1.2. Поняття та ознаки доменних імен як об’єкта цивільного права.

У мережі Інтернет існує єдина система доменних імен, за допомогою якої користувачі мають можливість звертатися до існуючих інформаційних ресурсів та комп’ютерних систем, використовуючи в якості адрес останніх доменні імена.

Важливо відмітити, що система адресації за допомогою доменних імен технічно являється вторинною по відношенню до так званої системи ІР-адрес, типу a.b.c.d., де a,b,c,d – цифри від 0 до 255, яка служить для індивідуалізації функціонуючих у мережі ресурсів. Разом з тим, ніякого значення з позиції права інтелектуальної власності, ІР-адреса не має, і з даної точки зору, виконує вторинну роль по відношенню до доменного імені[5].

Цифрова ІР-адреса дозволяє однозначно визначити місце призначення запиту і тим самим забезпечує нормальне функціонування комп’ютерної мережі. Проте, у зв’язку з ростом кількості користувачів стало очевидним, що оперувати довгими цифровими послідовностями незручно. У зв’язку з цим була розроблена додаткова система словесної адресації – DNS, функціонування якої забезпечується за допомогою бази даних доменних імен – Domain Name Service.

Доменне ім’я – це зареєстроване у встановленому порядку словесно-цифрове позначення, яке заміняє цифрову ІР-адресу комп’ютера, підключеного до мережі.

Існуюча в мережі Інтернет доменна система імен організована таким чином, щоб забезпечити унікальність кожного доменного імені, тобто не можуть існувати два ідентичних доменних імені з однаковою кількістю співпадаючих доменів. Це дозволяє за допомогою доменного імені однозначно звертатися до конкретного інформаційного ресурсу, за яким дане ім’я закріплене.

Адресне найменування зчитується комп’ютером справа наліво, починаючи з його загальної частини і закінчуючи специфічною. Символьне ім’я містить у собі доменне ім’я та ім’я хоста і складається з декількох площин, розділених крапками. Крайнє праве поле є ім’ям домену верхнього рівня, далі, справа наліво, слідують домени (під домени) більш низького рівня. Крайнє ліве поле, як правило, є ім’ям хоста[3].

Таким чином, як і ІР-адреса – доменне ім’я є унікальним, а сайт чи комп’ютер з ним – доступний з будь-якої точки Землі.[6]

Доменна система ієрархічна і організаційно впорядкована не тільки відносно функціонуючих у інформаційному просторі комп’ютерних систем, але й відносно світового геополітичного поділу.

У її рамках існують два види доменів верхнього ( першого) рівня: родові та національні.

Родові домени верхнього рівня вказують на вид діяльності власника доменного імені, проте із часом ця рекомендація стала досить умовною і зараз її майже не дотримуються. У випадку, коли доменне ім’я зайняте, організація просто реєструє його в іншому родовому домені.

Родові домени верхнього (першого) рівня структурують Інтернет за тематичним принципом, хоча як було сказано вище, дуже часто цей принцип не дотримується. Це пов’язано з переповненістю родових доменних імен, що у свою чергу викликає необхідність розширення числа доменів загального користування.

Cьогодні існує 14 родових доменів верхнього ( першого рівня), які поділяються (умовно) на три великі групи:

• домени загального користування до яких належать – «.com», «.net», «.org», «.info», «.biz», «.name»;

• спеціальні домени загального користування - «.aero», «.coop», «.museum», «.pro»;

• домени обмеженого користування - «.int», «.edu», «.gov», «.mll».

Національні домени першого рівня є двох буквенними та іменуються у відповідності з міжнародним стандартом ISO 3166-1, по якому кожній країні світу призначений певний код з двох букв латинського алфавіту. Наприклад, для України (Ukraine) зарезервовано код «.UA», для Росії (Russia) - «.RU», для Швейцарії (Switzerland) -«.CH», для Китаю ( China) - «.CN», для Японії ( Japan) - «.JP» та інші.[7]

Перевантаженість родових доменів та обмеження, які вводяться при реєстрації в національних доменах промислово розвинутих країн підштовхують компанії до пошуку обхідних варіантів адресації. Один з них – комерційне використання певних кодів національних доменів, які можуть позначати типи підприємницької діяльності. Наступним видом доменних імен є доменні імена другого рівня, які можуть розбиватися за тематичним та географічним принципом.

