2. Зовнішні та внутрішні чинники виникнення хвороб шкіри,

Виникненню та поширенню шкірних хвороб сприяють ендогенні,екзогенні, спадкові і соціально-економічні чинники, а також особливості клімату, ландшафту, рослинного і тваринного світу.

1.Екзогенні (чинники навколишнього середовища)

фізичні: тиск, тертя, забій, змозолілість

термічні: відмороження, опіки

хімічні: кислоти і луги (виникають дерматити), виробничі і побутові,

лікарські засоби

променеві: сонячні та рентгенівські промені, іонізуюча радіація

бактеріальні: гноячкові хвороби шкіри, туберкульоз, вірусні захворювання, лепру

рослинні паразити: грибкові хвороби шкіри

тваринні паразити: спричиняють коросту, вошивість, демодекоз, кліщі,

воші, блохи, мухи,блощиці, таргани

2.Ендогенні (вплив органів і систем, що патологічно функціонують на шкіру): ендокринні порушення, порушення обміну речовин, гіпо- і авітамінози, інтоксикації, мікроорганізми, гриби та плісняви, дія харчових продуктів, лікарських засобів, порушення лімфо- та кровообігу, хвороби крові, травного каналу, центральної нервової системи, периферичної нервової системи, психогенні чинники.

3.Спадкові чинники: індивідуальні особливості організму, схильність до сенсибілізації, ідіосинкразія, обтяжена спадковість.

4.Соціально-економічні чинники: побутові умови, система охорони здоровя, релігійно обрядові чинники.

3. Суб'єктивні та об'єктивні ознаки хвороб шкіри.

Усі симптоми, на основі яких встановлюють діагноз поділяють на:

суб'єктивні: це ознаки, які називають самі пацієнти (свербіж, біль, печіння , напруження шкіри, парестезії, поколювання, стягування шкіри);

об'єктивні: це такі, які ми бачимо на власні очі (висипка на шкірі).

можна розділити на кілька груп: 1) симптоми з боку всього організму (підвищення температури, загальна слабкість і ін), 2) суб'єктивні шкірні ознаки (підвищення і зниження чутливості, свербіж, печіння, стягання шкіри, оніміння, біль і т.д.); 3) об'єктивні шкірні симптоми. 

5. Принципи деонтології медичного працівника шкірно-венерологічног закладу.

Медперсонал при наданні допомоги пацієнтам із шкірними хворобами повинен виявляти особливу тактовність, витримку, ретельність під час виконання призначень та медичних маніпуляцій. Середній медперсонал має проводити індивідуальні бесіди з пацієнтами із хронічними хворобами з метою покращення психоемоційного стану.

Пацієнти з гострозаразними хворобами шкіри потребують крім лікування, роз’яснення причин захворювань, ознайомлення з режимом перебування в стаціонарі або вдома в разі амбулаторного лікування, роз’яснення медичних показань до ізоляції від організованого колективу, тимчасового обмеження виконання службових обов’язків залежно від посади, яку той обіймає. Потрібно інформувати пацієнта про те, що за умови сумлінного виконання рекомендацій та призначень лікаря його захворювання є виліковним.

Стосовно всіх хворих в дерматовенерологічному відділенні обов’язковим є збереження конфіденційності та нерозголошення лікарської таємниці, інформації про хворого.

При захворюваннях, що передаються статевим шляхом абсолютно недопустимим є розголошення відомостей про характер захворювання, сексуальні контакти, особливості сексуальної поведінки, належності до сексуальних меншин.

Під час роботи в осередку інфекції медичний працівник залучає до обстеження осіб, які мали контакт з хворим особисто чи по телефону, виклик через третіх осіб не бажаний. Пацієнтам, особам, що підлягають обстеженню, роз’яснюють небезпеку хвороби, необхідність співпраці у виявленні статевих та пробутових контактів, обстеження і санації осіб, які є джерелом зараження. Інформують пацієнта про кримінальну відповідальність у разі ухилення від обстеження чи лікування, за приховування інформації про контакти, за створення своїми діями загрози навмисного зараження інших осіб.

Медичний персонал зберігає конфіденційність обстеження, лікування, контролю вилікованності пацієнта до зняття його з обліку, сприяє медичній та соціальній реабілітації.