5.1. Іван Виговський.

Хоча, помираючи, старий гетьман заручився обіцянкою старшини, що його наступником буде Юрій Хмельницький, проте гетьманський син не був достатньо визначною особистістю й не був популярним у колах старшини. Окрім того, можновладці не дуже хотіли, щоб гетьманський уряд став спадковим. Тому 5 вересня 1657 року на козацькій раді у Чигирині новим гетьманом було обрано Івана Виговського. Виговський продовжував передсмертні задуми покійного гетьмана про послаблення зв'язків з Москвою та укладення союзу із західним державами Швецією, Трансільванією, а також заміну московського протекторату якимось іншим. Одночасно новий гетьман намагався покласти край анархії, що витворилася в Україні та створити керівну верству з освічених, достатньо заможних людей, які мали б національну свідомість, дбали про державні інтереси. Виговський хотів посилити її шляхетськими елементами, котрі б разом із заможними козаками утворили нову національну еліту, на яку мала б спиратися держава. Це, звичайно, не сподобалося "поспільству". Незадоволення соціальних низів використали у боротьбі за владу полтавський полковник Мартин Пушкар та запорозькій кошовий Яків Барабаш, інспірувавши повстання проти гетьмана. Це використали московські аґенти, намагаючись ослабити гетьманську владу та схилити її до більших поступок та обмеження автономії України. Виговському вдалося до осені 1658 року придушити повстання Пушкаря, але в братовбивчій боротьбі загинуло близько 50 тис. українців.

5.2. Гадяцька угода

Вдалося досягнути деяких успіхів у зовнішній політиці, де соратником гетьмана був Юрій Немирич. Власне Немирич був теоретиком трансформації з козацько-православної орієнтації на державницьку. З'явилася можливість утворити власне "Руське князівство", про українців в Європі стали говорити як про націю. Правовою підставою нової державності мала стати угода з Польщею, укладена 16 вересня 1658 року в Гадячі. Згідно з нею дуалістична, польсько-литовська, Річ Посполита мала отримати третього незалежного суб'єкта -- "Руське князівство" у складі Київського, Брацлавського та Чернігівського воєводств з незалежними фінансами, військом та судовими органами. На відміну від Переяславського договору, за яким в Україну вводили московські залоги, польським військам не вільно було входити на Надніпрянщину. Зате поляки не погодилися поширити дію угоди на інші українські землі -- Волинь, Поділля та Галичину. Проте треба було мати вільні руки в боротьбі з основним суперником -- Москвою, тому Виговський пішов на підписання Гадяцької угоди, яка так ніколи не була впроваджена в життя. До-речі, учасники Гадяцького договору пропонували Московській жержаві на рівних правах увійти до новоствореного союзу. Проте московське самодержавство не було налаштованим на рівноправість сторін.

5.3. Московська інтервенція.

Незалежницька політика Виговського занепокоїла царський уряд. Спочатку Москва пообіцяла піти на поступки, забрати свої гарнізони з Києва та інших українських міст. Та коли до Києва підійшло козацьке військо на чолі з братом гетьмана Данилом, воєвода Василь Шерємєтьєв несподівано на нього напав. Одночасно з півночі в українські землі увійшло військо воєводи Григорія Ромодановського, який намагався взяти Лохвицю. А в січні 1659 року з Москви вирушило 150 тисячне військо на чолі з князем Олексієм Трубєцким. На початку травня це військо підійшло під Конотоп і взяло в облогу його залогу, якою командував ніжинський полковник Григорій Гуляницький. Козаки мужньо оборонялися проти численного ворога понад 70 днів і дочекалися підмоги. 8 липня під Конотопом відбулася вирішальна битва. Основні сили українського війська на чолі з гетьманом та татарські союзники розгромили московські війська. Під Конотопом було вбито 40 тисяч та захоплено в полон понад 15 тисяч. Московських вояків. Решти армії Турбецького панічно покинули терени України "Цвіт московської кінноти, що здійснив щасливі походи 54-го та 55-го років, згинув в один день; полонених дісталось переможцям тисяч п'ять; нещасних вивели на відкрите місце і різали, як баранів: так домовились між собою союзники хан кримський та гетьман Війська Запорозького! Ніколи вже після цього московський цар не мав змоги вивести в поле такого сольного ополчення. В жалобному одязі вийшов Олексій Михайлович до народу, і жах напав на Москву... Після здобуття стількох міст, після взяття столиці литовської царствуючий град затрясся за власну безпеку: у серпні люди всіх чинів за государевим указом поспішали на земляні роботи для укріплення Москви", -- писав про події літа 1659 року московський історик ХІХ століття Сергій Соловйов.