3.1. Органи державного управління загальної компетенції

3.2. Органи державного управління спеціальної компетенції

3.3. Громадське управління в галузі охорони нпс

3.1. Органами загальної компетенції, тобто органами, для яких повноваження з питань охорони НПС є лише складовими загальних повноважень щодо вирішення питань економічного та соціального розвитку держави й окремих регіонів, є КМУ, Рада Міністрів АР Крим, місцеві державні адміністрації, виконавчі органи сільських, селищних і міських рад.

1. КМУ здійснює різноманітні функції, які поширюються на сферу охорони НПС (ст. 116 Конституції України, ст. 17 Закону України "Про охорону НПС", в земельному, водному, лісовому кодексах, кодексі про надрах, законах про тваринний світ, про рослинний світ, про природно-заповідний фонд, про зону надзвичайної екологічної ситуації та в інших нормативно-правових актах):

а) здійснює реалізацію екологічної політики;

б) забезпечує розроблення державних республіканських, міждержавних і регіональних екологічних програм;

в) координує діяльність міністерств, відомств, інших установ та організацій України в питаннях охорони НПС;

г) встановлює порядок утворення та використання Державного фонду охорони НПС у складі Державного бюджету України та затверджує перелік природоохоронних заходів;

ґ) встановлює порядок розробки та затвердження екологічних нормативів, лімітів використання природних ресурсів, скидів забруднюючих речовин у НПС, розміщення відходів;

д) встановлює порядок визначення збору та її граничних розмірів за користування природними ресурсами, забруднення НПС, розміщення відходів, інші види шкідливого впливу на нього;

є) приймає рішення про організацію територій та об'єктів природно-заповідного фонду загальнодержавного значення;

є) організує екологічне виховання та екологічну освіту громадян;

ж) приймає рішення про зупинення (тимчасово) або припинення діяльності підприємств, установ і організацій у разі порушення ними законодавства про охорону НПС;

з) керує зовнішніми зв'язками України в галузі охорони НПС. КМУ може здійснювати й інші повноваження відповідно до законодавства України.

2. Рада Міністрів АР Крим здійснює реалізацію законодавства України та АР Крим у галузі охорони НПС (ст. 18 Закон України "Про охорону НПС"); організує розроблення екологічних програм; встановлює порядок утворення та використання республіканського фонду охорони НПС; погоджує розміщення підприємств, установ і організацій; визначає нормативи збору та розміри зборів за забруднення НПС, розміщення відходів; затверджує для підприємств, установ і організацій ліміти використання природних ресурсів (за винятком: природних ресурсів загальнодержавного значення, скидів забруднюючих речовин у НПС та таких, що призводять до забруднення природних ресурсів загальнодержавного значення, НПС за межами території АР Крим), ліміти на утворення та розміщення відходів; організує проведення державної екологічної експертизи об'єктів; організує ліквідацію екологічних наслідків аварій, залучає до її проведення підприємства, установи, організації і громадян; забезпечує систематичне й оперативне інформування населення, підприємств, установ та організацій про стан НПС.

3. Місцеві державні адміністрації. Основними завданнями у сфері екології та природокористування є забезпечення в межах відповідної адміністративно-територіальної одиниці:

1) виконання положень Конституції, законів України, актів Президента України, КМУ, інших органів виконавчої влади з питань охорони довкілля, забезпечення екологічної безпеки та природокористування;

2) законності та правопорядку у сфері природокористування, додержання екологічних прав громадян;

3) виконання державних і регіональних програм охорони довкілля;

4) взаємодії з органами місцевого самоврядування з питань охорони довкілля, забезпечення екологічної безпеки та природокористування;

5) реалізації інших наданих державою, а також делегованих відповідними радами повноважень у галузі охорони довкілля, забезпечення екологічної безпеки та природокористування.

4. На виконавчі органи сільських, селищних, міських рад покладається:

1. встановлення ставки земельного податку, розмірів плати за користування природними ресурсами, вилучення (викупу), а також надання під забудову земель;

2. визначення розмірів відшкодувань підприємствами, установами й організаціями за забруднення довкілля й інші екологічні збитки;

3. встановлення платежів за користування комунальними та санітарними мережами населених пунктів;

4. участь у підготовці загальнодержавних, регіональних, місцевих програм охорони довкілля;

5. організація територій і об'єктів природно-заповідного фонду місцевого значення;

6. оголошення природних та інших об'єктів, що мають екологічну, історичну, культурну або наукову цінність, пам'ятками природи, історії або культури, які охороняються законом;

7. справляння плати за землю;

8. здійснення контролю за додержанням земельного і природоохоронного законодавства, використанням і охороною земель, природних ресурсів загальнодержавного і місцевого значення, відтворенням лісів;

9. реєстрація суб'єктів права власності на землю; реєстрація права користування землею і договорів на оренду землі; видача документів, що посвідчують право власності і право користування землею;

10. організація та ведення земельно-кадастрової документації;

11. надання дозволу на спеціальне використання природних ресурсів загальнодержавного значення;

12. вирішення земельних спорів у порядку, встановленому законом;

13. ліквідація наслідків екологічних катастроф, стихійного лиха, епідемій, епізоотій, інших надзвичайних ситуацій, інформування про них населення, залучення до цих робіт підприємств, установ та організацій, а також населення;

14. визначення території для складування, зберігання або розміщення виробничих, побутових та інших відходів відповідно до законодавства;

15. підготовка висновків щодо надання або вилучення земельних ділянок, що проводиться органами виконавчої влади й органами місцевого самоврядування;

16. погодження проектів землеустрою;

17. здійснення контролю за виконанням проектів і схем землеустрою, проектів внутрішньогосподарського землеустрою та інше.

3.2. Органами державного управління в галузі охорони НПС спеціальної компетенції є центральні органи виконавчої влади й урядові органи державного управління, для яких забезпечення реалізації екологічної політики на загальнодержавному та місцевому рівнях є єдиним, головним призначенням.

Такими органами є: Міністерство охорони НПС; Державний комітет природних ресурсів; Державний комітет України по земельних ресурсах, Державний комітет України по водному господарству; Державний комітет лісового господарства, а також урядові органи державного управління із спеціальними повноваженнями: Державна екологічна інспекція, Державна служба заповідної справи, Державна гідрометеорологічна служба, Державний департамент рибного господарства.

Спеціальні повноваження мають Міністерство охорони здоров'я, Міністерство України з питань надзвичайних ситуацій, Державний комітет ядерного регулювання України.

Основними завданнями Міністерства охорони НПС України (Мінприроди) є:

- забезпечення реалізації державної політики у сфері охорони НПС, раціонального використання природних ресурсів (земля, надра, поверхневі та підземні води, атмосферне повітря, ліси й інша рослинність, тваринний світ, морське середовище та природні ресурси територіальних вод, континентального шельфу і виключної (морської) економічної зони України), екологічної та радіаційної безпеки, а також гідрометеорологічної діяльності, створення екологічних передумов для сталого розвитку України;

- здійснення комплексного управління та регулювання у сфері охорони НПС, раціонального використання і відтворення природних ресурсів, забезпечення екологічної та в межах своєї компетенції радіаційної безпеки, а також гідрометеорологічної діяльності;

- здійснення державного контролю за додержанням вимог законодавства про охорону НПС, раціональне використання природних ресурсів (крім надр), екологічну та в межах своєї компетенції радіаційну безпеку, поводження з відходами.

