Тема 1 Тенденції розвитку вищої освіти в умовах глобалізаційних та інтеграційних процесів, процесів інформатизації Питання для обговорення та самостійного вивчення

1. Яким чином глобалізація суспільного і економічного життя світу впливає на розвиток освіти?

2. Які основні риси демократизації освітнього простору?

3. Охарактеризуйте основні суперечності і перспективи розвитку освітніх систем у сучасному світі.

4. Як співвідносяться стратегія та перспективні напрями розвитку вищої школи у діяльності міжнародних організацій?

Література: [1, c. 9–56], [8, c. 28–74]; [9, c. 98–165].

Освіта – єдина сфера, що, сама себе повністю відтворюючи, впливає на всі інші сфери суспільства, визначаючи тенденції та перспективи його розвитку. Саме освіта працює на майбутнє, динамічно реагує на зміни в зовнішньому середовищі, адаптуючись до нових потреб суспільства і водночас активно впливаючи на його стан, визначаючи власне і самі йог потреби. Освіта як складова гуманітарної сфери, з одного боку, сприяє формуванню глобальної економіки, з другого, – значною мірою залежить від неї. Нове суспільство знань робить вищу освіту ядром економіки і центром культурного суперництва. Вирішальним фактором економічного і культурного виживання регіону, країни, об’єднання держав є якісна робота вищих закладів зі створення нових знань, як фундаментальних, так і прикладних; збереження та відтворення культурної традиції; перенесення наукових здобутків у технології, технології в дію; обговорення етичних стандартів поведінки в суспільстві та дотримання їх у суспільстві своїм прикладом достойного наслідування цих стандартів.

Глобальні чинники сучасного суспільного розвитку все більшою мірою визначають зміст освітньої політики національних держав. Виділяються три головні аспекти впливу глобалізації на розвиток освітніх процесів: політичний, економічний та культурний.

Філософське осмислення сучасних процесів глобалізації, особливостей переходу від індустріального до постіндустріального, інформаційного суспільства, впровадження новітніх інформаційних технологій, їхнього впливу на особистість, на розви­ток інтеграційних тенденцій у міжнародному освітньому прос­торі стало предметом досліджень вітчизняних учених: С. Дорогунцов, Д. Дюжев, М. Карпенко, В. Нечитайло, О. Орєхов, Л. Пуховська, О. Ральчук, П. Саух, А. Сбруєва та ін.; закордонних дослідників: Р. Абдеєв, Д. Белл, Б. Гершунський, Р. Джилпін, П. Дракер, В. Іноземцев, М. Кастельс, М. Кристофер, Б. Лінгард та ін.

У різних системах освіти розроблюються, удосконалюються і впроваджуються стандарти з ІКТ грамотності. Над цією проблемою працювали і працюють вчені і науковці різних країн світу: П. Гілстер, Г. Дженкінс, Д. Боуден (США), С. Віркус (Велика Британія), Є. Полат, О. Хуторской (Росія), В. Биков, Н. Морзе, С. Раков (Україна) та ін.

Є низка чинників, що об’єктивно зумовлюють перехід до інформаційного суспільства:

– електронні матеріали мають особливі властивості, цінні для ефективної організації суспільного життя: невичерпність, ве­лику швидкість розповсюдження, економічність, екологічну чис­тоту, значну тривалість зберігання при незначних ресурсних ви­тратах тощо;

– історія розвитку суспільства свідчить про стрибкоподібне зростання потоків даних та знань: якщо в 70-ті роки минулого сторіччя обсяг сумарних знань людства збільшувався вдвічі про­тягом 10 років, у 80-ті роки – протягом 5 років, то у 90-х роках – протягом року;

– сучасні засоби опрацювання даних і зв’язку є основою но­вих інформаційно-комунікаційних технологій, які все більше ви­значають зміст, масштаби і темпи розвитку інших технологій;

– знання як інтегральна складова будь-якої людської діяль­ності перетворюється на основний предмет останньої.

Глобальному інформаційному суспільству як новому етапу розвитку людства притаманні особливі ознаки.

По-перше, це суспільство нового типу, що формується в результаті глобальної соціальної революції, основою якої є вибухо­вий розвиток і конвергенція інформаційних та телекомунікацій­них технологій.

По-друге, нове суспільство є суспільством знань. Знання, якого набувають, насамперед, завдяки доступу до інформаційних ресурсів, постає основною умовою добробуту людини і держа­ви: на основі науково обґрунтованої роботи зі знаннями, зокрема із використанням штучного інтелекту, забезпечуватиметься прийн­яття ефективних рішень для підвищення якості життя членів су­спільства.

