Теорія факторонаділеності Хекшера-Оліна

Основні положення даної концепції: найважливішою умовою раціонального обміну товарами між країнами є різниця у співвідношенні існуючих в них факторів виробництва.

Країна об'єктивно орієнтується на вивезення тих товарів і послуг, для виробництва яких у неї є порівняно кращі фактори виробництва, і навпаки - в імпорті переважають товари і послуги, виробництво яких у даній країні потребує відносно дефіцитних факторів. Експорт та імпорт готових товарів за високої міжнародної стабільності може бути зменшений переміщенням самих факторів виробництва (робочої сили або капіталу) з країни з їх надлишком до країн з їх нестачею.

„Парадокс Леонтьєва”

У 1954 р. американський економіст Василій Леонтьєв застосував теорію Хекшера-Оліна до аналізу зовнішньої торгівлі США,| а саме: розрахував повні витрати праці і капіталу на експорт й імпорт. Згідно з робочою гіпотезою, США повинні були експортувати капіталомісткі товари, а імпортувати — трудомісткі. Однак, результат виявився зворотним (експортувалася більш трудомістка і менш капіталомістка продукція, ніж імпортувалася) і дістав назву «парадокс Леонтьєва».

Було встановлено, що відносний надлишок капіталу в США не впливає на зовнішню торгівлю. Леонтьєв пояснює цей парадокс за рахунок поділу праці на більш і менш кваліфіковану. Тобто США експортували ті товари, виробництво яких в інших країнах було неможливе або неефективне внаслідок нижчої кваліфікації робітників. Імпорт же капіталомістких товарів був пов'язаний з результативнішим ефектом його застосування у країнах з надлишком інших факторів виробництва — землі або праці.

В. Леонтьєв, досліджуючи цей парадокс, створив модель «кваліфікації робочої сили», відповідно до якої у виробництві задіяні не три фактори (праця, земля, капітал), а чотири — кваліфікована праця, некваліфікована праця, земля і капітал.

Практичними висновками даної моделі стало те, що відносний надлишок фахового персоналу і висококваліфікованої робочої сили зумовлюють експорт товарів, виготовлення яких потребує кваліфікованої робочої сили, а надлишок некваліфікованої робочої сили сприяє експорту товарів, для виробництва яких не потрібна висока кваліфікація.

Система показників розвитку міжнародної торгівлі

Основою системи показників розвитку міжнародної торгівлі є група обсягових індикаторів, до складу якої входять експорт, реекспорт, імпорт, реімпорт, зовнішньоторговельний обіг, гене­ральна торгівля, спеціальна торгівля та фізичний обсяг торгівлі.

Експорт (від. лат. exportare — вивозити) — вивезення то­варів, робіт, послуг, результатів інтелектуальної діяльності, в т. ч. виключних прав на них, з митної території країни за кордон без зобов'язання їх зворотного ввезення.

За визначенням статистичної комісії ООН, експорт — це вивезення з країни товарів:

1) вироблених, вирощених або добутих у країні;

2) раніше ввезених з-за кордону та:

• перероблених на митній території;

Імпорт (від лат. importare — ввозити) — ввезення това­рів, робіт, послуг, результатів інтелектуальної діяльності, в т. ч. виняткових прав на них, на митну територію країни з-за кордону без зобов'язання про зворотне вивезення. Цей процес характери­зує показник «імпорт», який розраховується у вартісних одини­цях за певний період, найчастіше, за рік. Обсяги імпорту однорід­них, порівняних товарів можуть розраховуватись у кількісних, одиницях (цукор, пшениця, цемент тощо).

Уряд кожної країни встановлює кордони митної території, а також вирішує питання щодо виокремлення з неї вільних зон, які не підлягають митному контролю.

Зовнішньоторговельний обіг — сума вартості експорту і імпорту країни або груп країн за певний період: рік, квартал, мі­сяць. Зовнішньоторговельний обіг показує загальні обсяги зовніш| ньоторговельної діяльності, тобто експорту та імпорту в цілому:

ЗТО = Е + І, де

ЗТО — зовнішньоторговельний обіг;

Е — обсяг експорту (у вартісних одиницях);

I—обсяг імпорту (у вартісних одиницях).

Світовий товарообіг — сума вартості експорту та імпорту всіх країн світу (вартість усіх товарів, що перетинають державні кордони). Вартість світового експорту завжди менша (приблизно на 3—6 %) за вартість імпорту на суму фрахту на страхування внаслідок того, що майже всі країни оцінюють експорт за цінами ФОБ, а імпорт більшості країн обліковується за цінами СІФ (FOB < CIF).

Генеральна (загальна) торгівля — прийняте у міжнарод­ній статистиці позначення зовнішньоторговельного обігу з урахуванням вартості транзитних товарів. Показує загальне зовнішньоторговельне «навантаження» на країну, включаючи обсяги ввезення, вивезення та транзиту товарів:

де ГТ— генеральна (загальна) торгівля;

Е — вартість експорту;

I—вартість імпорту;

Т— вартість транзитних товарів, перевезених через територію країни.