Важливе значення мають юрисдикційні повноваження, які надають Мінприроди право:

- застосовувати у випадках, передбачених законодавством, економічні санкції до підприємств, установ та організацій за порушення вимог законодавства;

- подавати позови про відшкодування шкоди і втрат, завданих унаслідок такого порушення;

- розглядати справи про адміністративні правопорушення;

- передавати правоохоронним органам, у разі наявності підстав, передбачених законодавством, матеріали про виявлені факти злочинів;

- обмежувати, тимчасово забороняти (зупиняти) діяльність підприємств, установ, організацій і об'єктів або вносити до КМУ подання щодо припинення діяльності, якщо вона провадиться з порушенням норм і правил охорони НПС, раціонального використання природних ресурсів, екологічної і радіаційної безпеки.

Важливі повноваження у даній сфері має Державний комітет природних ресурсів України, який було утворено як і Мінприроди України внаслідок реорганізації Міністерства екології та природних ресурсів.

Основними завданнями Держкомприродресурсів України є:

- забезпечення реалізації державної політики у сфері геологічного вивчення і раціонального використання надр, топографо-геодезичної, картографічної діяльності, формування національної екомережі;

- забезпечення розвитку мінерально-сировинної бази, організації геологічного, геофізичного, геохімічного, гідрогеологічного, інженерно-геологічного й еколого-геологічного вивчення надр, пошуку та розвідки корисних копалин на території України, у межах територіальних вод, континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони України, раціонального використання надр, картографування геологічного середовища, а також розвитку топографо-геодезичної, картографічної діяльності;

- здійснення державного моніторингу геологічного середовища та мінерально-сировинної бази, проведення еколого-геологічних досліджень; здійснення державного контролю за геологічним вивченням надр, забезпечення здійснення державного геодезичного нагляду за топографо-геодезичною і картографічною діяльністю, участь у здійсненні державного контролю й нагляду за охороною і використанням надр.

Держкомзем України:

- готує пропозиції щодо вдосконалення регулювання земельних відносин, розпорядження земель державної та комунальної власності, державного контролю за використанням і охороною земель, ведення державного земельного кадастру, здійснення моніторингу земель;

- розробляє державні програми з питань розвитку земельних відносин, приватизації земель, раціонального використання, охорони та здійснення моніторингу земель, ведення державного земельного кадастру, а також здійснює нормативно-методичне забезпечення їх виконання;

- організовує та забезпечує проведення робіт з грошової, у т.ч. експертної, оцінки земель;

- забезпечує розроблення та здійснення організаційних, економічних, екологічних та ін. заходів, спрямованих на раціональне використання земель, їх захист від шкідливих антропогенних впливів, на відтворення та підвищення родючості ґрунтів, продуктивності земель, забезпечення режиму земель природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення;

- бере участь у розробленні та здійсненні заходів щодо розвитку ринку земель, кредитних відносин і вдосконалення системи оподаткування; здійснює в межах своїх повноважень державний контроль за додержанням земельного законодавства.

Основними завданнями Держводгоспу України є:

- підготовка пропозицій щодо формування державної політики у сфері розвитку водного господарства, меліорації земель, забезпечення потреб населення і галузей національної економіки у водних ресурсах, впровадження досягнень науки і техніки, нових технологій, передового досвіду роботи та забезпечення реалізації цієї політики;

- розроблення й участь у реалізації загальнодержавних, міждержавних і регіональних програм використання й охорони вод і відтворення водних ресурсів;

- забезпечення задоволення потреб населення та галузей національної економіки у водних ресурсах і проведення їх міжбасейнового перерозподілу;

- здійснення заходів, пов'язаних із запобіганням шкідливій дії вод і ліквідацією її наслідків, включаючи протипаводковий захист сільських населених пунктів і земель.

Основними завданнями Держкомлісгоспу України є: забезпечення реалізації державної політики у сфері лісового та мисливського господарства, а також: охорони, захисту, раціонального використання і відтворення лісових ресурсів, мисливських тварин, підвищення ефективності лісового і мисливського господарства; здійснення державного управління, регулювання й контролю у сфері лісового і мисливського господарства; розроблення й організація виконання загальнодержавних, міждержавних і регіональних програм у сфері захисту, підвищення продуктивності, раціонального використання і відтворення лісів.

Державна екологічна інспекція (Держекоінспекція) є урядовим органом державного управління, який діє у складі Мінприроди. Основними завданнями є: участь у межах своєї компетенції в реалізації державної політики у сфері охорони НПС, раціонального використання природних ресурсів (земля, поверхневі води, атмосферне повітря, тваринний і рослинний світ, природні ресурси територіальних вод, континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони України), поводження з відходами, небезпечними хімічними речовинами, пестицидами й агрохімікатами, екологічної та радіаційної безпеки; здійснення державного контролю за додержанням вимог законодавства про охорону НПС, раціональне використання природних ресурсів (крім надр і лісів), екологічну і радіаційну безпеку, поводження з відходами.

Державна служба заповідної справи має основними завданнями: участь у реалізації державної політики у сфері збереження та невиснажливого використання природно-заповідного фонду, відтворення його природних комплексів та об'єктів; забезпечення державного управління територіями й об'єктами природно-заповідного фонду; здійснення державного контролю за додержанням режиму територій і об'єктів природно-заповідного фонду; забезпечення збереження біологічного та ландшафтного різноманіття на територіях природно-заповідного фонду; підготовка пропозицій щодо сталого розвитку репрезентативної мережі природно-заповідного фонду та формування національної екологічної мережі.

Державна гідрометеорологічна служба (Держгідромет) має своїми основними завданнями: участь у реалізації державної політики у сфері гідрометеорології та моніторингу довкілля; здійснення управління і контролю у сфері гідрометеорологічної діяльності; організацію гідрометеорологічного та кліматичного вивчення території України, функціонування системи гідрометеорологічних спостережень і прогнозування, здійснення гідрометеорологічного забезпечення й обслуговування, ведення галузевого державного архіву даних спостережень; організація та координація наукових досліджень з питань гідрометеорології та клімату; взаємодію з міжнародними організаціями й національними гідрометеорологічними службами інших держав, представництво України у Всесвітній метеорологічній організації та участь в реалізації Рамкової конвенції ООН про зміну клімату.

Основними завданнями Держлісінспекції є: участь у межах своєї компетенції в реалізації державної політики у сфері охорони, захисту, використання та відтворення лісів; здійснення державного контролю за додержанням вимог законодавства у сфері охорони, захисту, використання та відтворення лісів.

