Старість як когнітивна проблема

В основі цього підходу лежить, так звана "модель дефіциту", - процес втрати чи зниження емоційних та інтелектуальних здібностей. Теорія інгібіції (стримування) стверджує, що старі люди стають менш вмілими, у зв'язку із ускладненнями сприйняття зовнішньої інформації, і тому вони концентруються на виконанні більш простих завдань. Згідно з теорією "невикористання", інтелектуальні здібності в похилому віці погіршуються внаслідок недостатнього їх використання в процесі діяльності.

Інший варіант когнітивної теорії, пов'язаний з персональними аспектами старіння. Йдеться про основні способи інтерпретації власних вікових змін людьми похилого віку. При цьому головне значення мають три сфери: особисті переживання (погіршення самопочуття, зменшення фізичної привабливості), особливості соціального статусу (активне залучення, інтеграція чи ізоляція), а також усвідомлення скінченності власного буття.

Комплексні теорії старіння

Процес старіння є надзвичайно багатогранним та включає біологічні, соціальні та психологічні складові, які тісно пов'язані між собою. Дж.Тернер та Д.Хелмс виокремлюють три взаємопов'язані та взаємозалежні процеси старості:

o психологічне старіння - особливості усвідомлення та ставлення індивіда до процесу свого старіння, при порівнянні його зі старінням інших людей;

o біологічне старіння - біологічні зміни організму (інволюція);

o соціальне старіння - особливості виконання соціальних ролей, зв'язок старіння з суспільством.

В теоретичній моделі П.Балтеса підкреслюється, що процес розвитку детермінований складною взаємодією низки чинників: зовнішнього (соціального середовища), внутрішнього (біологічного) і синтезом біологічного та соціального. Ці чинники задають три напрямки розвитку: нормативний віковий, нормативний історичний і ненормативний розвиток життя. Нормативний віковий розвиток пов'язаний з послідовним переходом від одного вікового етапу до іншого, в біологічному (початок пубертатного періоду чи менопаузи) і соціальному аспекті старіння (вплив виходу на пенсію на поведінку). Нормативний історичний розвиток відбувається в контексті тих глобальних соціально-історичних подій, які переживають представники цілого покоління. Ненормативний розвиток життя обумовлюється впливом подій, які є унікальними в житті конкретного індивіда (зіграти головну роль в фільмі, отримати Нобелевську премію тощо).

На думку автора, ступінь впливу даних чинників відрізняється в різні вікові періоди. В похилому віці найбільший вплив мають нормативні вікові чинники, окрім того, важливо враховувати особливості ненормативних особистих подій. Модель П.Балтеса дає можливість виокремити типові моменти розвитку різних людей, спільні для конкретних поколінь і специфічні в житті окремого індивіда.

38) Розвиток відчуття і сприйняття

В процесі старіння відбувається зниження чутливості нервової системи людини, що зумовлює сповільнення реакції організму на зовнішні подразники і зміну чутливості різних органів чуття. У літньому віці людина виявляє, що їй потрібно значно більше часу для того, щоб отримати ту чи іншу інформацію.

Найпоширенішим проявом результату старіння є зміни слухової чутливості людини. Експериментальні дані підтверджують, що зниження слуху спостерігається у третини людей похилого віку і, в першу чергу, у чоловіків. Йдеться про погіршення здатності вирізняти голоси чи звуки з поміж інших шумів. В процесі старіння погіршується чутливість сприйняття окремих звуків мовлення, наприклад, таких, як "с", "ш", "ч" і "ф".

Для відновлення слуху літні люди часто використовують слухові апарати, які іноді дійсно допомагають впоратися з проблемами, що виникають. Однак, зазвичай, бажаний ефект не досягається, оскільки апарат підсилює звуки всього слухового діапазону частот, тобто разом із звуками мовлення підсилюються всі шуми.

В період старості у людини можуть виникати різноманітні порушення зору. Часто спостерігається зниження здатності фокусувати погляд на предметах. Окрім того, зміна структури кришталика ока може призводити до його помутніння, а потім катаракти. Ускладнення фокусування зумовлює труднощі сприйняття різких контрастів і дрібних предметів.

Іншим проявом змін зору у людей похилого віку є зниження гостроти зору. Воно пов'язане з погіршенням еластичності кришталика ока, а також відмиранням рецепторів сітківки.

Ще однією ознакою вікових змін зору є складність ігнорування побічних (тих, що не є важливими в конкретній ситуації) подразників. Наприклад, з віком стає складніше виявити потрібний дорожній знак серед багатьох інших. Компенсацією даної проблеми є надлишок інформації у вигляді знаків, які повторюються кілька разів. Стандартизація розміщення і формату знаків також допомагає людям похилого віку виявляти потрібні візуальні сигнали.

Зміни зорової чутливості у людей похилого віку тісно пов'язані з динамікою психофізичних функцій. Літні люди характеризуються зниженням кольорової чутливості. Результатом таких змін є необхідність більш яскравого освітлення (в 2-3 рази) навколишніх предметів для нормального їх сприйняття.

Варто зазначити, що зниження чутливості характерне не для всіх органів чуття. Наприклад, смакові відчуття в старості майже не змінюються. Особливо добре зберігається здатність відчувати солодке. Однак, нюх в даний період відчутно погіршується, порівняно зі смаковою чутливістю.

Таким чином, в процесі старіння більшість сенсорних функцій людини відчутно погіршуються. Однак, незважаючи на те, що всі види зниження сенсорної чутливості характерні для літніх людей, специфіка їх прояву зумовлюється індивідуальними властивостями, а також особливостями сфери діяльності.

Пам'ять

Поширеним є уявлення про те, що порушення пам'яті - один із основних вікових симптомів психічного старіння. Фіксація на порушеннях пам'яті характерна і для самих людей похилого віку. Загальний висновок численних досліджень останніх років стосовно впливу старіння на пам'ять полягає в тому, що пам'ять дійсно погіршується, але даний процес є неоднорідним. Велика кількість чинників, які безпосередньо непов'язані з віком (обсяг сприйняття, зниження мотивації, рівень освіти, вибірковість уваги), також впливають на ефективність виконання мнемічних завдань.

Доведено, що люди похилого віку мають нижчу ефективність організації, повторення і кодування матеріалу, що запам'ятовується. Старі люди сприймають і зберігають менше інформації, повільніше заучують словесний матеріал, ніж молоді. Краще запам'ятовують вони лише важливу для них інформацію. Поліпшення показників швидкості заучування і тривалості запам'ятовування можливе внаслідок використання способів опосередкованого запам'ятовування.

Різні види пам'яті - сенсорна, короткочасна, довготривала - мають неоднакову динаміку зниження в похилому віці. Основний обсяг довготривалої пам'яті зберігається. Однак, її послаблення пов'язане з порушенням процесу пошуку інформації. Якщо завдання потребує розподілу уваги, можуть виникнути проблеми із функціонуванням короткочасної пам'яті. В період після 70 років суттєво погіршується механічне запам'ятовування, а найкраще функціонує логічна пам'ять, оскільки вона пов'язана з мисленням, тому можливо припустити, що мислення в літньому віці суттєво не погіршується.