14.2. Структура та етапи вирішення конфлікту

Для управління ситуацією конфлікту й організації корекційної роботи з нейтралізації його негативних наслідків важливо виокремити його структурні складові. Основними структурними компонентами конфлікту є конфліктна ситуація (база конфлікту) й інцидент.

Конфліктна ситуація – це основна умова виникнення конфлікту на підставі порушення балансу інтересів учасників взаємодії. На практиці важливо уміти розрізняти конфлікт і конфліктну ситуацію, не ототожнюючи їх. Конфліктна ситуація – це ситуація прихованого чи відкритого протистояння двох або більше сторін-учасників в ході вирішення проблеми, яка має особисте значення для кожного з них, протиріччя, пов’язані з діяльністю суб’єктів соціальної взаємодії, що об’єктивно створює підґрунтя для реального протиборства між ними. Конфліктна ситуація – це висхідне положення, основа конфлікту, що виникає при загостренні протиріч у системі соціальних зв'язків, груповій поведінці.

Для переходу її у конфлікт необхідний зовнішній вплив або інцидент. База для конфлікту або конфліктна ситуація може існувати тривалий час без жодного інциденту й навіть взагалі не перейти у відкрите зіткнення. Інцидент – активні дії учасників конфлікту щодо об’єкту конфлікту. Об’єкт конфлікту – предмет суперечки, те, на що претендують конфліктуючі сторони. Переростання протиріччя у конфліктну ситуацію може відбутися за таких умов:

• значимість ситуації для учасників конфліктної взаємодії;

• перешкоди з боку одного з опонентів у досягненні мети;

• можливість і бажання подолати цю перешкоду.

Таким чином, обов’язковими структурними компонентами конфлікту є конфліктна ситуація й інцидент, а обов’язковими елементами конфліктної ситуації є учасники й об’єкт конфлікту.

Вирішення конфлікту – це ліквідація конфліктної ситуації й пов’язаних з нею суперечностей. Усунення інциденту ще не може вважатися вирішенням конфлікту, оскільки переводить його в приховану форму. Конфлікт може вважатися вирішеним тільки в тому випадку, якщо зникне конфліктна ситуація й будуть вичерпані причини конфлікту.

Головну роль у виникненні конфліктів відіграють так звані конфліктогени. Конфліктогени - це слова, дії (або бездіяльність), що можуть призвести до конфлікту.

Кожен конфлікт має свою динаміку, він виникає й розвивається протягом певного часу. Динаміка конфлікту – це послідовна зміна його стадій, що характеризують конфлікт з моменту його виникнення до вирішення.

Виокремлюють чотири основні стадії конфлікту.

Перша стадія – виникнення конфліктної ситуації. На цій стадії зароджується протиріччя, яке може ще не усвідомлюватись учасниками та свідками. Якщо конфлікт має заздалегідь спланований характер, то протиріччя, що було в прихованій формі, загострюється з вини однієї з сторін.

Друга стадія – усвідомлення конфлікту. Конфліктуючі сторони починають розуміти, що перебувають у конфліктних, суперницьких стосунках із відповідним емоційним забарвленням. Формується оцінка ситуації як конфліктної – визначаються причина, привід, склад учасників, розглядаються варіанти дій та визначається оптимальний з них, приймається рішення щодо подальших дій. Рішення може бути двох видів: усіляко попереджувати розвиток конфлікту, шукати компроміс, уникати конфлікту чи, навпаки, активізувати конфлікт, надати йому більш гострої форми й досягти перемоги.

Третя стадія – зовнішній вияв конфлікту, його апогей. Відбувається відкрите зіткнення протиборствуючих сторін, кожна з яких діє відповідно до своїх намірів та прийнятих рішень. Водночас робляться спроби блокувати дії суперника. Сторони можуть погодитись на компроміс, і тоді зіткнення набере форми переговорів (безпосередньо або через третю особу), причому найбільш ефективний результат таких переговорів – взаємні поступки.