Основними завданнями Укрдержрибгоспу є розроблення та реалізація комплексних заходів щодо охорони, відтворення та використання водних живих ресурсів, вивчення стану їхніх запасів у рибогосподарських водоймах України, територіальному морі, виключній (морській) економічній зоні України та водах за межами юрисдикції України відповідно до міжнародних зобов'язань України; здійснення державного нагляду за безпекою мореплавства флоту рибного господарства України; здійснення та координування міжнародного співробітництва з метою розвитку рибного господарства, забезпечення доступу підприємств рибного господарства України до запасів водних живих ресурсів Світового океану; участь у реалізації єдиної технічної та інвестиційної політики, створення правових умов впровадження у виробництво прогресивних технологій, досягнень науки і техніки, проведення комплексного аналізу розвитку рибного господарства України; задоволення потреб населення та виробництва в рибопродукції.

Основні завдання Міністерства охорони здоров'я України (МОЗ України): здійснення контролю і нагляду за додержанням санітарного законодавства, державних стандартів, критеріїв і вимог, спрямованих на забезпечення санітарного й епідемічного благополуччя населення; забезпечення відповідно до законодавства проведення державної санітарно-гігієнічної експертизи; вивчення, аналіз і прогнозування показників стану здоров'я населення залежно від стану середовища життєдіяльності людини; взяття участі в розробці заходів, спрямованих на недопущення шкідливого впливу факторів довкілля на здоров'я людини; затвердження відповідно до законодавства державних санітарних норм, правил, гігієнічних нормативів; встановлення в межах своєї компетенції державних стандартів якості питної води; взяття участі в розробці та введенні в дію екологічних нормативів і норм радіаційної безпеки; погодження в установленому законодавством порядку всіх державних стандартів, технічних умов, промислових зразків, іншої нормативно-технічної документації об'єктів, які можуть мати шкідливий вплив на здоров'я населення.

Основними завданнями Держатомреґулювання України є: участь у формуванні та забезпечення реалізації державної політики у сфері використання ядерної енергії, забезпечення додержання вимог ядерної та радіаційної безпеки; здійснення в межах своєї компетенції державного регулювання безпеки використання ядерної енергії, додержання вимог ядерної та радіаційної безпеки; здійснення державного нагляду за додержанням законодавства, норм, правил і стандартів з використання ядерної енергії, вимог ядерної та радіаційної безпеки; координація діяльності центральних та місцевих органів виконавчої влади, що відповідно до законодавства здійснюють державне регулювання ядерної та радіаційної безпеки.

Міністерство України з питань надзвичайних ситуацій є спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру, рятувальної справи, пожежної безпеки тощо.

Державний комітет України з питань подолання наслідків Чорнобильської катастрофи є спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань захисту населення і територій від наслідків Чорнобильської катастрофи, у тому числі з питань соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, перетворення об'єкта "Укриття" в екологічно безпечну систему, реабілітації забруднених унаслідок Чорнобильської катастрофи територій.

Державне управління в галузі охорони НПС здійснюється й іншими центральними органами виконавчої влади, завданням яких є забезпечення реалізації державної політики в окремих галузях економіки чи сферах управління.

3.3. Громадське управління природокористуванням і охороною НПС ґрунтується на декількох конституційних нормах:

1. Природні багатства України є об'єктами права власності Українського народу, а кожний громадянин має право користуватися цими природними об'єктами відповідно до закону (ст. 13).

2. Кожен має право на безпечне для життя і здоров'я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоду (ст. 50).

3. Громадяни зобов'язані у свою чергу не заподіювати шкоди природі та відшкодовувати завдані ними збитки (ст. 66).

4. Громадяни України мають право на свободу об'єднання у політичні партії та громадські організації для захисту своїх прав і свобод та задоволення інтересів (ст. 36), у тому числі й екологічних.

Отже, наведені норми свідчать, що кожний громадянин вправі та зобов'язаний робити свій особистий внесок у раціональне природокористування й охорону довкілля, діючи самостійно або в складі громадського об'єднання екологічного напряму.

Екологічна ситуація та зростання свідомості й активності населення обумовили те, що в Україні існує понад 20 екологічних організацій, асоціацій і груп національного рівня та понад 300 – місцевого.

Серед них Українське товариство охорони природи, Українське товариство мисливців і рибалок, асоціація «Зелений світ», ботанічні, орнітологічні, географічні, гідроекологічні товариства. Національний екологічний центр, Українська екологічна академія наук, Всеукраїнська екологічна ліга й ін.

Для взаємодії ними при Мінекоресурсів створено Громадську екологічну раду.

Для досягнення своїх статутних цілей і завдань, залучення широких верств населення до охорони довкілля та формування належної екологічної свідомості відповідні громадські організації мають право:

• вільного доступу до інформації про стан довкілля, джерела його забруднення, захворюваність населення. Ці відомості ніким не можуть бути засекречені (ст. 50 Конституції України);

• розробляти і пропагувати свої природоохоронні програми;

• брати участь у розгляді радами, іншими органами місцевого самоврядування питань охорони НПС, використання природних об'єктів і забезпечення екологічної безпеки або виступати з ініціативою винесення цих питань на місцеві та всеукраїнський референдуми;

• проводити громадську екологічну експертизу в будь-якій сфері діяльності, що потребує екологічного обґрунтування, і публічні слухання або відкриті засідання щодо оцінки екологічної безпеки об'єктів експертизи;

• виконувати за власні кошти та з трудовою участю членів організацій роботи по охороні та відтворенню природних ресурсів, збереженню й покращенню стану НПС;

• брати участь у проведенні державними органами спеціальної компетенції перевірок дотримання підприємствами, установами, організаціями та громадянами екологічного законодавства й попередження відповідних правопорушень. Громадський екологічний контроль здійснюється громадськими інспекторами з охорони НПС на підставі відповідного Положення, затвердженого Мінекоресурсів 5.07.99 р., яким інспектори наділені певними контрольними функціями;

• пред'являти до суду позови про відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок порушення екологічного законодавства, у тому числі здоров'ю громадян і майну громадських об'єднань;

• здійснювати співробітництво з міжнародними й іноземними неурядовими екологічними організаціями, які, до речі, відіграють значну роль і мають великий вплив на суспільні процеси в розвинутих країнах.

Питання для самоконтролю

1. Назвіть органи державного управління загальної компетенції. Функції та повноваження.

2. Які завдання покладаються на виконавчі органи місцевих рад?

3. Перерахуйте органи державного управління спеціальної компетенції. Які завдання має кожен з цих органів?

4. Назвіть основні завдання Держводгоспу.

5. Що таке громадське управління в галузі охорони НПС?

6. На яких конституційних нормах ґрунтується громадське управління?

7. Назвіть права екологічних громадських організацій.

Лекція 4

Відповідальність за порушення екологічного законодавства

4.1. Екологічне правопорушення як підстава юридичної відповідальності

4.2. Адміністративна відповідальність за екологічні правопорушення

4.3. Кримінальна відповідальність за екологічні злочини

4.4. Цивільна відповідальність за заподіяну шкоду НПС

4.1. Відповідальність за порушення екологічного законодавства є складовою комплексного інституту юридичної відповідальності, тому їй властиві як загальні риси юридичної відповідальності, так і особливі, зумовлені специфікою сфери застосування.

