Робочий зміст

Аналізувати і оцінювати рубрикацію, як і композицію, найлегше за робочим змістом. У нім заголовки однієї значущості пишуться від однієї, «своєї» вертикалі. Вертикаль кожної меншої за значущістю групи заголовківпочинається відступом вправо від вертикалі попередньої більшої групи.

Технічно це робиться так. На листі паперу проводять декілька вертикальних ліній зверху й до низу з відступом 1,5—2 см одна від одної і виписують з оригіналу твору всі без виключення заголовки, кожен — від своєї вертикалі.

Виписувати необхідне і заголовки в підбір з текстом, і заголовки — внутрішньотекстові виділення (приховані в тексті). Заголовки цих ступенів також можуть порушувати супідрядність рубрикацій — без робочого змісту за цим не встежиш.

Вертикалі, як правило, нумерують зліва направо римськими або арабськими цифрами. Кожну вертикаль у видавничій практиці назвали ступенями. Всі заголовки найбільшої значущості (виписані від першої вертикальної лінійки, з номером 1) отримують найменування заголовків 1-го ступеня, заголовки, наступні за значущістю (виписані від другої вертикальної лінійки з номером 2), — 2-ї ступені і так далі.

Іноді замість нумерації вертикальних лінійок (ступенів) вертикаль 1-го ступеня позначають одинарною лінійкою, вертикаль 2-го ступеня — подвійною лінійкою, вертикаль 3-го ступеня — потрійною лінійкою. Використовують на практиці і різноколірні лінійки.

Але ці прийоми поступаються описаному першим. Позначати числом лінійок заголовки понад 3-ю ступінню непрактично тому, що перерахунок числа лінійок складний сам собою. І в різноколірних лінійках не заплутаєшся, тільки якщо у рубрикації не більше двох-трьох ступенів.

Нумерація вертикальних лінійок — найпростіший,надійний спосіб техніки складання робочого змісту, що рекомендується.

Якщо робочий зміст не вміщується на одній сторінці, то на кожній наступній сторінці потрібно викреслювати всі вертикальні лінійки, як і на першій, щоб відразу було видно при переході із сторінки на сторінку, якому ступеню заголовки виписані на подальших сторінках робочого змісту.

Можна, наприклад, проводити лінійку іншого кольору між лінійками ступенів системних заголовків, оскільки вони по значущості поступаються головним, системним заголовкам: адже позасистемні заголовки — це заголовки допоміжного, а не основного тексту.

Робочий зміст, по якому редактор аналізує і оцінює композицію і рубрикацію твору, можна назватиредакційним. Його представляє автор разом з оригіналом, якщо видавництво поклопоталося вставити такуумову в договір, в чому є сенс хоча б тому, що ав тор завдяки необхідності складати робочий зміст може за ним побачити свої композиційні і рубрикаційні промахи і усунути їх ще до представлення оригіналу у видавництво.

Якщо ж авторський робочий зміст відсутній, його складає редактор, причому саме з цього йому краще всього починати роботу над оригіналом, оскільки першим, як вже зазначалося вище, доцільно аналізувати композицію твору, а робити це краще за допомогою робочого змісту.

Слід попередити про досить поширену помилку, що допускається при складанні робочого змісту. Переходячи до виписування заголовків наступного ступеня, нерідко механічно відносять їх до наступної за номером, хоча вони можуть насправді відноситися до ступеня через номер або два номери.

Виправлений, уточнений редактором робочий зміст, який разом з оригіналом передається художньому і технічному редакторам для розмітки оформлення заголовків відповідно до їх значущості, ступеня рубрикації  називається старанним, або оформлювальним робочим змістом.

Редакційний — це первинний робочий зміст, оформлювальний (виконавче) — остаточне, виправлене після редакторського аналізу й оцінки композиції і рубрикації.

37.