1. Християнське подружжя

Любов - основа взаємин між чоловіком і жінкою.

В чоловіка і жінку Бог вклав силу, яка притягує їх, наповнює їх тугою і вони шукають одне одного, щоб зустрітися у любові. Ця сила є статевим потягом, який ушляхетнюється духовною любов'ю, що підносить людину над інстинктами. Ця любов виявляється у людській волі.

Етапи розвитку любові проявляються в:

1) зацікавленості, коли в молодої людини збуджується цікавість до особи протилежної статі і виникає певна симпатія до неї;

2) захопленні, коли зростає пошана та повага до особи протилежної статі;

3) закоханості, коли виникає бажання часто бачити і спілкуватися з даною особою;

4) кохання, коли власне існування не уявляється без цієї особи, задля якої людина здатна на все, має бажання зробити її щасливою, а також готовність ділитися з нею радощами і смутком. Справжнє кохання мобілізує духовні сили до активного життя, до праці, до творчості.

Внаслідок цього в людини виробляється здатність не тільки приймати любов, але і давати її. Кохання не слід змішувати зі статевим (сексуальним) співжиттям, яке є можливим для християнина тільки після вінчання. Кохання випробовує закоханих через пошану власної і чужої гідності, чистоти, невинності, взаємного прощення та примирливості.

Кожна людина у житті покликана реалізувати своє призначення: одружитися чи жити безженно, тобто стати батьком, матір'ю чи присвятити своє життя батькам, праці, зокрема науці, мистецтву чи жити монашим життям. “Не всі це... розуміють, а ті лише, кому дано” (Мт. 19, 11). Апостол Павло повчає: “Зв'язаний ти з жінкою? Не шукай розв'язатись. Розв'язаний від жінки? Не шукай жінки” (1 Кор. 7, 27). Головне у житті зробити правильний вибір, щоб пізніше не. шкодувати за іншим. На вибір звання і покликання людини впливає Бог і наша совість, яка зобов'язує нас служити Богові, Церкві, народові. Від нас залежить вибір. Християнська безженність (дівоцтво) - це не зречення любові, а її поширення на все Боже Царство. Нормою християнського життя є попружне життя, яке призначене продовжувати рід людський і виховувати дітей. Перед здійсненням акту християнського одруження подруги взаємно пізнаються, особливо вивчають характер і звички, остерігаючись сексуального співжиття. Дошлюбна чистота подругів є свідченням пошани один до одного і глибокого розуміння таїнства подружжя, яке спочатку здійснюється на небі, а потім на землі. Час між заручинами і шлюбом є нагодою не тільки ближче познайомитись, але, найголовніше, усвідомити свою відповідальність за створення сім'ї та довідатись про головну мету і характер подружжя.

Обряд вінчання, який здійснюється Церквою, стверджує добровільний і свідомий, нерозлучний союз чоловіка і жінки, які є співробітниками Божими в ділі творення. Обоє обіцяють подружню любов, вірність і чесність аж до самої смерті.

Християнське подружжя - установлено Богом: “Полишає чоловік свого батька й матір і пристає до своєї жінки” (Бут. 2, 24). Подружжя через взаємне віддавання себе, яке виключно для них властиве, прямує до спільноти, щоб народжувати і виховувати нових людей. Воно є святим таїнством і символізує зв'язок Христа з Церквою.

Ознаками подружжя є:

• святість як особливий зв'язок людини з Богом;

• нерозривність, бо з'єднано його Божою любов'ю, а “що... Бог з'єднав, людина хай не розлучає” (Мт. 19,6);

• єдність як зв'язок між одним чоловіком і одною жінкою;

• гідність як пошана і любов між подругами.

Таїнство подружжя уділяють собі взаємно самі наречені, коли присягаються у вірності перед Богом і Церквою, а священик, проводячи літургійний обряд, від імені Бога і Церкви його благословляє. Канонічний вік у подружжі для мужчин щонайменше - 18 років, а для жінок - 16 років (у виняткових випадках - 16 років і 14 років). Подружжя може бути уневажнене з причин: браку канонічного віку, примусу, споріднення, чернечих обітів, повторного шлюбу, нездатності до подружнього життя. Обов'язки подружжя: давання нового життя і виховання дітей, турбота про взаємне добро і допомога один одному. Кожна людина має право, яке випливає з її людської природи, одружитися. Права подружжя говорять про рівність чоловіка і жінки щодо праці, навчання, відпочинку і виховання дітей та захисту подружжя від посягання на розрив.

Сімейне співжиття полягає у взаємному даруванні любові, у заспокоєнні тілесних і почуттєвих бажань. Гріхами подружжя є подружня зрада, аборт, онанізм (мастурбація), неприродне задоволення статевих пристрастей, мазохізм, уживання контрацептивів.

Родина

Кожне подружжя покликане до продовження роду. Покликання бути батьком пов'язане з усвідомленням бути головою, опікуном і годувальником родини. Вибір батьківства пов'язаний із відповідальністю формувати розум, волю і характер власної дитини. Батько повинен бути для дитини ідеалом усього, що чоловіче, лицарське, тверде і загартоване до життя. Він для дитини - символ авторитету, сили, мудрості, знання й досвіду. Покликання матері - бути господинею дому, формувати у дітей почуття і робити їх добрими, благородними й ніжними.

Кожний із батьків, а не тільки мати є відповідальними за виховання дітей. Вони формують серце і душу дитини, готують її до всебічного, повного життя і його обов'язків. Батьки передовсім відповідальні за те, щоб дати дитині релігійне виховання, яке творить основу правдивого виховання. Релігійне виховання подає основи моралі і допомагає формувати характер дитини. Воно дає людині дороговказ, напрям та ідеал життя. Апостол Павло застерігає батьків: “А й ви, батьки, не дратуйте дітей ваших, виховуйте їх у послусі й напоумленні Господньому” (Єф. 6,4). Батьки повинні пам'ятати, що їхня дитина є теж дитиною Божою, за яку вони несуть відповідальність перед Творцем, їх обов'язок теж шанувати гідність даної їм дитини.

Родина - це не твір людини, а Бога, створений на взір Пресвятої Трійці, в якій батько є образом Бога-Отця, мати - знаком Святого Духа, а дитина - образ Сина Божого. Родина - це спільнота, яка утворюється в подружжі внаслідок народження дітей. Родина є домашньою Церквою, в якій батьки стають мовби священиками, навчаючи дітей, виховуючи і євангелізуючи, а також відповідаючи за них перед Богом, Церквою і Батьківщиною.

Родина - це клітина суспільства. Яка родина, така держава, яка родина, таке й суспільство. Обов'язки батьків дбати про примноження членів родини. Народна мудрість вчить: “Перша дитина - для Бога, друга - для Церкви, третя - для народу, а четверта - для себе”. Головний обов'язок батьків - виховувати дітей у послусі й пошані до старших. Обов'язком дітей у родині є: шанувати, любити, слухати своїх батьків, а на старість їх доглядати.

Український педагог К.Ушинський повчав: “Родина - перша школа, а мати - перша вчителька”. Родина як перша школа навчає дитину рідної мови, практикує релігійне життя, плекає християнські традиції, формує характер і виховує чесноти як богословські, так і громадські, зокрема: правдомовність, точність, щирість, патріотизм, чесність і милосердя. Родина формує добрі звички.

Величезна роль матері, яка символічно тримає три кути дому, полягає у прищепленні любові, яка необхідна для фізичного і духовного розвитку дитини. Мати є ідеалом дитини через її дбайливу опіку, недоспані ночі, через передані нею чесноти.