Юридична відповідальності в галузі охорони НПС здійснюється в межах правовідносин між суб'єктом, який порушив приписи еколого-правових норм, з одного боку, і державою в особі її органів – з другого.

Юридична відповідальність за порушення екологічного законодавства виконує низку важливих функцій:

- є засобом забезпечення виконання еколого-правових вимог;

- виступає гарантією захисту екологічних прав суб'єктів екологічних правовідносин;

- виконує важливу виховну функцію, спонукає до додержання приписів екологічного законодавства;

- несе каральне навантаження, що настає за скоєні кримінальні чи адміністративні правопорушення;

- забезпечує компенсацію шкоди, що заподіяна порушеннями законодавства про охорону НПС.

Правовою підставою для застосування заходів впливу та притягнення до юридичної відповідальності є вчинення екологічного правопорушення, яке являє собою винну протиправну дію або бездіяльність.

Основний склад екологічних правопорушень визначений у ст. 68 Закону України "Про охорону НПС". Їх умовно можна поділити на:

- порушення вимог екологічної безпеки (порушення прав громадян на екологічно безпечне НПС; порушенні норм екологічної безпеки; порушення вимог законодавства України при проведенні екологічної експертизи, у т.ч. поданні за відомо неправдивого експертного висновку; невиконання вимог державної екологічної експертизи; при фінансуванні, будівництві та впровадженні у виробництво нових технологій і устаткування без позитивного висновку державної екологічної експертизи; порушення екологічних вимог при проектуванні, розміщенні, будівництві, реконструкції, введенні в дію, експлуатації і ліквідації підприємств, споруд, пересувних засобів й ін. об'єктів, порушення природоохоронних вимог при зберіганні, транспортуванні, використанні, знешкодженні і захороненні хімічних засобів захисту рослин, мінеральних добрив, токсичних радіоактивних речовин і відходів, невжиття заходів щодо попередження і ліквідації екологічних наслідків аварій та ін. шкідливого впливу на НПС);

- недотримання екологічних нормативів і лімітів природокористування, інших вимог щодо використання природних ресурсів (допущення наднормативних, аварійних і залпових викидів і скидів забруднюючих речовин та інших шкідливих впливів на НПС; перевищення лімітів використання природних ресурсів; самовільне спеціальне використання природних ресурсів, порушення строків внесення зборів за використання природних ресурсів і забруднення та порушення інших вимог використання природних ресурсів);

- невиконання вимог охорони територій й об'єктів природно-заповідного фонду й ін. територій, що підлягають особливій охороні, видів тварин і рослин, занесених до Червоної книги;

- невиконання розпоряджень органів, які здійснюють державний контроль у галузі охорони НПС, та вчинення опору їх представникам; приниження честі та гідності працівників, які здійснюють контроль у галузі охорони НПС, посягання на їх життя і здоров'я;

- відмова від надання своєчасної, повної та достовірної інформації про стан НПС, а також про джерела забруднення, приховування випадків аварійного забруднення НПС або фальсифікація відомостей про стан екологічної обстановки чи захворюваності населення.

Зазначені склади екологічних правопорушень конкретизуються відповідно до специфіки певних сфер еколого-правового регулювання у природноресурсних та інших законодавчих актах, що регулюють відносини в галузі охорони НПС (ст.211 Земельного кодексу України, ст.110 Водного кодексу України, ст.98 Лісового кодексу України, ст.65 Кодексу України про надра, ст.33 Закону України "Про охорону атмосферного повітря ", ст.58 Закону України "Про тваринний світ ", ст.40 Закону України "Про рослинний світ ", ст.64 Закону України "Про природно-заповідний фонд України ", ст.50 Закону України "Про екологічну експертизу " тощо).

Кримінальні й адміністративні санкції за правопорушення, визначені у зазначених законодавчих актах, встановлені у Кримінальному кодексі України та в Кодексі України про адміністративні правопорушення.

Дисциплінарні санкції за екологічні правопорушення застосовуються відповідно до законодавства про працю. Шкода, що заподіюється внаслідок скоєння екологічних правопорушень, відшкодовується відповідно до цивільного законодавства із врахуванням особливостей, передбачених законодавством про охорону НПС.

Об'єктом екологічного правопорушення є природне середовище як умова життя на землі у вигляді окремих об'єктів природи, їх компонентів, а також життя й здоров'я людини.

Суб'єктом екологічного правопорушення є фізичні та юридичні особи. Необхідною ознакою суб'єкта екологічного правопорушення є його деліктоздатність, тобто можливість особи відповідати за свої діяння. Екологічним правопорушенням визнається лише діяння особи, яка здатна усвідомити значення свого вчинку та керувати ним.

Правопорушення в галузі охорони НПС виявляються у формі активних дій (браконьєрство, незаконна рубка лісу тощо) і бездіяльності (невиконання своїх обов'язків посадовими особами, відповідальними за здійснення природоохоронних заходів, проведення перевірок стану екологічної дисципліни на підприємствах тощо).

Екологічні правопорушення класифікуються за різними ознаками: предметом правопорушення, об'єктом, способом заподіяння шкоди, санкціями, суспільною небезпекою.

За предметом можна виділити правопорушення, що порушують: режим права власності на природні ресурси; екологічної безпеки при здійсненні різних видів виробничої та іншої господарської діяльності, вимоги щодо раціонального використання, відновлення природних ресурсів; екологічні права громадян.

За об'єктами охорони екологічні правопорушення поділяються відповідно галузевим ознакам. Розрізняються земельні, водні, лісові правопорушення, порушення законодавства про надра, про охорону атмосферного повітря, про тваринний і рослинний світ, про природно-заповідний фонд тощо.

За способом заподіяння шкоди екологічні правопорушення поділяються на: забруднення НПС; нераціональне використання природних ресурсів; пошкодження, знищення природних об'єктів; виснаження, руйнування НПС, його екологічних зв'язків. Ці групи тісно пов'язані одна з одною, що не виключає їх взаємопроникнення. Наприклад, руйнування НПС може бути наслідком самостійних господарських дій і в той же час результатом систематичного забруднення довкілля.

За санкціями екологічні правопорушення поділяються на адміністративні, кримінальні, цивільні та дисциплінарні. У санкціях виявляються негативні наслідки, які мають наступити для правопорушника. Залежно від виду санкції, її розміру, виду покарання визначається й ступінь суспільної небезпеки скоєного діяння. У цьому сенсі всі екологічні правопорушення можна поділити на дві великі групи: екологічні злочини й екологічні проступки. Якщо до злочинів відносяться всі суспільно небезпечні правопорушення, передбачені кримінальним кодексом, то до проступків – уся інша маса правопорушень, що не має ознак складу екологічного злочину.

Згідно ч.1 ст. 68 Закону України "Про охорону НПС" порушення законодавства про охорону НПС тягне за собою встановлену цим Законом та іншим законодавством України

- дисциплінарну,

- адміністративну,

- цивільну,

- кримінальну відповідальність.

4.2. Адміністративна відповідальність являє собою застосування уповноваженими органами й посадовими особами адміністративних стягнень до суб'єктів, винних у вчиненні адміністративного проступку в галузі охорони НПС, природокористування.

