Функції культурології:

1. Дослідницька;

2. Інваріантно-прогностична;

3. Програмно-орієнтовна.

Якщо дослідницька функція притаманна більшості наук, то останні дві функції актуалізувались в другій половині XX ст..

Принципи та функції предмета культурології започатковують шлях дослідження. Метод дослідження в науці відіграє ключове значення, бо на­ближає дослідника до "істини".  Метод - це на­самперед певна технологія дослідження, в якій чітко визначено послідовність кроків на шляху пізнання "істини".

Як бачимо, культура належить до класу великих багатофунк­ціональних самоорганізуючих систем. Як цілісна система вона складається не просто з окремих елементів, а з великих систем­них утворень:

♦ З урахуванням зміни уявлень про сутність людини в кінці XX - на початку XXI ст. системний метод аналізу культурології дозволяє, виділивши "загальне", що діє за єдиними законами, розкрити його зміст за допомогою існу­ючих методів, що використовуються при аналізі культури.

3. Місце культурології в системі гуманітарних та природничих дисциплін

Культурологія як наука дає знання, приведені в систему на рівні їх теоретичного осмислення. Вона має чітко окреслені ♦предмет дослідження,♦сукупність методів, ♦свій понятійний апарат. Специфіка даної науки полягає в тому, що вона досліджує особ­ливий об'єкт, який включає матеріальне і духовне. Отже, вона об'єднує як гуманітарні, так і природничі науки.

♦Отже, в системі гуманітарних та природничих наук культурологія заповнює певну теоретичну нішу, яку рані­ше дотично розкривали такі науки, як ♦філософія, ♦істо­рія, ♦світова та українська культура, ♦соціологія та інші.

Культурологія є інтегративною наукою, що могла виникнути лише тоді, коли проблеми культури стали безпосередньо визначати прогрес людства і його подальшу долю.

Найбільший вплив на становлення культурології як самостійної дисципліни здійснили такі науки, як ♦антропологія, ♦етнографія, ♦соціологія,♦соціальна психологія, ♦етнопсихологія, ♦демографія, ♦психоаналіз (фрейдизм), ♦семіотика, ♦інформатика.

4. Етимологія терміна «культура». Поняття культури та її структура

Людина почала відокремлювати себе від оточуючого середовища вже на початку свого існування. Першими свідченнями цього процесу є примітивні малюнки на стінах печер, на ранньому етапі наші пращури просто лишали відбитки своїх рук або малювали пальцями «хвилі», що, ймовірно, вже свідчить про бажання змінити навколишній світ за допомогою власних творчих сил.

Слово «культура» — латинського походження, яке буквально означало обробку, догляд, поліпшення (colo, colere — обробіток, займатися землеробством). У класичній давнині воно вперше було зафіксоване в праці Марка Порція Катона «De agri cultura» (ІІІ ст. до н. е.), присвяченій турботам землевласника, який обробляв землю з використанням рабської праці.

Набагато ближче до нашого розуміння культури те, що думали про землеробство римські вчені Варрон, Колумелла (І ст. до н. е.). Вони пропонували такі способи організації сільського господарства, які підвищили б продуктивність праці, зацікавленість рабів.

Римський оратор і публіцист Марк Тулій Цицерон, говорячи про оброблення, мав на увазі не землю, а духовність, виховання, розвиток розумових здібностей.

У середньовічній Європі слово «культура» вживалося в словосполученнях і означало ступінь майстерності в якій-небудь галузі, придбання розумових навичок (наприклад, cultura juris — вироблення правил поведінки, cultura scientiae — засвоєння науки, cultura literarum — вдосконалення письма).

До XVIII ст., згідно з висновками лінгвістів слово «культура» стало окремою, самостійною лексичною одиницею, означаючи обізнаність, освіченість, вихованість — все те, що і зараз ототожнюють з культурністю..

Слово почало вживатися в сучасному розумінні (як результати діяльності суспільної людини) в працях німецького юриста й історіографа С. Пуфендорфа.

Етапи наукового визначення сутності культури збігаються з етапами становлення культурології як науки:

1) Античність — XVIII ст. — зародження культурологічного знання, культура не осмислювалася як окрема цілісна система. До проблем культури звертаються філософи, історики;

2) XVIII–XIX ст. — культура як цілісне явище стає предметом дослідження філософії та етнографії;

3) Середина XIX століття — культурологія (культурна антропологія) формується як окрема сфера знання, що досліджує сутність культури та процеси її існування.

Сутністю культури як фундаментальної категорії являються результати людської діяльності та сама діяльність.