Четверта стадія – вирішення, завершення конфлікту. На цій стадії учасники оцінюють наслідки своїх дій, співставляють досягнутий результат із раніше наміченою метою. Залежно від висновків конфлікт припиняється (затухає) або ж розвивається далі, в останньому випадку він заново проходить через другу, третю та четверту стадії, але вже на новому рівні.

Звичайно, виокремлення зазначених стадій досить умовне, якщо враховувати різноманітність ситуацій та форм перебігу конфлікту. В одних випадках вони чітко виявляються, в інших – сполучаються, зливаються одна з одною, що, зокрема, характерно для швидкоплинних конфліктів. Інколи не усвідомлюється або ж погано диференціюється причина конфлікту, рішення про варіант оптимальної поведінки для вирішення конфлікту може прийматися спонтанно. Нарешті, конфлікт може вирішитись повністю, частково чи не вирішитись зовсім (удаване вирішення). В останньому випадку в однієї зі сторін або у всіх учасників виникають негативні емоційні стани (відчуженість, злобливість, песимізм тощо). Невирішений конфлікт може трансформуватися із міжособистісного у внутріособистісний, що супроводжується тяжкими переживаннями, самозвинуваченнями, виникненням невротичних станів. Вихід однієї зі сторін з конфлікту на останньому етапі його розвитку з установкою на тимчасове припинення протиборства характеризується вдаваною байдужістю, визнанням поразки, зовнішніми проявами згоди, за якими маскується істинне ставлення до суперника. За нагоди такий конфлікт спалахує з новою силою.

Необхідно розрізняти причину й привід виникнення конфлікту, причому вони можуть бути як справді суттєвими, так і незначними й оцінюватись кожною із сторін по-різному. Причини не завжди «лежать на поверхні», вони інколи знаходяться в минулому й тому приховані, незрозумілі одній із конфліктуючих сторін.

Конфлікт може виникнути непередбачене (випадково, ситуативно) чи викликатися спеціально (провокуватися), загострюватися при виникненні сприятливої ситуації.

Існують різні причини виникнення педагогічних конфліктів: об'єктивні умови організації навчально-виховного процесу в тому або іншому навчальному закладі, соціально-психологічні, індивідуально-психологічні, вікові, гендерні особливості учасників навчально-виховного процесу, що приводять до загострення внутрішньогрупових або міжособистісних взаємодій.

Залежно від того, які чинники й причини виокремлюються при розгляді конфлікту, його можна аналізувати на різних рівнях:

• соціальному (аналіз умов організації педагогічного процесу);

• соціально-психологічному (аналіз соціально-психологічної побудови й особливостей сторін, що беруть участь у конфлікті);

• індивідуальному.

При виникненні конфлікту соціальному педагогові необхідно знати, що значущою особливістю будь-якої міжособистісної взаємодії є полімотивованість. Центрація соціального педагога на своїх власних потребах, на вимогах адміністрації або запитах колег перешкоджає встановленню особистісно-рівноправних діалогічних взаємодій з учнями.

Правильна діагностика вищезазначених стадій перебігу конфлікту та чинників, що його загострюють чи пом'якшують, дозволяє соціальному педагогу вирішити питання про вибір найбільш доцільного способу розв'язання конфлікту, профілактики його можливих деструктивних наслідків, чим значно зменшує негативні наслідки протиборства.

Загальним принципом, яким слід керуватися при оцінці наслідків конфлікту, є вплив конфлікту на спроможність кожного з його учасників отримати певний новий досвід, здатний змінити його поведінку в майбутньому. Конструктивне зерно нового досвіду полягає в тому, що учасник конфлікту в змозі стати в позицію свого супротивника й усвідомити мотиви, що спонукали його до конфлікту. Цей новий особистісний досвід є для учасників конфлікту поштовхом до перегляду своїх мотивів, цілей і засобів, а отже, спонукою до соціально-психологічної самоперебудови.