Адміністративні екологічні правопорушення (гл.7 Кодексу України про АП) згруповані за галузевою ознакою, а саме:

- земельні правопорушення (ст. 52 - 56);

- правопорушення в галузі використання й охорони надр (ст. 57 - 58);

- водні правопорушення ( ст. 59 - 62);

- лісові правопорушення (ст. 63 -77-1, 83-1);

- правопорушення в галузі охорони атмосферного повітря (ст. 78-79, 84);

- в галузі використання й охорони тваринного й рослинного світу (ст. 77-1, 83-1, 85-90, 91).

Окрему групу складають правопорушення, пов'язані з недотриманням екологічних вимог при проектуванні, розміщенні, будівництві, реконструкції та прийнятті в експлуатацію об'єктів або споруд, створенні біотехнологій, у процесі експлуатації транспортних та інших пересувних засобів, поводженні з відходами, пестицидами, агрохімікатами, токсичними речовинами, у процесі впровадження відкриттів, винаходів, корисних моделей, промислових зразків, раціоналізаторських пропозицій, нової техніки, технологій і систем, речовин і матеріалів (ст. 79-1 - 83, 90-1, 91-3).

Також передбачена адміністративна відповідальність за перевищення лімітів і нормативів використання природних ресурсів (ст. 92-2) та відмову від надання чи несвоєчасне надання екологічної інформації (ст. 91-4).

Залежно від характеру, змісту та виду екологічного правопорушення (ст. 24) можуть застосовуватися такі адміністративні стягнення: попередження, штраф, оплатне вилучення або конфіскація предмета, що став знаряддям вчинення або безпосереднім об'єктом адміністративного правопорушення; позбавлення спеціального права, наданого даному громадянинові (права полювання).

Справи про екологічні адміністративні правопорушення розглядають у межах своїх повноважень:

- судді районних, міських судів;

- органи державного геологічного контролю;

- органи, установи та заклади державної санітарно-епідеміологічної служби;

- органи земельних ресурсів;

- органи захисту рослин;

- органи водного господарства;

- органи рибоохорони;

- органи лісового господарства;

- органи мисливського господарства;

- органи екології та природних ресурсів України.

Стягнення застосовуються відповідно до рішень, що приймаються уповноваженими органами, у порядку, що встановлений адміністративним законодавством.

4.3. Кримінальний кодекс України (05.04.2001 р., розділ VIII) передбачає такі екологічні злочини:

- порушення правил екологічної безпеки (ст. 236) – порушення порядку проведення екологічної експертизи, правил екологічної безпеки під час проектування, розміщення, будівництва, реконструкції, введення в експлуатацію, експлуатації та ліквідації підприємств, споруд, пересувних засобів та інших об'єктів, якщо це спричинило загибель людей, екологічне забруднення значних територій або інші тяжкі наслідки;

- невжиття заходів щодо ліквідації наслідків екологічного забруднення (ст. 237) – ухилення від проведення або неналежне проведення на території, що зазнала забруднення небезпечними речовинами або випромінюванням, дезактиваційних чи інших відновлювальних заходів щодо ліквідації або усунення наслідків екологічного забруднення особою, на яку покладено такий обов'язок, якщо це спричинило загибель людей або інші тяжкі наслідки;

- приховування або перекручення відомостей про екологічний стан або захворюваність населення (ст. 238) – приховування або умисне перекручення службовою особою відомостей про екологічний, у т.ч. радіаційний, стан, який пов'язаний із забрудненням земель, водних ресурсів, атмосферного повітря, харчових продуктів і продовольчої сировини й такий, що негативно впливає на здоров'я людей, рослинний і тваринний світ, а також про стан захворюваності населення в районах з підвищеною екологічною небезпекою;

• забруднення або псування земель (ст. 239);

• порушення правил охорони надр (ст. 240);

• забруднення атмосферного повітря (ст. 241);

• порушення правил охорони вод (ст. 242);

• забруднення моря (ст. 243);

• порушення законодавства про континентальний шельф України (ст. 244);

• знищення або пошкодження лісових масивів (ст. 245);

• незаконна порубка лісу (ст. 246);

• порушення законодавства про захист рослин (ст. 247);

• незаконне полювання (ст. 248);

• незаконне зайняття рибним, звіриним або іншим водним добувним промислом (ст. 249);

• проведення вибухових робіт з порушенням правил охорони рибних запасів (ст. 250);

• порушення ветеринарних правил (ст. 251);

• умисне знищення або пошкодження територій, взятих під охорону держави, та об'єктів природно-заповідного фонду (ст. 252);

• проектування чи експлуатація споруд без систем захисту довкілля (ст. 253);

• безгосподарське використання земель (ст. 254).

До екологічних злочинів також відносяться: заготівля, переробка або збут радіоактивно забруднених продуктів харчування чи іншої продукції (ст. 327), жорстоке поводження з тваринами (ст. 299), порушення правил зберігання, використання, обліку, перевезення радіоактивних матеріалів (267), незаконне придбання, зберігання, використання, передача або руйнування радіоактивних матеріалів (ст. 265).

Об'єктом екологічних злочинів є природоохоронні відносини, які охоплюють екологічну безпеку, інформування про стан довкілля, санітарно-гігієнічний захист населення, поліпшення довкілля, раціональне використання й відтворення природних ресурсів, збереження природного стану об'єктів природи.

Предметом екологічних злочинів є різноманітні об'єкти природного та створеного людиною походження, але які зберігають екологічні зв'язки з біосферою, життя та здоров'я людини.

Суб'єктом екологічних злочинів можуть бути службові особи й особи, що досягли 16-річного віку.

4.4. Цивільна відповідальність за заподіяну шкоду НПС. Підприємства, установи, організації та громадяни зобов'язані відшкодовувати шкоду, заподіяну ними внаслідок порушення законодавства про охорону НПС, у порядку та розмірах, встановлених законодавством України (ч.3 ст. 68 Закону України "Про охорону НПС").

Застосування до винних осіб кримінальної або адміністративної відповідальності не звільняє їх від відшкодування шкоди, завданої порушенням законодавства про охорону НПС.

Екологічна шкода – сукупність негативних змін у якості та структурі НПС, або його окремих елементів: псування, знищення, руйнування об'єктів природи, порушення екологічних зв'язків і систем, загальне погіршення стану природного середовища тощо.

Структура екологічної шкоди (В.Л. Мунтян, В.В. Петров):

1. Економічна шкода – загибель, пошкодження, знищення матеріальних цінностей, неотримання доходів від використання природного об'єкта.

2. Екологічна шкода – виснаження природного середовища, порушення його екологічних зв'язків (не має грошової оцінки).

Виділимо такі ключові моменти оцінки та відшкодування шкоди, що заподіюється порушеннями екологічного законодавства.

Найбільш значущими є екологічні наслідки шкоди, що завдається НПС. Наприклад, знищення чи пошкодження лісових культур на значних площах лісу негативно впливає на лісові екосистеми, на виконання лісами клімато-регулюючих, водоохоронних та інших функцій. Унаслідок цього можуть погіршуватися екологічні умови життєдіяльності людини, погіршуватися стан інших об'єктів природи.

