Позитивізм
Позитивістські філософії визнаються методологічною основою "справжньої науки", для якої характерне насамперед неупереджене ставлення науковця до об'єкта дослідження й проблем, що із ним пов'язані. Головна вимога - незалежність суб'єкта (дослідника) від того, що він вивчає. Людські цінності, які пов'язані із певними об'єктами, ставлення та відчуття людей до цих об'єктів виводяться за рамки позитивістського пошуку. Світ інтерпретується через факти, які можна спостерігати й виявляти через дослідницькі процедури, не залежні від людини (такі як логічні, математичні, моделювання, експериментальні та інші наукові).
Р. Голледж та X. Коуслеліс перелічують такі визначальні риси позитивізму в географії (Golledge, Couclelis, 1984):
• фізикалістське розуміння буття;
• характеристика реальності як збору фактів;
• зосередження на тому, що піддається спостереженню;
• важливе значення гіпотез, які підтверджуються "науковим методом";
• необхідність емпіричної бази;
• велика вага генералізації;
• спрямованість на створення теорії;
• необхідність підтвердити наукові результати практикою;
• логічність мислення;
• розмежування цінності і факту;
• роль науковця як пасивного спостерігача об'єктивної реальності;
• принцип, що ціннісні судження мають бути виведені з науки.
Перелічені риси позитивістських філософій (а на думку цитованих авторів доних належать сцієнтизм, фізикалізм, об'єктивізм, редукціонізм, матеріалізм, наївний емпірицизм, наївний матеріалізм, інструменталізм, феноменалізм, біхевіоризм, верифікаціонізм та інші (Couclelis, Golledge , 1983) дають багаті можливості для інтерпретацій ландшафту як матеріального тіла із застосуванням дослідницьких процедур, властивих точним і природничим наукам. Абстрагування, аналіз, синтез, генералізація, моделювання, дедуктивний, індуктивний та інші логічні умовиводи, дослід, верифікація результатів та багато інших могутніх класичних методів наукового пізнання й правил, яким воно має відповідати, - це все обґрунтовується й заохочується позитивістськими філософіями.
Тому не дивно, що позитивізм поділявся й поділяється багатьма науковцями (причому, більшістю з них - підсвідомо, ніби сам собою очевидний і безальтернативний). Його застосування в ландшафтознавстві дозволило і ще дозволить з'ясувати ряд принципових особливостей ландшафту. Досить сказати, що речовинно-енергетичні та теоретико-системні інтерпретації ландшафту, як і його картографування, як і вчення про його територіальні структури, як і застосування математичних, геофізичних, геохімічних методів до ландшафту ґрунтуються на позитивізмі.
Сприйняття ландшафтознавством положень і підходів ряду наук можливе саме на поділі ними позитивістської методології. Про фізику, хімію та математику я вже згадував. Екологія - ще одна наука, від контактів з якою ландшафтознавство багато виграло. Ці контакти вибудовувалися саме на прийнятті позитивізму і екологією і ландшафтознавством.
Інтерпретація ландшафту як природного тіла, яке виникає і живе за законами природи, а людина є зовнішнім до ландшафту чинником - позитивізм чистісінької води, хоча ця інтерпретація розвивалася переважно радянськими ландшафтознавцями, які мали б сповідувати марксизм. Тут виникає цікаве питання щодо співвідношення діалектичного матеріалізму і позитивізму, коли вони потрапляють у проблемне поле ландшафту. Про це, однак, трохи далі.
Зараз - про обмеження позитивістських філософій. Надання людині ролі фіксатора і неупередженого інтерпретатора об'єктивних даних вивело за межі позитивізму таку категорію як людська цінність і "багатовимірна людина" взагалі. За висловом М. Бердяева, позитивізм "утверджує якийсь нелюдський акт пізнання, очищений від усього гуманістичного" (Бердяев, 1990, с. 126). За "нелюдськість" позитивізму він і наражався на критику в географії.
Безумовно, підстави для цієї критики є. Але слід сказати також і те, що як основа інтерпретацій реальності, в яких людині навмисно відводиться роль фіксатора, аналізатора й інтегратора в цілісну картину (яка часто називається системою) "того, що існує незалежно від нас", позитивізм спрацьовує ефективно. Також слід вказати і на еволюцію позитивістських філософій в останні роки. Зазнавши критики з боку неомарксистів і представників гуманістичних філософій за відірваність від людських цінностей, позитивістська наука намагається адекватними їй методами ввести ці цінності у поле свого аналізу. Наприклад, в "аналітичній поведінковій географії" Р. Голледжа (в якій, до речі, питанням ландшафту відводиться належне місце) цінності та емоції людей розглядаються й далі аналізуються як факти , "оскільки вони каузально визначають факти поведінки людини у довкіллі" (Golledge, Couclelis , 1984, с.180).