіщав про виникнення самостійної держави, нової буржуазної республіки.

Великий американський поет Уолт Уїтмен з гордістю писав: «Старі, з'їдені міллю системи Європи належать минулому. Тут ми підняли прапор свободи і тут ми відчуваємо здатність до само­врядування».

Положення Декларації про те, що кожен американець має пра­во «на життя, свободу і прагнення до щастя», поширювалося на всіх без винятку. На нього згодом посилались лідери аболіціо­ністів, що виступали за скасування рабства.

Декларація — перша в історії людства конституційна хартія, що несла ідею народного суверенітету, право народу на повалення неугодного уряду.

У проекті Декларації був розділ, в якому засуджувалось раб­ство, але на вимогу рабовласників його було вилучено з тексту. Хоч війна за незалежність супроводжувалась помітною демокра­тизацією суспільства, в той період негри ще не могли здобути гро­мадянських прав, оскільки вплив плантаторів-рабовласників на хід роботи конгресу був великим.

§ 3. Статті конфедерації 1781 року

Важливим конституційним актом, виданим під час війни за незалежність, є Статті конфедерації, які набрали чинності 1 бе­резня 1781 р. По суті це був договір про союз і співробітництво між тринадцятьма незалежними державами. В ньому колишні ко­лонії називались штатами, кожний з яких зберігав свій суверені­тет. Для вирішення спільних для союзу питань намічалося щороку скликати однопалатний конгрес, в якому кожен штат мав один голос, а кількість делегатів від штату була в межах двох — семи чоловік.

Конгрес відав іноземними справами, організацією армії, пош­тою, карбуванням монет. У разі виникнення спорів між штатами конгрес виступав як арбітр. Інші повноваження зберігали за со­бою штати. Конгрес не мав ні права, ні можливостей примушувати штати виконувати його постанови. Він не міг навіть вводити податки. Бюджет країни складався з добровільних внесків штатів. У період між сесіями деякі з повноважень конгресу міг виконува­ти комітет штатів.

Статті конфедерації закріплювали прагнення колишніх колоній об'єднаними зусиллями досягти незалежності. В них дістали ві­дображення принципи американської конфедерації. Штати надзви­чайно пильно охороняли свою самостійність. Навіть за умов війни з метрополією вони вважали за краще не йти далі рихлого кон­федеративного союзу.

Чинність статей союзу колоній збіглася з переломним момен­том у війні з Англією. Війська під командуванням Дж. Вашінгтона завдали низку великих поразок англійцям. У вересні 1783 р. після переговорів у Версалі англійський уряд був змушений ви­знати незалежність Північно-Американських Сполучених Штатів.

Позитивне значення для боротьби американців мала позиція Росії, викладена в Декларації про збройний нейтралітет від 28 лю­того 1780 р., до якої приєднались деякі європейські держави.

Рабство у штатах не було скасоване. Однак розв'язання аграр­ної проблеми мало демократичний характер. Землі на заході були передані в націоналізований громадський фонд для вільного про­дажу. Це було передумовою для розвитку фермерського господар­ства, а також мало важливе значення і для промисловості.

Після закінчення війни соціальна обстановка в країні різко загострилася. У вересні 1786 р. під керівництвом героя війни, бід­ного фермера Д. Шейса відбулося перше збройне повстання, учас­ники якого вимагали безплатної роздачі земель, анулювання дер­жавних і приватних боргів. Вони знищували в судах боргові роз­писки бідняків, звільняли з тюрем боржників, вимагали повного переділу земель, корінної реорганізації судів та адміністративних органів. Із страху перед повсталими члени конгресу негайно поки­нули Філадельфію. Однак повстання було жорстоко придушене.