10.Формування жанру роману-екфразису в літературі ххі століття

Екфрасис пройшов шлях від стилістичної фігури чи словесної емблеми у Феона і Філострата і сакрального зразка - до специфічного жанру доби postпостмодернізму, сформувавши роман-екфразис.

Наприклад, М. Байцак пропонувала власну дефініцію екфрасису: «У сучасній традиції склалось розуміння екфрасису як інтермедіального

простору, в якому зустрічаються та взаємодіють різні культурно-художні коди. Звідси уявлення про провідну функцію екфрасису у тексті – це функцію перекладу з мови однієї семіотичної системи на мову іншої». Л. Генералюк долучала до екфрасису будь-який «словесний опис творів візуальних мистецтв, супроводжуваний зазвичай естетичною оцінкою, іноді – описом окремих технічних прийомів автора твору, його манери чи стилю» і не важала екфрасис окремим жанром літератури. Дж. Хеффернен вважає екфрасисом «вербальну репрезентацію візуальної репрезентації». К. Джоунес була суголосною, визначаючи екфрасис як «літературну інтерпретацію візуального мистецтва.

11.Теорія екфразису від античності до сучасності(Мітчелл, Вебб, Бочкарьова)

Синтія Волл, писала, що в літературі ХХ ст. «екфрасис дедалі більше відривається від його класичного розуміння живої репрезентації якогось із творів мистецтва, перестає бути частиною оповіді (додаючи слова й сцени до сюжету або актуальні міркування про явища мистецтва), обтяжуючи оповідь, стаючи самодостатнім.

Вона віднесла екфрасис до опису, хоча й не заперечила можливість жанрового розвитку. В.Дж.Т. Мітчелл тлумачив екфрасис як особливий поетичний модус, «текстовий живопис», який ґрунтується на «екфрастичному страху» - “момент зіставлення чи протиставлення сенсів вербальної та візуальної репрезентації, що долається у фігуративному, образному екфрасисі”. Він засвідчив, що на екфрaсис потрібно дивитись як на особливий жанр, “екфрастична поезія представляє особливий жанр, в якому стикаються різні семіотичні системи з притаманними їм модусами репрезентації візуального, графічного, пластичного чи «просторового мистецтв» Тож саме у Мітчелла ми знаходимо обґрунтування жанрового сенсу екфрасису, хоча тільки на поезії, романні форми він не залучає. він писав: «Екфрасис створює надія на «подолання інакшості». Екфразис-вірш представляє собою жанр, в якому тексти зустрічають своїх семіотичних двійників, тих інших, що існують в режимі візуалі-

зації, пластики, чи «просторових» мистецтв. Наукова термінологізація цієї інк шості знайома нам як система семіотичних опозицій: символічні й знакові репрезентації, звичайні і природні знаки, темпоральні й просторові модуси, візуальна і звукова інформація». Виділяючи особливий тип репрезентації – «змішування мистецтв» - дослідник вважає це передумовою існування екфрасису як жанру.

Н.Бочкарева: екфрасис – «словесне відтворення зображального мистецтва», «вербальне представлення візуального зо-

браження», змагання слова і картини. Вона й визначила «Корабель

дурнів» Г. Нормінтона як роман-екфрасис