Спеціальна торгівля — експорт та імпорт, зумовлені іс­нуванням двох систем обліку товарів у статистиці зовнішньої тор­гівлі:

• спеціальної системи обліку для деяких видів товарів;

• загальної системи, що застосовується до всіх товарів.

Спеціальний експорт включає: » національний експорт;

• вивезення товарів після переробки під митним контролем;

• націоналізовані товари.

Загальний експорт складається зі спеціального експорту та реекспорту.

Спеціальний імпорт включає:

• товари, ввезені для внутрішнього споживання або переробки; товари, ввезені для переробки під митним контролем;

• товари, ввезені для переробки на приписних митних складах. Загальний імпорт складається зі спеціального імпорту та вар­тості товарів, що знаходяться на приписних складах.

Фізичний обсяг зовнішньої торгівлі — оцінка експорту або імпорту товарів у незмінних цінах одного періоду (як прави­ло, року) для отримання інформації щодо руху товарної маси без впливу коливання цін.

Індекс фізичного обсягу розраховується за формулою:

I ф.о — індекс фізичного обсягу;

p — ціна товару в базисному періоді;

q1 -— кількість товару в періоді, що вивчається;

q0 — кількість товару в базисному періоді.[

Результуючі показники, до яких належать сальдо торговель­ного балансу, сальдо балансу послуг, сальдо балансу поточних опе­рацій, індекси стану платіжного балансу, індекс «умови торгівлі», індекс концентрації експорту, коефіцієнт імпортної залежності країни, у сукупності характеризують стан зовнішньої торгівлі за критерієм збалансованості експорту та імпорту, ефективності та місця країни в світовій торгівлі.

Сальдо (від італ. saldo — розрахунок, залишок) — різниця між грошовими надходженнями і витратами за певний проміжок часу.

Сальдо, розраховане за даними статями балансу поточних опе­рацій, показують результат зовнішньоторговельних операцій (пе­ревищення експорту або імпорту) та абсолютний розмір різниці між експортом та імпортом

Індекс «умови торгівлі» — відношення експортних цін країни до її імпортних цін.

Якщо індекс розраховується щодо великої сукупності товарів, то він визначається як співвідношення індексів експортних та ім­портних цін. Для цього розраховується індекс експортних цін (в одиницях національної або іншої валюти):

Остаточно індекс «умови торгівлі» розраховується як співвідношення двох індексів:

де у.т. — індекс «умови торгівлі»;

Р_х — індекс експортних цін (в одиницях національної або ін­шої валюти);

Р_т — індекс імпортних цін.

Індекс «умови торгівлі» дає важливу інформа­цію для оцінки змін у зовнішній торгівлі країн, але використову­вати його доцільно тільки в сукупності з даними щодо обсягів торгівлі та причин коливання (зменшення або збільшення) екс­портних та імпортних цін.

Індекс чистої торгівлі показує -по кожному з товарів (або товарній групі) рівень перевищення експорту над імпортом або навпаки.

Коефіцієнт імпортної залежності країни — відношен­ня обсягу імпорту певного товару до обсягу його споживання в країні. Імпортну залежність можна охарактеризувати як залеж­ність країни від зовнішнього ринку в яких-небудь товарах або їх групах внаслідок відсутності в країні необхідних для виробницт­ва потужностей, сировини, кваліфікованих кадрів або через при­чини економічного та політичного характеру.

Структурні показники розвитку міжнародної торгівлі ха­рактеризують експортні та імпортні товарні потоки за такими ознаками, як товарний склад і регіональна спрямованість.

Показники інтенсивності міжнародної торгівлі. У світо­вій практиці для виміру зовнішньоторговельної інтенсивності країн використовується два типи показників: обсяг зовнішньої торгівлі (або експорту, або імпорту окремо) на душу населення країни та відношення експорту (або імпорту, або зовнішньотор­говельного обігу окремо) до валового внутрішнього продукту (ВВП) країни.

Обсяг експорту, імпорту або зовнішньоторговельного обігу на душу населення:

Де

Е_д — експорт на душу населення;

Ід — імпорт на душу населення;

ЗТОд — зовнішньоторговельний обіг на душу населення;

Е — вартість національного експорту за рік;

І — вартість національного імпорту за рік;

ЗТО — зовнішньоторговельний обіг країни за рік (Е + І);

Ч — чисельність населення країни на відповідний рік.

Показники економічної ефективності експорту та ім­порту. Розрахунок економічної ефективності провадиться шля­хом зіставлення досягнутого економічного результату (ефекту) з витратами ресурсів на отримання цього ефекту. Економічні ре­зультати і витрати ресурсів мають кількісний вимір, а тому й економічна ефективність може вимірюватися кількісно.

Макроекономічні показники ефективності зовнішньої торгівлі.

Макроекономічний показник ефективності зовнішньо­торговельного обігу:

де Eто — ефективність зовнішньоторговельного обігу;

Bi — економія витрат у результаті імпорту;

Be — національні витрати на експорт.