По-третє, нове суспільство є глобальним і базується на гло­бальному характері знань: обмін відомостями не матиме часових, просторових та політичних кордонів.

По-четверте, нове глобальне суспільство сприяє взаємному проникненню культур, однак відкриває кожній культурі нові можливості для самореалізації.

Безперечно, що освіта як цілісна система є невід’ємною складовою будь-якого розвинутого суспільства. Під час переходу суспільства до інформаційного система освіти набуватиме назва­них ознак. Тому однією з особливостей розвитку системи освіти, особливо вищої професійної, слід вважати діалектичне поєднання, з одного боку, глобального інтеграційного процесу (регіональна, націо­нальна, міждержавна інтеграція та інтеграція в міжнародний освітній простір), а з другого, – локальних процесів інтенсивного розвитку ви­щих закладів освіти, посилення їх автономії, збереження кращих університетських традицій, підвищення якості й рівня освіти.

М. Кастельс, називаючи майбутнє суспільство «мережевим», обґрунтовано вказує на те, що глобальна інформаційна економі­ка є історично новою реальністю, яка здатна функціонувати як цілісна система в режимі реального часу в масштабі всієї плане­ти, а мережеві інформаційні ресурси постають одночасно як за­сіб і результат глобалізації суспільства. Інформаційні тех­нології з технологічного чинника розвитку сучасного суспільства перетворюються на елемент його функціонування, забезпечуючи не лише технологічний, а й соціальний прогрес та конкуренто­спроможність країни у світі.

Для інформаційного суспільства М. Кастельс виділяє кілька особливостей організації процесу праці, серед яких створення гнучкої структури розробки стратегічних рішень і досягнення організаційної інтеграції між усіма складовими виробництва. Та­кі особливості, як зовнішня гнучкість та внутрішня пристосову­ваність, найбільш властиві панівній організаційній формі виробництва в інформаційному суспільстві – мережевому підприємст­ву, яке уособлює новий специфічний виробничий процес зі значною питомою вагою інформаційних технологій.

Розуміючи, що не можна провести повну аналогію між функціонуванням підприємства в галузі економіки й функціону­ванням навчального закладу хоча б тому, що останній виконує особливі завдання національного виховання, слід очіку­вати посилення ролі в міжнародному освітньому просторі закладів освіти, організаційна структура яких найбільше відповідає концепції мережевого підприємства. У цьому полягає ще одна особливість роз­витку освітніх систем. Збільшення питомої ваги таких навчаль­них закладів у національних системах освіти об’єктивно зумовлюватиме більш широке впровадження новітніх, певною мірою уніфікованих, мережевих технологій навчання в традиційних за­кладах освіти, зближення й інтеграцію освітніх систем різних країн.

Дійсно, сучасний стан ринку інформаційних послуг (обробка, передача та зберігання великих обсягів даних) зу­мовлює структурні зміни в організації роботи компаній, появу нових вимог до працівників, нових моделей управління, інтен­сифікує інтеграційні процеси в ділових зв’язках. Вплив нових ви­дів технологічної конкуренції, використання знань, їх постійний швидкий приріст спонукує до перегляду функціональних обов’язків працівників, зміни кількості робочих місць, підвищен­ня рівня якості виконуваної роботи: фахівці одержують більше повноважень, певною мірою нівелюються жорсткі межі службової ієрархії, запроваджуються мережеві форми колективної роботи, більше використовуються специфічні форми діяльності – праця на відстані та часткова зайнятість.

У наслідок чого у світовій економіці число фахівців, які створюють та перетворюють знання, швидко зростає.

Отже, праця в інформаційному суспільстві набуває нових ознак і виступає як глобальний ресурс, що надходить трьома каналами:

• для залучення трудових ресурсів філіали фірми можуть бути розташованими у різних місцях у всьому світі;

• з будь-якої точки земної кулі фірми запрошують і наймають висококваліфіко­ваних працівників;

• люди за власної ініціативи можуть вийти на будь-який ри­нок праці з будь-якого місця.

Названі тенденції насамперед притаманні економіці інфор­маційного суспільства, проте значною мірою стосуються систем освіти як головних носіїв стратегічних ресурсів інформаційного суспільства – знань. У наш час існують певні політичні, економі­чні, юридичні умови для заснування навчальних закладів та їх філій у багатьох країнах світу, залучення до викладацької діяль­ності місцевих й іноземних висококваліфікованих науково-педагогічних кадрів, прийом на платне навчання студентів з будь-якої країни.

