4. Релігійний світогляд слов’ян.

5. Версії походження Давньоруської держави.

9. Передумови утворення Київської Русі. Теорії походження держави.

Наприкінці IX ст. відбувається процес об'єднання східнослов'янських племен навколо Києва, і за іменем столиці державу називають Київською Руссю. Існують дві основні теорії утворення держави на Русі: 1) норманська; 2) природно-історичного процесу. Норманська теорія була висунута німецькими вченими Байєром і Міллером ще у XVIII ст., яка стверджує, що держава на Русі була створена норманами (шведами), апелюючи при цьому до літопису «Повесть временных лет», в якому йде мова про запрошення до Новгорода норманських вождів на чолі з Рюриком. Друга теорія стверджує, що держава на Русі була створена в результаті природно-історичного процесу. Для цього були необхідні політичні та соціально-економічні передумови. В процесі розвитку східнослов'янського суспільства союзи племен перетворюються в племінні княжіння (VIII ст.) Не можна заперечувати, що нормани у ІХ-Х ст. відігравали на Русі активну політичну роль, поклавши початок династії Рюриковичів. Проте вони не утворили східнослов'янську державу, (вона існувала й до їх приходу), а скоріш за все, каталізували об'єднання східнослов'янських земель і племен.

Виникнення держави у східних слов'ян було пов'язане: 1) із зародженням і утвердженням на Русі феодальних відносин; 2) поступовим, але стійким формуванням державотворчих традицій (антське, склавинське, полянське об'єднання); 3) необхідністю захисту від сильних сусідів, які вже мали свої держави (Хозарський каганат, Візантія тощо); 4) територіальною, етнічною, мовно-культурною спільністю цих племен; 5) економічними зв'язками, розвитком торгівлі, що вимагало подолання відокремленості племен, стимулювало їх інтеграцію; 6) посиленням Києва, чому сприяло його географічне положення, економічне становище, політичне значення та попередня історична еволюція.

6. Праукраїнська держава від Кия до Аскольда.

7. Утворення Київської Русі. Олег.

Утворення Київської Русі(1)Низка науковців, зокрема академік Петро Толочко, дійшли висновку, що в Києві 882 року стався спрямований проти князя християнина Аскольда державний заколот, в якому вірогідно брали участь язичники — бояри із великокнязівського оточення. Як наслідок до влади прийшла нова династія — Рюриковичів. Про жодне норманське завоювання і створення руської держави, таким чином, не можна говорити. Олег зі своєю дружиною стали на службу середньовічній ранньофеодальній слов'янській державі, яка на той час пройшла вже довгий шлях розвитку. Не випадково варяги не змінюють і її назви.[19] На думку сучасних дослідників «варяги» — мореплавці, більшість з яких становили полабські слов'яни, вони відносяться до норманів лише у зв'язку із завоюванням їхніх земель германцями.

Тут слід зазначити, що ця думка повністю узгоджується із дослідженнями Грушевського «Анти — племена, що утворили етнографічну цілість, яку тепер звемо українсько-руською»[20]. Тобто Русь не виникала на порожньому місці, а є прямим спадкоємцем Антського союзу. Арабські і перські географи стверджували, що на території Русі існували держави Куявія, Славія, Артанія, пізніше з'явилася назва Руський каганат.

Варяги приходили на Русь не лише як дружинники своїх конунгів (вождів, князів), але також як купці, поєднуючи військову службу з торгівлею. Вони були нечисельними вкрапленнями у величезний слов'янський світ, що мав досить високу культуру. Тому процес їхньої асиміляції слов'янами здійснився дуже швидко, і варяги не зіграли, та й не могли зіграти вирішальної ролі у формуванні і розвитку великої середньовічної слов'янської держави — Київської Русі.

Нині фахівці об'єктивніше і виваженіше підходять до оцінки ролі «варязького чинника» в політичному житті Східної Європи. Яскравим свідченням цього є вислів одного із західних дослідників Г. Штокля:[21]

«Перша руська держава середньовіччя виросла з поєднання багатьох елементів. Варяги були лише елементом серед багатьох, однією історичною силою серед інших. Руська історія тільки через варягів є така сама фікція, як руська історія без варягів».

Спробою кардинально змінити напрям пошуку стала хозарська гіпотеза, яка виводила коріння Київської держави з Хозарського каганату. Її автор, професор Гарвардського університету Омелян Пріцак, запропонував взагалі відмовитися від концепції слов'янського походження Русі. На його думку, поляни були не слов'янами, а різновидом хозар, а їхня київська гілка — спадкоємницею роду Кия, який заснував (іноді вживається термін «завоював») Київ у VIII ст. Однак ця версія не витримує критичної перевірки. Археологічні дослідження стародавнього Києва свідчать про місцеву слов'янську самобутність його матеріальної культури. Пам'ятки хозарської (салтово-маяцької) культури зустрічаються надзвичайно рідко і не становлять навіть відсотка від загальної кількості знахідок.

Князювання Олега

Князь Олег (882–912 рр.) за кілька років у результаті численних війн і походів підкорив своїй владі племена полян, древлян, сіверян, радимичів. А загалом влада Києва тепер поширювалася ще й на словен, кривичів, радимичів, хорватів, уличів, фіно-угорські племена, чудь, мерю.

Значних успіхів вона досягла і на міжнародній арені. Одним із важливих заходів Олега були дії, спрямовані на захист держави від нападів сусідів, зокрема й варягів. Цій меті слугувала данина варягам у триста гривень на рік — «заради миру», яка виплачувалася до смерті князя Ярослава I Мудрого. Це був своєрідний договір про «мир і дружбу». У такий самий спосіб (данина 10 тис. марок) Олег порозумівся з уграми, які проходили через землю Русі на Захід. Компенсацією за ці матеріальні витрати стала данина, яку Візантія виплачувала Русі «заради миру» за договорами з часів Аскольда.

У Повісті минулих літ описано похід Олега на Царгород 907 року. Значна частина істориків вважає його легендарним, оскільки він відсутній в інших джерелах. Відомості про цей похід можуть базуватися на поході 860 року Аскольда і Діра, або на пізніших походах Ігоря.

911 року було підписано новий, значно вигідніший і ширший договір. Було укладено і воєнні угоди. Цікаво, що Олег на знак перемоги прибив щит на воротях Царграда (так слов'яни тоді іменували Константинополь).