5. Особливості розвитку рухових якостей у ппфп студентів

ППФП передбачає тісний взаємозв’язок загальної і спеціальної фізичної підготовки. Спеціальне тренування повинно базуватися на загальній фізичній підготовці. Весь комплекс ППФП – це загальноприйняті теоретичні і методичні положення системи підготовки спортсменів, який дозволяє підготувати людину до максимальної нервово-м’язової діяльності. Таким чином науково-методичні основи розвитку фізичних якостей, розроблені в системі фізичного виховання, можуть бути повністю застосовані і в процесі ППФП.

В більшості видів трудової діяльності людині доводиться долати вагу власного тіла. Тому вирішальне значення має не абсолютна, а відносна м’язова сила. На сьогоднішній день встановлено, що максимальні величини прояву сили знаходяться залежно від умов тренування. Тому засоби і методи силового тренування повинні бути адекватними режиму діяльності на виробництві. Отже потрібно підбирати вправи подібні за структурою, величиною і характером нервово-м’язових зусиль, кутовій амплітуді до виробничих рухів. Необхідність акцентованого розвитку окремих м’язових груп передбачає вивчення топографії м’язів, зайнятих у виробництві.

Заціорський В.М. вважає, що м’язи, які визначають нормально життєдіяльність організму людини поза трудовою спеціалізацією, повинні бути добре розвинуті. Такими групами м’язів вважаються: розгиначі хребта, згиначі ніг, розгиначі рук, великий грудний м’яз, а також м'язи живота і поперекової області.

Виходячи з того, що в професійній діяльності більшості сучасних професій не зустрічаються ситуації, які вимагають максимальних проявів сили, на фоні тривалого статичного напруження відбувається суттєве динамічне навантаження дрібних м’язових груп в мікрорухах. Тому з метою ППФП можна рекомендувати застосування ізометричні вправи.

Процес розвитку бистрості повинен базуватися на особливостях її прояву у виробничих умовах, оскільки перенос бистрості відбувається лише в координаційно подібних рухах. Відомо, що всі три прояви бистрості (латентний час рухової реакції, швидкість одиночного руху і частота рухів) незалежні один від одного.

Тому для більшості сучасних професій потрібні не максимальна бистрість рухів і їх досконала точність, а близькі до оптимальних поєднання їх обох. При цьому рухи не вимагають значних м'язових зусиль. До того ж при розвиткові бистрості і точності рухів майбутніх спеціалістів потрібно моделювати умови, в яких йому доведеться працювати. Оскільки встановлено в спортивній практиці, що ідентичність відповідних реакцій зменшується при несподіваній зміні умов діяльності.

Для розвитку бистрості складних реакцій можна використовувати рухливі та спортивні ігри.

В наш час розрізняють різні види втоми: розумова, емоційна, фізична тощо. Високі показники витривалості в одному виді ще не гарантують високої витривалості в іншому. Найбільше значення у ППФП майбутніх спеціалістів має розвиток аеробних можливостей організму, які забезпечують тривалу продуктивну роботу невисокої потужності. Як стверджує Заціорський В.М., чим нижча потужність роботи, тим менше результат її залежить від досконалості рухової навички і більше від аеробних можливостей людини. При дуже низькій потужності (що найчастіше зустрічається на виробництві) найбільше значення набуває загальна витривалість. Загальна витривалість визначає можливості і спеціальної витривалості в специфічних трудових діях. Тому що в таких умовах відбувається перенос тренованості і підвищення функціональних можливостей вегетативних систем організму особи на всі прояви витривалості. Тому перед тим, як приступити до формування спеціальної витривалості, необхідно попередньо створити в особи певну базу можливостей, загальної витривалості.

Методика покращення аеробних можливостей організму в процесі фізичного виховання передбачає рішення трьох завдань: підвищення максимального рівня поглинання кисню, розвиток здатності підтримувати цей рівень тривалий час, збільшення швидкості розгортання дихальних процесів до максимальних величин. Засобами є тривалі (від 6 хвилин) низькоінтенсивні (ЧСС>134 уд/хв) вправи.

Розвиток спритності і гнучкості з метою ППФП студентів не має самостійного значення в силу особливостей характеру і умов праці більшості спеціалістів. Гнучкість і спритність визначають швидкість оволодіння новими трудовими рухами, а також ступінь використання досягнутого рівня сили, бистрості і витривалості, отже і успішності професійної освіти і продуктивності трудових дій. Тому розвитку цих якостей потрібно приділяти увагу в процесі фізичного виховання. Таким чином процес ФВ постійно повинен бути забезпеченим достатньою кількістю і новизною фізичних вправ. Методика розвитку гнучкості визначається умовами і вимогами трудового процесу.

Велика кількість сучасних професій потребують від виконавців підвищеної здатності до тривалої концентрованої чи розподіленої уваги, стійкості до гіпоксії, до високих чи низьких температур, підвищеної стійкості до вестибулярних подразників та ряду інших чинників, що в певній мірі лімітують працездатність і продуктивність професійної діяльності. Дослідженнями доведено, що спеціальні якості можна вдосконалювати шляхом спрямованого підбору засобів фізичного виховання і методик їх застосування. Так, заняття спортивними іграми сприяє збільшенню кута зору, просторовому орієнтуванню, заняття гімнастикою, акробатикою, стрибками в воду – стійкості до навантажень і сильнодіючих подразників вестибулярного апарату, заняття альпінізмом – стійкості до висотної гіпоксії, тобто під впливом занять фізичними вправами відбувається неспецифічна адаптація до інших різноманітних сильнодіючих подразників.