Тому однією з особливостей розвитку в інформаційному су­спільстві системи освіти, зокрема вищої, є поява нових вимог до професорсько-викладацького складу, пов’язаних із необхідністю до­сконалого володіння інформаційно-комунікаційними технологі­ями та однією з іноземних мов за професійним спрямуванням; можливістю ефективної роботи за нових умов часткової зайнято­сті, дистанційних форм навчання; новими психологічними і пе­дагогічними особливостями роботи в складі динамічних груп колег та студентів; адаптацією навчальних курсів до вивчення в умовах постійного вдосконалення, реформування системи орга­нізації навчального процесу; поглибленням автономії виклада­чів, зокрема розширенням повноважень щодо зміни змісту, стру­ктури, впровадження новітніх педагогічних технологій і методик вивчення дисципліни та підвищення відповідальності викладача за результати професійної підготовки фахівців; розумінням тенденцій розвитку суспільства і його перспективних потреб у фа­ховій підготовці спеціалістів.

Однією з глобальних проблем інформатизації суспільства, переходу до нової інформатизованої економіки є проблема ін­формаційної нерівності. Як зазначає К. Колін, інформатизація суспільства спричиняє появу нового інформаційного середови­ща, яке не однаково доступне різним людям, установам, регіонам і в цілому державам. Інформаційна нерівність стає од­ним із головних чинників соціальної, економічної та геополітичної нерівності, тому в її структурі виділяються такі аспекти:

• особистісно-соціальний, зумовлений швидкою зміною інформаційного середовища, вимогами до професійної та інформаційної компетентності працівників і необхідністю відповідної соціальної адаптації особистості;

• соціально-економічний, пов’язаний з нерівномірністю ін­формаційної інфраструктури регіонів як результату державної політики в галузі інформатизації;

• геополітичний, зумовлений нерівномірністю процесу ін­форматизації в країнах з різним рівнем освіти населення.

У вирішенні завдання зменшення негативного впливу ін­формаційної нерівності на стабільність та темпи розвитку суспі­льства провідна роль належить системі освіти. Це безпосередньо стосується особистісно-соціального та геополітичного аспектів інформаційної нерівності. Виникає необхідність у перспектив­них освітніх системах і технологіях навчання, спрямованих на формування знань та вмінь ефективно використовувати можли­вості нового інформаційного простору.

Тому орієнтація на перспективні потреби інформаційного суспі­льства, на вирішення проблеми інформаційної нерівності його членів є однією з характерних особливостей розвитку освітньої галузі. За таких умов практично неможливо сформувати належні інфор­маційні компетентності майбутнього фахівця без упровадження технологій і систем організації навчання, адаптованих до широ­кого використання інформаційно-комунікаційних засобів та комп’ютерних автоматизованих систем управління навчальним процесом.

Аналіз процесу становлення нового інформаційного суспі­льства дозволяє критично поставитися до деяких раніше визна­чених перспектив його розвитку. Зокрема це стосується концеп­ції «інформаційного соціалізму», розробленої Д. Беллом, яку слід вважати утопічною з огляду на об’єктивну нерівномірність інформаційного розвитку суспільства, посилення інформаційної нерівності та залежності одних його суб’єктів від інших. Обґрун­тованій критиці піддається перспектива розвитку «відкритого інформаційного суспільства», яке все більше набуває ознак суспі­льства, відкритого для розграбування.

У процесі формування нового інформаційного суспільства можуть проявлятися й інші негативні тенденції. Зокрема, досить ймовірний деструктивний вплив нових відомостей, що миттєво розповсюджуються (соціальні мережі – «арабська весна»), процесів розвитку новітніх інформаційно-комуніка­ційних технологій на національні культури та особистість.

Як зазначає В. Лепський, «головним чинником посилення за­грози руйнування самобутніх культур є «системна дезорганіза­ція» їх носіїв на момент входження в глобальне інформаційне су­спільство», особливо за умов стихійного характеру такого процесу. Актуальність проблеми «системної дезорганізації» є надзвичайно важливою для країн, де відбуваються бурхливі про­цеси реформування державного устрою, політичної та економі­чної систем, формування громадянського суспільства.