Відшкодування шкоди має здійснюватися шляхом відшкодування її в натурі або відшкодування збитків у повному обсязі (частина 1 ст. 1192 Цивільного кодексу України).

Відшкодування в натурі шкоди полягає в тому, що винна особа зобов'язана своїми силами й засобами усунути негативні наслідки заподіяної шкоди (здійснити лісонасадження, рекультивацію землі тощо). Проте покладання на правопорушника обов'язку щодо відшкодування шкоди в натурі можливо лише в тому випадку, коли він має відповідну кваліфікацію, досвід, матеріально-технічну базу для здійснення відповідних природно-відновлювальних робіт, або ж зазначені умови не мають значення в тих чи інших випадках (наприклад, при відновленні лісогосподарських знаків).

При відшкодуванні збитків у повному обсязі (компенсація збитків). слід ураховувати: невикористані витрати матеріальних засобів і праці, що раніше вкладені у природний об'єкт (земельну ділянку, ліс, водний об'єкт), витрати на відтворення природних ресурсів (риб, лісу, джерел водопостачання тощо), а також не отримані природокористувачами доходи.

Важливу роль в обрахуванні обсягу відшкодування виконують спеціальні такси:

- такси для обчислення розміру шкоди, заподіяної лісовому господарству (Постанова КМУ №1464 від 5.12.1996 р.);

- такси для обчислення розміру компенсації за шкоду, заподіяну знищенням чи пошкодженням рослин з числа видів, занесених до Червоної книги України, Європейського червоного списку тварин і рослин, що перебувають під загрозою зникнення у світовому масштабі, і знищенням їх місцезростання (Постанова КМУ № 399 від 1.06.1993 р., № 398 від 16.03.1999 р.);

- такси для обчислення розміру відшкодування збитків, заподіяних унаслідок забруднення із суден, кораблів та інших плавучих засобів територіальних і внутрішніх морських вод України (№ 484 від 3.07.1995 р.);

- такси для обчислення розміру відшкодування шкоди, заподіяної порушенням природоохоронного законодавства у межах територій та об'єктів природно-заповідного фонду України (№ 521 від 21.04.1998 р.);

- такси для обчислення розміру шкоди, заподіяної зеленим насадженням у межах міст та інших населених пунктів (№ 559 від 8.04.1999 р.) та інші.

Питання для самоконтролю

1. Дайте загальну характеристику відповідальності за порушення екологічного законодавства.

2. Назвіть основний склад екологічних правопорушень.

3. Назвіть законодавчі акти еколого-правового регулювання.

4. Визначте поняття об'єкта і суб'єкта екологічного правопорушення.

5. За якими ознаками класифікуються екологічні правопорушення?

6. Назвіть види відповідальності за екологічні порушення.

7. За якими ознаками групуються адміністративні екологічні правопорушення?

8. Які органи розглядають у межах своїх повноважень справи про екологічні правопорушення?

9. Які екологічні злочини передбачені Кримінальним Кодексом України?

10. Визначте поняття об'єкта і суб'єкта екологічного злочину.

11. Визначення та структура екологічної шкоди.

12. Назвіть види відшкодувань екологічної шкоди.

13. Перерахуйте такси для обчислення розміру відшкодування збитків.

Лекція 5

Право водокористування та його види

5.1. Води як об'єкт правового регулювання використання, відтворення та охорони

5.2. Право водокористування та його види

5.3. Загальне та спеціальне водокористування

5.4. Особливості спеціального водокористування для деяких потреб

1. Води є одним з найважливіших компонентів навколишньою природного середовища. Вони постійно взаємодіють із земельними, лісовими ресурсами, атмосферним повітрям та впливають на їхню якість. Водні ресурси забезпечують існування людей, тваринного і рослинного світу. Води є обмеженими й уразливими природними об'єктами.

Водні ресурси виконують численні функції: економічну, екологічну, соціальну тощо.

Пріоритетне використання вод – це забезпечення питних, побутових, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних, духовних та інших потреб населення. Важливим залишається використання вод для галузей економіки: сільськогосподарського зрошення, енергетики, судноплавства, рибного господарства та ін.

За своїми природними характеристиками у поняття вод включають усі води, що входять до складу природних ланок кругообігу води: поверхневі, підземні, внутрішні морські води та територіальне море. Підземні води – це води, що знаходяться нижче рівня земної поверхні в товщах гірських порід верхньої частини земної кори в усіх фізичних станах; поверхневі води – це води різних водних об'єктів, що знаходяться на земній поверхні; внутрішні морські води розташовані в межах державних кордонів; територіальне море становить морський пояс, який прилягає до узбережжя або внутрішніх вод і складає частину його території. До водних ресурсів відносяться і штучно створені водойми (ст. 1 ВК України).

Як відновлюваний природний ресурс води потребують збереження, науково обґрунтованого раціонального використання, охорони від забруднення, засмічення, вичерпання, запобігання шкідливим діям, ліквідації наслідків таких дій, поліпшення їхнього стану.

За умов нарощування антропогенних навантажень на природне середовище, зокрема на водні ресурси, виникає необхідність розробки і додержання особливих правил користування водними ресурсами, раціонального використання та екологічно спрямованою захисту.

З метою сприяння формуванню водно-екологічного правопорядку і забезпеченню екологічної безпеки населення в Україні формується водне законодавство, яке в комплексі із заходами організаційного, економічного, правового і виховного впливу здатне забезпечувати ефективне використання вод, їхнє відтворення та охорону.

Правову основу водного законодавства становлять: Закон України «Про охорону НПС», Водний кодекс України (6.06.1995), Закон України «Про внесення змін до Водного кодексу України» (21.09.2000) та акти законодавства.

Завданням водного законодавства є регулювання водних правових відносин:

• правовідносин права власності на води;

• правовідносин управління і контролю в галузі використання, відтворення та охорони вод;

• правовідносин використання вод;

• правовідносин охорони та захисту водних ресурсів тощо.

Правовідносини права власності на водні об'єкти базуються на положеннях законодавства, згідно з якими усі води (водні об'єкти) на території України є національним надбанням народу України, однією з природних основ його економічного розвитку і соціального добробуту, є його виключною власністю та надаються тільки у користування (ст. 6 ВК України).

Усі води (водні об'єкти) на території України становлять її водний фонд, до якого належать:

1) поверхневі води: природні водойми (озера); водотоки (річки, струмки); штучні водойми (водосховища, ставки і канали); інші водні об'єкти;

2) підземні води та джерела;

3) внутрішні води та територіальне море (ст. 3 ВК України).

Землі, зайняті морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водоймами, болотами, островами, прибережними захисними смугами, каналами; смуги відведення, берегові смуги водних шляхів, належать до земель водного фонду (ст. 4 ВК України).

Згідно ЗК України землі водного фонду не можуть передаватися у колективну та приватну власність, за винятком невеликих (до 3 га) ділянок водойм і боліт, що входять до складу угідь сільськогосподарських підприємств, селянських (фермерських) господарств (ст. 4 ЗК України).

