1. Продуктивність фізичної праці. Принципи Тейлора
У перше ж десятиріччя після того, як Тейлор вперше звернув увагу на фізичну працю та взявся її вивчати, продуктивність цього виду праці стала зростати небаченими темпами. Вона й до сих пір стабільно збільшується із швидкістю 3.5% щорічно, а це означає, що з тих часів продуктивність зросла у 50 разів. Саме на цьому факторі росту основані усі економічні та соціальні досягнення ХХ століття. Продуктивністю робітників фізичної праці створено те, що сьогодні називається „розвинутою” економікою.
На перший погляд принципи Тейлора надзвичайно прості. Ось вони.
Перший принцип гласить: „Треба вивчити задачу та проаналізувати необхідні для її виконання рухи”.
Другий принцип: „Треба описати кожний рух та зусилля, що його складають, а також заміряти час його виконання”.
Третій принцип: „Треба усунути усі зайві рухи, бо кожного разу виявляють, що більшість освячених часом процедур являються пустим гаянням часу і заважають підвищенню продуктивності праці”.
Четвертий принцип: „Кожні з рухів, що залишилися і є необхідними для виконання поставленої задачі, знову поєднуються разом в єдину логічну послідовність – так, щоби робітник витрачав на її виконання як можна менше фізичних і розумових зусиль та мінімальний час”.
Нарешті, останній п’ятий принцип гласить: „Необхідно відповідним чином змінити конструкцію усіх інструментів, що використовуються у даній роботі”.
Принципи Тейлора виглядають очевидними, як й будь-які ефективні методи. Проте щоби розробити їх, Тейлор експериментував протягом 20 років.
За останні сто років методика Тейлора перетерпіла безкінечну множину змін, уточнень та вдосконалень. Змінилася навіть її назва. Сам Тейлор називав свою методику „аналізом задач” або „науковим керуванням задачами”. Двадцятьма роками пізніше ця методика отримала нове ім’я – „наукова організація праці” або „менеджмент”. Ще через 20 років, вже після Першої світової війни, менеджмент у США, Англії та Японії став називатися „науковим менеджментом”, а у Німеччині – „раціоналізацією виробництва”.
Те, що Тейлор побачив, по-справжньому зацікавившись трудовим процесом, зухвало не відповідало тому, що про це писали поети Гесіод та Вергілій та філософ К. Маркс. Усі вони прославляли “майстерність”. Тейлор показав, що ніякої майстерності у фізичній праці немає, а є прості, повторювані рухи. Продуктивними їх робить знання, точніше, знайомство із оптимальними способами виконання простих одноманітних рухів. Саме Тейлор був першим, хто поєднав знання та працю.
Усе це викликало сильну неприязнь тогочасних профспілок, котрі об’єднували робітників високої кваліфікації, майстерність яких пояснювалася володінням деякими таємницями ремесла, причому володінням монопольним. Дратувало профспілки й те, що Тейлор пропагував оплату праці „по кінцевому результату”, за виконання завдання у строк, а не „за процес”, тобто за кількість відпрацьованих годин. Тейлор зруйнував романтику праці. „Таємниці ремесла” він замінив „послідовністю елементарних рухів”.
Він вважав, що „сучасне інженерне мистецтво може бути назване майже точною наукою” та „що керування підприємством також з часом стане таким же мистецтвом, як й інженерне, і багато його елементів, про які вважають, що вони не піддаються точному дослідженню, незабаром будуть нормовані, зведені у систему й прийняті до керівництва та використання так само, як і елементи інженерного мистецтва”.
На протязі останніх ста років кожний новий метод, що дозволяє досягти хоча б мінімальних успіхів у підвищенні продуктивності робітників фізичної праці – а разом з тим і їх реальної заробітної плати, - основується на принципах Тейлора, як завзято автори цих методів не возносили б відмінності своїх систем від тейлорівських. Укрупнення технологічних операцій, устремління до різноманітності за рахунок виключення повторюваних операцій, ротація посад – в усіх цих нововведеннях методи Тейлора використовуються для зменшення втомлюваності робітників, а отже, для підвищення продуктивності їх праці. Існує багато прикладів використання ідеї Тейлора про аналіз задач та наукову організації усього процесу фізичної праці (принцип конвеєра Генрі Форда, 1914), однак самим кращим прикладом слід вважати „загальний контроль якості” Едвардса Демінга (1900 – 1993). Е. Демінг проаналізував та організував виробничий процес точно так же, як це робив Тейлор. Але до методики Тейлора він добавив (приблизно у 1940 році) контроль якості, оснований на статистичній теорії, яка з’явилася тільки згодом 10 років після смерті Тейлора. Нарешті у 70-х роках минулого століття Демінг замінив секундомір та фотографування етапів робочого процесу телебаченням та комп’ютерним моделюванням.
Принципи Тейлора були розроблені для фізичної праці у промисловому виробництві й вперше застосовані саме там. Але й при цьому обмеженні вони мають надзвичайно важливе значення. Методи Тейлора як і раніше лежать в основі головного принципу організації виробництва у країнах, де фізична праця залишається сектором росту суспільства та економіки, іншими словами, у країнах третього світу, де все ще дуже велике – та невпинно зростає – число молоді без освіти та практично без будь-якої професії.