Розглядаючи можливість відокремлення розвитку інформа­ційно-комп’ютерних технологій від потреб матеріального виро­бництва, О. Ральчук вказує на те, що за певних умов «інфор­мація задля інформації та вузький професіоналізм стають суб­ститутами, замінниками світу культури і творчого потенціалу людини». Такий процес сприяє «декультуризації» соціуму, негативно впливає на розвиток мистецтва, освіти і науки, на фо­рмування інформаційного середовища людини. Однак, як зазна­чає дослідник, «чи взагалі інформаційно-комп’ютерна технологія та інформаційне суспільство є носіями певного цілеспрямовано-дегуманізуючого начала? Є вагомі підстави стверджувати, що в жодному разі – ні».

Формування соціально-значущих ціннісних орієнтирів людини є запорукою подолання негативних проявів інформаційного сус­пільства та постає одним із актуальних завдань системи освіти, що зумовлює відповідну орієнтацію розвитку освітньої галузі.

У всесвітній дискусії «Створення суспільства, що навчається: Знання, Інформація та Людський розвиток» (Ганновер, Германія, вересень 2000 року) учасники зазначили, що навчання має пе­редбачати не лише розширення доступу до інформаційних і ко­мунікаційних технологій, а й створення можливостей та просто­ру для взаємодії людей на основі життєво важливих цінностей: справедливість, мудрість, скромність.

За таких умов значно зростає роль національної системи освіти як одного з основних засобів зменшення впливу негатив­них тенденцій під час переходу до нового інформаційного суспі­льства. Особливістю розвитку освітніх систем на новому етапі є формування культурно-освітнього і виховного середовища, спря­мованого на становлення громадянського суспільства. Система освіти має забезпечувати досягнення цілей громадянського сус­пільства, вирішуючи ряд складних та важливих завдань: створення умов для розвитку самобутніх національних культур; гро­мадянське виховання; стимулювання постійного характеру осві­тніх потреб членів суспільства, удосконалення системи неповної освіти та забезпечення навчання протягом життя; формування ціннісних орієнтирів, які захищають від згубного впливу субкультури суспільства споживання; стимулювання процесів соціа­льної ідентифікації та підвищення соціальної відповідальності громадян; формування потреби в соціально-активному способі життя.

Слід зазначити, що сучасна ідеологія освітніх реформ у розвинених країнах світу характеризується певною конвергенцією принципово відмінних політичних ідеологій консерватизму. Зважаючи на важливість профілізації інформаційно-комунікаційних технологій (ІКТ) за останні роки, масове використання персональних стаціонарних та портативних комп’ютерів, мобільних телефонів, пристроїв та Інтернету, а також враховуючи зміну життєвої філософії людей, які завдяки ІКТ, Інтернету роблять покупки, проводять банківські операції, спілкуються тощо, у сучасної генерації виникає потреба у набутті інтелектуальних компетентностей, відмінних від тих, які у свій час отримало попереднє покоління. Тому в сучасних системах освіти зарубіжних країн приділяється велика увага ІКТ грамотності, яка все більш впливає на можливість отримати роботу та в цілому на повсякденне життя. Вплив ІКТ на формальні і неформальні освітні процеси також стає очевидним. Набуття ІКТ грамотності стає однією з вимог в процесі оцінювання студентів на різних рівнях навчального процесу в системах освіти зарубіжних країн, зокрема в США, що затверджено відповідними документами і стандартами на державному рівні.

У США витрачається понад 200 мільярдів доларів у рік на додаткову освіту і більше 50 мільярдів доларів у рік на підвищення кваліфікації. Виходячи з того, що застосування інформаційних технологій у професійній підготовці і освіті в продовж всього життя є різноманітним, а дистанційна форма навчання в основному базується на досягненнях інформаційних технологій, ми можемо зробити висновок про рівень розвитку інформаційних технологій в освітньому просторі США. На сьогоднішній день США є одним зі світових лідерів в інформатизації освіти. Причин для цього безліч: по-перше, вона – одна із найбільш економічно й технологічно розвинених країн світу, по-друге, у цій країні була розроблена і впроваджена на сьогоднішній день сама популярна технологія передачі даних – Інтернет, по-третє, в країні знаходяться найбільші фірми-виробники науково-технічної бази для розвитку інформаційних технологій – «Intel», «Apple», «AMD», «Міcrosoft» та ін.

В освітньому просторі США активно використовуються всі види інформаційних технологій: електронні бібліотеки, кабельне телебачення, локальні внутрішні мережі навчальних закладів, дистанційні курси, електронні підручники, відео й графічний презентаційний матеріал.