В Україні існує державна та комунальна власність на води. Це зобов'язує державу та її органи розробляти та впроваджувати правові засоби, умови та правила раціонального використання вод, їхнє збереження й охорони, встановлювати правовий режим щодо кожної категорії об'єктів.

Залежно від правового режиму водні об'єкти можуть бути загальнодержавного та місцевого значення (ст. 5 ВК України).

До водних об'єктів загальнодержавного значення належать: внутрішні морські води та територіальне море; підземні води, які є джерелами централізованого водопостачання; поверхневі води (озера, водосховища, річки, канали), що знаходяться і використовуються на території більш як однієї області, в межах територій природно-заповідного фонду загальнодержавного значення, а також віднесені до категорії лікувальних.

До водних об'єктів місцевого значення належать поверхневі води, що знаходяться і використовуються в межах однієї області, і які не віднесені до водних об'єктів загальнодержавного значення; підземні води, які не можуть бути джерелом централізованого водопостачання. Такий поділ вод зумовлює особливості управління ними та правове регулювання водопостачання.

Як об'єкт правового регулювання використання, відтворення й охорони водні об'єкти підлягають державному обліку з метою встановлення відомостей про їхню кількість і якість, а також даних про водокористування. На підставі даних державного обліку вод ведеться державний водний кадастр.

Отже, води як об'єкт правового регулювання використання, відтворення і охорони – це природні водні запаси та штучно створені водогосподарські системи в межах території України, її виключної (морської) економічної зони, які постійно взаємодіють з іншими компонентами НПС і зареєстровані у воднооблікових документах як об'єкт права власності, права користування, управління, охорони та відтворення.

5.2. Право водокористування – це один з головних правових інститутів водного права, складова частина права природокористування, тобто правового інституту екологічного права. З цієї точки зору право водокористування – це сукупність правових норм, які регулюють порядок та умови раціонального й безпечного використання водних об'єктів.

Право водокористування – це також суб'єктивне право, тобто гарантована законом можливість конкретних суб'єктів здійснювати використання вод з метою задоволення чисельних потреб.

Водокористування – це використання вод (водних об'єктів) для задоволення потреб населення, промисловості, сільського господарства, транспорту та інших галузей господарства, включаючи право на забір води, скидання стічних вод та інші види використання вод (водних об'єктів).

Використання води – процес вилучення води для використання у виробництві з метою отримання продукції та для господарсько-питних потреб і гідроенергетики, рибництва, водного, повітряного транспорту та інших потреб (ст. 1 ВК України).

Об'єктами права водокористування виступають, як правило, відокремлені ділянки водного об'єкта, надані конкретному водокористувачу в користування для визначеної мети. Індивідуалізуючими ознаками водних ділянок є місце розташування та розмір. Розміри водних ділянок визначаються у кожному випадку в спеціальному дозволі з урахуванням мети водокористування. Не належать до об'єктів права водокористування води, які знаходяться в атмосфері, ґрунті, у живих тканинах, а також води, відокремлені від природного середовища, наприклад, вода у водопроводах, резервуарах тощо. У цьому разі вона стає товарно-матеріальною цінністю.

Суб'єктами права водокористування (водокористувачами) можуть бути підприємства, установи, організації і громадяни України, а також іноземні фізичні та юридичні особи та особи без громадянства (ст. 42 ВК України).

Право водокористування – це сукупність прав та обов'язків водокористувачів, які визначені ст.ст. 43-44 ВК України, іншими нормативними актами, зокрема інструкціями, положеннями, правилами тощо, а також договорами на водокористування.

Праву водокористування притаманні загальні принципи: економне використання водних ресурсів; цільове використання вод; дотримання встановлених нормативів скидання забруднюючих речовин та встановлення лімітів забору води; платність спеціального водокористування та безплатність загального водокористування; недопущення засмічення, забруднення та вичерпання водних об'єктів; обов'язкове відшкодування збитків, завданих внаслідок порушення водного законодавства та ін.

Права водокористувачів можуть бути обмежені у випадках, визначених ст. 45, 47 ВК України. Зокрема, у разі маловоддя, загрози виникнення епідемій, під час аварій або за умов, що можуть призвести чи призвели до забруднення вод, та при здійсненні невідкладних заходів щодо запобігання стихійному лиху, спричиненому шкідливою дією вод, і ліквідації його наслідків.

Права водокористувачів охороняються законом, а у разі порушення підлягають поновленню.

Класифікацію (види) права водокористування проводять за кількома ознаками.

Водокористувачі як суб'єкти можуть бути первинними і вторинними.

Первинні водокористувачі – це ті, що мають власні водозбірні споруди і відповідне обладнання для забору води. Вторинні водокористувачі (абоненти) – це ті, що не мають власних водозабірних споруд, отримують воду з водозабірних споруд первинних водокористувачів та скидають стічні води в їхні системи на умовах, що встановлюються між ними. Вторинні водокористувачі можуть здійснювати скидання стічних вод у водні об'єкти також на підставі дозволів на спеціальне водокористування (ст. 42 ВК України).

За підставами виникнення право водокористування може бути загальним та спеціальним.

5.3. Загальне водокористування здійснюється громадянами безкоштовно, без закріплення водних об'єктів за окремими особами та без надання відповідних дозволів. Цільове призначення права загального водокористування – це купання, плавання на човнах, любительське і спортивне рибальство, водопій тварин, забір води з водних об'єктів без застосування споруд або технічних пристроїв та з криниць (ст. 47 ВК України).

Загальне водокористування може бути обмежене або заборонене районними і міськими радами, первинними водокористувачами з метою охорони життя і здоров'я громадян, охорони НПС та з інших передбачених законодавством підстав.

Спеціальне водокористування – це забір води з водних об'єктів із застосуванням споруд або технічних пристроїв, використання води та скидання забруднюючих речовин у водні об'єкти, включаючи забір води та скидання забруднюючих речовин із зворотними водами із застосуванням каналів (ст. 48 ВК України). Не належать до спеціального водокористування:

• пропуск води через гідровузли (крім гідроенергетичних);

• подача (перекачування) води водокористувачам у маловодні регіони;

• усунення шкідливої дії вод (підтоплення, засолення, заболочення);

• використання підземних вод для вилучення корисних компонентів;

• вилучення води з надр разом з видобуванням корисних копалин;

• виконання будівельних, днопоглиблювальних і вибухових робіт;

• видобування корисних копалин і водних ресурсів;

• прокладання трубопроводів і кабелів;

• проведення бурових, геологорозвідувальних робіт;

• інші роботи, які виконуються без забору води та скидання зворотних вод.

Цільовим призначенням спеціального водокористування є задоволення потреб населення, господарсько-побутове, лікувально-оздоровче, сільськогосподарське, промислове, транспортне, енергетичне, рибогосподарське та інше державне і громадське використання вод.

Право на здійснення спеціального водокористування посвідчується дозволом, який видається за клопотанням водокористувача з обґрунтуванням потреби у воді та погодженням з органами державної виконавчої влади.

