2. Україна на другому етапі революції 1905-1906 рр.

2.1. Маніфест 17 жовтня 1905р

У цих умовах царський уряд змушений був піти на поступки. 17 жовтня 1905 р. російський імператор Микола ІІ видав маніфест, у якому проголошувалось надання Державній думі законодавчих прав (проект скликання дорадчої Думи, так званої «Булигінської», не був реалізований); розширення виборчих прав громадян; демократичні свободи - свобода совісті, друку, зібранб та об'єднань. Дозволялося створення політичних партій, що призвело до формування багатопартійної системи в Російській імперії.

У своєму ставленні до маніфесту російське суспільство не було єдиним. Отримавши гарантії конституційного правління і готуючись до виборів до Думи, ліберальна опозиція проголосила створення політичних партій - конституційних демократів (кадетів) і «Союз 17 Октября» (октябристів) та намагалась перевести революційний рух на мирний конституційний шлях. Цього часу активізувались і крайні праві, шовіністичні організації, насамперед «Союз русского народа», які організували ряд єврейських погромів, проводили промонархічні й антисоціалістичні демонстрації.

2.2. Збройні повстання.

Деякі політичні сили, зокрема більшовицька партія, відмовляючись брати участь у виборах, пропагували радикальні методи боротьби з урядом, закликали до збройних виступів (такі відбулись у грудні 1905 p. у Москві, Нижньому Новгороді, Красноярську, інших містах). Поряд з російськими містами масштабні збройні виступи відбулися в Харкові, Катеринославі, Олександрівську. У Горлівці бойові дії між озброєними робітниками й урядовими військами завершились численними жертвами з обох боків (загинуло близько 300 робітників).

На придушення селянських заворушень уряд кинув регулярні військові частини і численні підрозділи поліції. Один із найбільших селянських виступів відбувся в грудні 1905 р. у селі Великі Сорочинці на Полтавщині. У сутичці з каральним загоном там загинуло 63 селянина.

3.Розвиток українського національно-визвольного руху в умовах революції.

Маніфест 17.10.1905 сприятливо позначився на розвитку українського національно-визвольного руху. Ще в березні 1905 Російська академія наук надіслала урядові доповідь, де стверджувалось, що українська мова є самостійною слов'янською мовою і рекомендувалось відмінити антиукраїнські розпорядження 1863 і 1876 (див. Валуєвський указ 1863 і Емський акт 1876). З кін. 1905 почали з'являтись українські періодичні видання. В 1906 у Києві, Харкові, Одесі, Катеринославі, Лубнах та ін. містах України, а також у Петербурзі і Москві виходило 18 українських газет та журналів. Деякі з них, як, наприклад, газета «Громадська думка» (пізніше — «Рада»), незважаючи на переслідування, продовжувала виходити і в наступні роки. Проявом національного руху стало виникнення культурно-освітніх організацій «Просвіта» в Катеринославі, Києві, Одесі, Чернігові, Ніжині, Миколаєві, Полтаві. В їх роботі активну участь брали відомі діячі культури — Леся Українка, М. Коцюбинський, П. Мирний, М. Лисенко, Б. Грінченко, Д. Яворницький. Товариства «Просвіта» організовували бібліотеки і читальні для населення, налагоджували випуск українською мовою науково-популярної літератури, ставили вистави і концерти тощо. Активізувалась діяльність українських політичних партій. У січні 1905, відколовшись від Революційної української партії, до складу Російської соціал-демократичної робітничої партії на основі окремого статусу, як національна організація, увійшла Українська соціал-демократична спілка. Після виходу з РУП «Спілки» у грудні 1905 була утворена Українська соціал-демократична робітнича партія, яка проголосила себе єдиною правочинною політичною організацією українського пролетаріату. Наприкін. 1905 виникла Українська радикально-демократична партія. Всі українські політичні організації у національному питанні домагались національно-територіальної автономії України у складі Російської держави.