Важливість ІКТ грамотності визнається й іншими країнами світу, включаючи Україну. Так, в Законі України «Про основні засади розвитку інформаційного суспільства в Україні на 2007–2015 роки» зазначено, що «розвиток інформаційного суспільства в Україні та впровадження новітніх ІКТ в усі сфери суспільного життя і в діяльність органів державної влади та органів місцевого самоврядування визначається одним з пріоритетних напрямів державної політики…», а однією з основних стратегічних цілей розвитку інформаційного суспільства в Україні є «забезпечення комп’ютерної та інформаційної грамотності населення, насамперед шляхом створення системи освіти, зорієнтованої на використання новітніх ІКТ у формуванні всебічно розвиненої особистості», що співпадає із стратегічними цілями розвитку систем освіти інших зарубіжних країн.

В англомовних системах освіти термін ІКТ грамотність відповідає поняттям цифрова грамотність («digital literacy»), технологічна грамотність («technology literacy»), інформаційна і технологічна грамотність («information and technology literacy»), у яких розуміють «здатність будь-кого працювати індивідуально або колективно, використовуючи інструменти, ресурси, процеси і системи, які відповідають за доступ та оцінювання інформації, отриманої через будь-які медіа ресурси, і використовувати таку інформацію для вирішення проблем, спілкування, створення інформованих рішень, а також для отримання нових знань, створення нових продуктів і систем». Зважаючи на важливість отримання відповідного рівня технологічної грамотності, якого має досягти учень протягом свого навчання у школі, у США впроваджуються і постійно оновлюються Національні освітні технологічні стандарти («National Educational Technology Standards» (NETS)). Вони розміщені на сайті Міжнародного товариства для технологій в освіті ISTE («International society for technology in education ISTE»), яке є провідною організацією в США, що розробляє, підтримує і розповсюджує інноваційні досягнення в освіті, приділяючи значну увагу розвитку технологій. Ці стандарти є базовими для всіх штатів, але кожен штат або регіон має право розробити на їх основі свій стандарт, який би відповідав рівню системи освіти даного штату або регіону. Національні освітні технологічні стандарти розроблені як для учнів, вчителів, так і для адміністраторів.

Для більшої підтримки на державному рівні та моніторингу процесу впровадження таких стандартів Департаментом освіти США, Відділенням розвитку планування, оцінювання та політики постійно проводяться дослідження з розвитку, втілення, оцінювання ІКТ та технологічних стандартів у навчальному процесі всіх рівнів освіти. Ще у 1997 році Департамент США впровадив першу федеральну програму Фонд боротьби за технологічну грамотність («Technology Literacy Challenge Fund» (TLCF)) з інтегрування IKT в навчальні плани та програми загальноосвітньої школи з метою покращення методик викладання та заохочення учнів до отримання технологічної грамотності.

У 2006 році Департаментом освіти США були запровадженні ще три невеликі програми, які діють до цих пір – «зіркові школи» («Star Schools»), «готові вивчати телебачення» («Ready to Learn Television»), «готові навчати» («Ready to Teach»). Вони також спрямовані на впровадження ІКТ у навчальний процес загальної середньої школи.

Програма «зіркові школи» («Star Schools») підтримує удосконалення методик з викладання математики, природничих наук та іноземних мов для населення через телекомунікаційні технології. Програма включає інтеграцію в методики викладання медіа та забезпечує обладнання, розробку планів та технічної підтримки.

Програма «готові вивчати телебачення» («Ready to Learn Television») сфокусована на досягненнях з отримання базових знань учнів дошкільного віку та початкової загальної середньої школи через розвиток освітніх відео програм і додаткових матеріалів, розробці цифрових програм, які б були доступні батькам, підтримці у розповсюджені таких програм.

Програма «готові навчати» (Ready to Teach) поширює багаторічні гранти для неприбуткових організацій з метою підтримки впровадження на національному рівні проектів, що базуються на телекомунікаційних технологіях, створених для покращення методик в межах основного навального плану.

З метою аналізу стану інтеграції ІКТ, створення і використання технологічних стандартів на практиці, оцінювання рівня технологічної грамотності у штатах 2007 року було проведено дослідження «Стратегія та практика для освітньої технології: дослідження удосконалення освіти через програми з технологій» («State Strategies and Practices for Educational Technology: Examining the Enhancing Education Through Technology Program»). Дослідження було проведено в рамках державної програми «Вивчення напрямів національної освітньої технології» («National Educational Technology Trends Study» (NETTS)), що є частиною оцінювання програми «Удосконалення освіти через технологію» («Enhancing Education Through Technology» (EETT)), розробленої для початкової і середньої школи, що були затверджені відповідним федеральним законодавчим актом 2001 року «Жодна дитина не залишиться осторонь» («No Child Left Behind»).