Тематичними доменними іменами другого рівня в українському сегменті мережі Інтернет є домени «.com.ua», «.gov.ua», «.edu.ua», «.net.ua», «.org.ua», «.in.ua», «.info.ua». Вся територія України розбита на самостійні географічні доменні зони – Київ та Київська область - «.kiev.ua» або «.kv.ua», Харківська область - «.kharkov.ua» і так далі по всіх областях України. Дані зони можуть включатися в доменні імена їх власників у якості складових елементів. Доменні імена другого рівня відділяються при написанні від імен верхнього рівня знаком «.», що дає можливість легко оперувати іменем та визначати по його структурі розташування сервера або тематику сайту.

Доменні імена третього рівня включаються в домен більш високого рівня та підпорядковуються йому. Це саме той унікальний елемент, який власник вибирає самостійно і найчастіше це буває назва підприємства чи його торговельної марки.

Таким чином, будь-яка особа може вибрати та зареєструвати для себе незайняте доменне ім’я в родовому чи національному домені першого або другого рівня.

У юридичній літературі виділяють наступні функції доменних імен:

- функція адресації запитів у Інтернеті;

- функція індивідуалізації власника інформаційного ресурсу;

- функція повідомлення додаткової інформації про власника сайта;

- функція повідомлення про місцезнаходження власника сайта та походження товарів і послуг;

- рекламна функція;

- гарантійна функція.

У зв’язку з тим, що питання використання доменного імені на сьогоднішній день набуло великого значення, виникає необхідність визначення його поняття та основних ознак, тобто правової природи.

У ст.1 Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» дається наступне визначення - доменне ім’я – це ім’я, що використовується для адресації комп'ютерів і ресурсів в Інтернеті.

У визначеннях основних термінів Закону України «Про телекомунікації» домен визначається як частина ієрархічного адресного простору мережі Інтернет, яка має унікальну назву, що її ідентифікує, обслуговується групою серверів доменних імен та централізовано адмініструється.

П.3 ст.1 цього Закону зазначає, що адреса мережі Інтернет - визначений чинними в Інтернеті міжнародними стандартами цифровий та/або символьний ідентифікатор доменних імен в ієрархічній системі доменних назв. Фактично у наведеному пункті законодавець дає визначення доменного імені, як унікального засобу адресації у віртуальному світі.

Разом з тим, наведені визначення мають скоріше технічний, чим юридичний характер та відображають лише такі окремі аспекти цього явища як адресація та адміністрування доменного імені. У юридичному плані доменне ім’я може розглядатися в якості об’єкту цивільно-правових правовідносин, що фактично не відображено у його визначенні.

Основним теоретичним питанням, яке вимагає правового дослідження є правова природа доменного імені.

На сьогоднішній день, з даної проблематики у світі вироблено два діаметрально протилежні підходи.

Перший підхід полягає у встановленні пріоритету прав на торговельну марку, комерційне ( фірмове) найменування та інших об’єктів права інтелектуальної власності над правом на доменне ім’я. Зокрема, у відповідності з цим підходом діє ICANN, передаючи доменні імена власникам торговельних марок.

Такої ж позиції притримуються й адміністратори домену «.UA», які зазначають, що доменне ім’я першого рівня в національному домені мають право зареєструвати тільки володільці торговельних марок ( знаків для товарів і послуг).

Виходячи з вищенаведеного, слід зауважити, що помилковим буде визнання доменного імені результатом творчої діяльності людини, адже це певне слово чи словосполучення, яке тільки несе певну інформацію. У свою чергу сайт дійсно є результатом творчої діяльності однієї чи декількох осіб, але їхня праця ні в якій мірі не залежить від доменного імені. У свою чергу доменне ім’я є зовнішньою формою введення сайта до міжнародного інформаційного простору обміну даними.

Доменні імена не є звичайними адресами і на користь даного твердження можна навести наступні міркування. По-перше, на відміну від звичайної поштової адреси, особа на власний розсуд обирає доменне ім’я, яке хоче використовувати. По-друге, маючи тільки мінімальний обсяг інформації, споживачу набагато легше знайти необхідний інформаційний ресурс у мережі Інтернет, ніж конкретну особу у реальному світі за поштовою адресою. Для прикладу, щоб отримати інформацію про виробника певної відомої продукції достатньо ввести його назву, а також код країни його вірогідного місцезнаходження. Тоді, як поштову адресу та номер телефона особи не може бути встановлено таким простим способом[8].