13.Особливості розвитку культури Київської Русі.

У розвитку культури Русі проявлялися як загальні закономірності, так і національні особливості. Її основа — самобутня культура східнослов'янських племен. Принциповим рубежем у розвитку культури стало прийняття християнства. Значним був вплив візантійської культури. На відміну від Західної Європи, на Русі держава не підпала під владу церкви, і, відповідно, в культурі світські елементи були сильнішими. Намітилася прогресивна тенденція диференціації духовної культури. У відносно короткі терміни Київська Русь зробила величезний крок, вийшовши на загальноєвропейський культурний рівень, а в деяких її сферах перевершивши його. Нові віяння в культурі, більша регіональна своєрідність з'явилися у зв'язку з феодальною роздрібненістю. Однак для закріплення і розвитку культурної динаміки Русь потребувала відновлення політичної єдності.

14. Галицько-Волинська держава — спадкоємиця Київської Русі.

Тут ще до Київської Русі місцеві феодали зуміли об'єднати землі, населені дулібами, тиверцями, білими хорватами, волинянами та іншими племінними структурами. Два князівства - Галицьке і Волинське - мали вдале географічне розташування, мали доступ не для кочівників -передгір'я Карпат і великі лісові масиви Волині. Володимир Великий відвоював Волинь і Галичину у поляків і приєднав до Київської Русі; столицею Волині зробив місто Володимир, столицею Галичини - Галич. Аристократія Волинського князівства, на відміну від Галицького, була більш схожа на бояр основної частини Київської Русі. Сформована переважно з дружинників, вона залежала від князя і тому виступала прибічницею централістської ідеї державного будівництва. Сепаратистські настрої галицького боярства зумовили те, що саме Галичина першою з усіх князівств відокремилася від Київської Русі. Це сталося у 1124 р. при галицькому князі Володимирові, який зумів, зміцнивши князівство, протистояти домаганням київських князів. Ше стійкішим і багатшим зробив князівство наступник Ярослав Осмомисл (1153- 1187 рр.).Волинське князівство ще деякий час перебувало у складі Київської Русі і лише після смерті Володимира Мономаха набуло самостійності. В ньому закріпилася старша лінія Мономаховичів, які не полишили таємної думки про оволодіння Київським столом. Лише з приходом на князювання Романа Мстиславича відбувається поворот у бік Галичини.

15. Українські землі у складі Литви та Польщі.

У 1340 р. та 1349 р. унаслідок походів польського короля Казимира ІІІ Галичина опиняється у складі Польського королівства. У результаті боротьби між Польщею, Литвою та Угорщиною остаточно Галичина була приєднана до Польського королівства в1387 р. У 1434 р. на землях Галичини створювалося окреме Руське воєводство, на яке поширювалося загальне польське право та католицизм. У 1434 р. було приєднано до Польського королівства західне Поділля, на території якого створено Подільське воєводство. У 1434 р. був виданий привілей польського короля Владислава ІІІ, згідно з яким місцева українська православна шляхта зрівнювалася в правах із польською католицькою.

Литва поширила свої володіння на північні й центральні українські землі. Це було здійснено майже без насильства, тому що місцеві князі були ослаблені внутрішньою роздробленістю й постійною боротьбою з монголо-татарами. Ольгерд приєднав спочатку Чернігово-Сіверську землю, а в 1362 р. – Київ і Київщину, а також Переяславщину. Ольгерд посадив у Києві свого сина Володимира Ольгердовича.