Федеральні урядові установи відіграють дуже важливу роль у модернізації та технічному оснащенні шкіл, адмініструванні програм, які дозволяють покращити телекомунікації та доступ до Інтернету, закупівлях програмного та технічного забезпечення, забезпеченні відповідного професійного технологічного розвитку, підтримці інших технологій, а також забезпечують фінансування досліджень та розвиток інновацій у використанні ІКТ для освітніх цілей.

Аналіз звітів показав, що із 42 штатів, що були досліджені і які мають учнівські технологічні стандарти, 18 мають окремі стандарти, 16 мають технологічні стандарти як частини змісту основних академічних стандартів, 8 штатів мають як окремі стандарти, так і інтегровані в основні базові. Якщо першим завданням програми УОЧТ було втілення та підтримка ІКТ, то другим важливим законодавчо затвердженим завданням є підтримка учнів в опануванні технологічної грамотності до восьмого класу. У всіх 42 штатах технологічна грамотність учнів була пріоритетом у проведенні цієї програми, її включали як одну з частин конкурсів, що проводилися у школах. Деякі штати проводили своє оцінювання рівня знань та умінь учнів з використання цих технологій. Таким чином, дослідженням було визначено, що технологічні стандарти для учнів можуть бути корисними й для вчителів, які можуть використовувати їх як структуру для планування діяльності на базі технологій проведення уроків. Стандарти для учнів забезпечують також основу для розвитку оцінювання технологічної компетентності учня, що особливо важливо для державної програми США, в якій визначено, що учні повинні опанувати технологічну грамотність до восьмого класу.

Подальше дослідження проведене у 2009 році було продовженням попереднього. Департамент освіти, Відділ з планування, оцінювання та політики, Відділ з вивчення політики та програм США опублікував його результати як документ за назвою «Оцінка підвищення рівня освіти через програми з технологій: заключний звіт» («Evaluation of the Enhancing Education Through Technology Program: Final Report»). У досліджені був проаналізований стан використання ІКТ в школах США, рівня підготовленості як вчителів, так і учнів, інтегрування ІКТ у навчальний процес тощо. Дослідженням були охоплені вже 52 штати. На відміну від попереднього дослідження 2007 року у звіті значна увага приділялась існуванню і відповідності Технологічних Стандартів, їх змісту та вимогам, що визначалися кожним штатом окремо.

Дослідження також показало, що у більшості технологічних стандартів, затверджених штатами, були використані частини змісту Національних освітніх технологічних стандартів ISTE, що охоплюють такі вимоги як: основні вміння і підходи щодо роботи з комп’ютером; планування і розробка навчального середовища; викладання, навчання і учбові програми; оцінювання; продуктивність у професійній діяльності; соціальні етичні та людські проблеми, які відносяться до технологій.

У багатьох штатах запроваджено вимоги до вчителів щодо умінь й навичок використання ІКТ: курсові роботи, розробка уроків з використанням ІКТ, отримання відповідного сертифікату тощо. Проаналізувавши зібраний матеріал можна зробити такі висновки: у системі освіти США на державному рівні приділяється значна увага ІКТ грамотності учнів, вчителів, адміністраторів та ін. Починаючи з 90-років XX століття проводиться розробка вимог щодо вмінь та навичок, якими повинні володіти як учні, так і вчителі, зважаючи на вимоги часу. З цією метою розроблені і постійно оновлюються Національні освітні технологічні стандарти рекомендовані Міжнародним товариством для технологій в освіті ISTE, якими користуються і на які спираються Департаменти освіти різних штатів для розробки своїх власних стандартів.

Відповідно до досліджень, проведених Департаментом освіти США, вимог технологічної грамотності дотримуються як вчителі, так і учні практично у всіх штатах, рівень опанування та оцінювання технологічної грамотності залежить від багатьох чинників: державної підтримки, фінансування районів, рівня інформатизації, доступу до швидкісного Інтернету, підготовленості і підтримки вчителів та ін. Необхідність розробки та впровадження аналогічних стандартів в системі освіти України є вимогою часу, цьому може сприяти позитивний досвід інших країн, зокрема США.