У дозволі на спеціальне водокористування визначаються ліміти забору води та скидання забруднюючих речовин. У разі маловоддя ліміт забору води може бути зменшено спеціально уповноваженими державними органами без коригування дозволу на спеціальне водокористування.

Спеціальне водокористування є платним. Плата за спеціальне водокористування справляється з метою забезпечення раціонального використання і охорони вод та відтворення водних ресурсів і включає плату за забір води з водних об'єктів та за скидання в них забруднюючих речовин. Розмір плати за забір води з водних об'єктів визначається на основі нормативів плати, фактичних обсягів забору води та встановлених лімітів на забір води. Нормативи збору за спеціальне використання водних ресурсів встановлені постановою Кабміну України від 1.05.1999 р. № 836, зі змінами від 23.07.1999 р. № 134.

Розмір плати за скидання забруднюючих речовин у водні об'єкти визначається на основі нормативів плати, фактичного обсягу скидів забруднюючих речовин та встановлених лімітів скиду. Нормативи збору, які справляються за скидання забруднюючих речовин у водні об'єкти, у т.ч. у морські води, а також залежно від концентрації забруднюючих речовин, визначаються згідно з Порядком встановлення нормативів за забруднення НПС і стягнення цього збору, затвердженим постановою Кабміну України від 1.03.1999 р № 303.

Використання води для деяких потреб має свої особливості. Так, користування водними об'єктами для потреб гідроенергетики і водного транспорту здійснюється за плату без оформлення дозволу. Така плата стягується за проведення діяльності, пов'язаної з необхідністю басейнового регулювання водних ресурсів та здійснення заходів щодо попередження і ліквідації наслідків шкідливої дії вод (берегоукріплення, захист від підтоплення територій). Нормативи плати за ці види водокористування встановлені постановою Кабміну України від 18.05.1999 р. № 836 (зі змінами від 23.07.1999 р. № 1341).

Користування водними об'єктами для потреб повітряного транспорту здійснюється безкоштовно та без надання відповідного дозволу. У разі необхідності воно може бути частково або повністю заборонено Верховною Радою АР Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими радами за поданням відповідних державних органів управління (ст. 53 ВК України).

Збори за використання води з водних об'єктів загальнодержавного значення зараховуються до Державного бюджету України в розмірі 80 %, до бюджетів областей – в розмірі 20 %. Збори за використання води з водних об'єктів загальнодержавного значення на території АР Крим зараховуються до Державного бюджету України в розмірі 50 %, до бюджету АР Крим – в розмірі 50 % (частини 1, 2 ст. 32 ВК України).

Збори за використання поверхневих вод для потреб гідроенергетики, рибництва та водного транспорту, а також за втрати води при її транспортуванні зараховуються до Державного бюджету України в розмірі 100 %. Збори за використання води з водних об'єктів місцевого значення надходять до республіканського бюджету АР Крим та місцевих бюджетів (частини 3, 4 ст. 32 ВК України). Збори за скидання забруднюючих речовин у водні об'єкти та за понадлімітний забір води з них зараховують до Державного та місцевих фондів охорони НПС у порядку, визначеному Законом України від 5.03.1998 р.

Всі зазначені збори спрямовуються на здійснення заходів щодо охорони вод, відтворення водних ресурсів і підтримання водних об'єктів у належному стані, а також на виконання робіт, пов'язаних з попередженням шкідливої дії вод і ліквідацією її наслідків.

За строками право водокористування може бути строкове та безстрокове. Зокрема, загальне водокористування та користування водами для потреб гідроенергетики і водного транспорту строком не обумовлюється.

Строки загального водокористування встановлюються органами, які видали дозвіл на спеціальне водокористування. Спеціальне водокористування може бути короткостроковим (до 3 років) або довгостроковим (від 3 до 25 років).

У разі необхідності строк спеціального водокористування може бути продовжено на період, що не перевищує відповідно короткострокового та довгострокового водокористування. Продовження строків спеціального водокористування за клопотанням заінтересованих водокористувачів здійснюється державними органами, що видали дозвіл на спеціальне водокористування (ст. 50 ВК України).

Водні об'єкти або їх частини місцевого значення та ставки, що знаходяться в басейнах річок загальнодержавного значення можуть надаватися в користування на умовах оренди, але лише для риборозведення, виробництва сільськогосподарської і промислової продукції, а також у лікувальних і оздоровчих цілях (ст. 51 ВК України). Передача орендарем права на оренду водного об'єкта (чи його частини) іншим суб'єктам забороняється.

Орендодавцями водних об'єктів (їх частин) місцевого значення є ВР АР Крим і обласні ради. Окремі повноваження щодо надання водних об'єктів (їх частин) можуть передаватися цими органами відповідним органам виконавчої влади на місцях чи іншим органам.

Орендодавцями водних об'єктів загальнодержавного значення є Камін України та місцеві державні адміністрації. Розподіл повноважень щодо передачі водних об'єктів загальнодержавного значення визначається Кабміном України відповідно до ВК України та інших законів України.

Право водокористування на умовах оренди оформляється договором, погодженим з державними органами охорони НПС та водного господарства. Умови, строки, плата за оренду водних об'єктів визначаються в договорі оренди за угодою сторін. Орендарі водних об'єктів можуть дозволити іншим водокористувачам здійснювати спеціальне водокористування в порядку, встановленому ВК України.

Користування водними об'єктами може бути частково або повністю заборонено, якщо ці водні об'єкти мають особливе державне значення, наукову або культурну цінність, а також якщо вони входять до складу систем оборонного водопостачання теплових та атомних електростанцій. На водних об'єктах повністю заборонено здійснювати лісосплав (ст. 54 ВК України).

Право на спеціальне водокористування припиняється за таких підстав:

1) зникнення потреби спеціального водокористування;

2) закінчення строку спеціального водокористування;

3) ліквідація підприємств, установ, організацій;

4) передача водогосподарських споруд іншим водокористувачам;

5) визнання водного об'єкта таким, що має особливе державне значення, наукову, культурну чи лікувальну цінність;

6) порушення правил спеціального водокористування та охорони вод;

7) виникнення необхідності першочергового задоволення питних і господарсько-побутових потреб населення;

8) систематичне невнесення плати в строки, визначені законодавством, та інше (ст. 55 ВК України).

Водокористувачам відшкодовуються збитки, завдані діями інших юридичних і фізичних осіб, що призвели до припинення права або зміни умов спеціального водокористування. Перелік таких дій наведено у Порядку відшкодування збитків, завданих водокористувачам припиненням права або зміною умов спеціального водокористування, затвердженому постановою Кабміну України від 14.08.1996 р. № 966.

Збитки, завдані припиненням права або зміною умов спеціального водокористування, не відшкодовуються у випадках, коли таке припинення (зміна умов) було здійснено з вини самого водокористувача чи за його клопотанням.

Встановлення факту припинення права (зміни умов) спеціального водокористування, дій осіб, що призвели до припинення такого права (зміни умов), здійснюється на підставі державної екологічної експертизи. Визначення розміру збитків, завданих водокористувачам, здійснюється згідно з Методикою розрахунків збитків, та вданих припиненням права або зміною умов спеціального водокористування.