2.Винекнення та розвиток психіки у нижчих та хребетних тваринах. Відмінності психікі людини та тварини

Наукове пояснення цього питання розвинулося на основі досягнень біологічної та історичної наук. На певному етапі розвитку природи завдяки взаємодії механічних, термічних, хімічних, акустичних та світлових властивостей матерії з неорганічної матерії виникла органічна матерія — білкова речовина. В органічному світі процес відображення набрав нових властивостей. Якщо в неорганічній матерії згаданий процес має пасивний характер, то у живій — активний, відмінною рисою якого є здатність предмета, що відображує, реагувати на відображуване. Першими проявами такого біологічного відображення є процеси обміну речовин — асиміляція та дисиміляція, що відбуваються у живій матерії та є необхідною умовою життя. Складні білкові молекули, які називають коацерватами, здатні реагувати на впливи, пов’язані з обміном речовин.

Досягнення сучасної біології й біохімії свідчать, що коацервати реагують на впливи, корисні й шкідливі для засвоєння речовин і тих умов, за яких вони відбуваються. Індиферентні ж впливи не викликають реакції. Ця властивість коацерватів називається подразливістю.

Подразливість живої матерії є основною властивістю, що виявляється під час переходу від неорганічної матерії до органічної. Подразливість характерна для рослинної стадії розвитку життя.

На стадії виникнення життя живі істоти починають реагувати не лише на біотичні впливи, що входять у процес обміну речовин, а й на нейтральні, небіотичні впливи, якщо вони сигналізують про появу життєво важливих (біотичних) впливів. Здатність реагувати на нейтральні подразнення, які сигналізують про появу життєво важливих впливів, називають чутливістю. Поява чутливості є ознакою виникнення психіки.

3.2. Розвиток механізмів психічної діяльності

Матеріальним субстратом психіки є нервова система та її периферійні органи — рецептори. Ці механізми психіки є результатом тривалого процесу взаємодії живих організмів з їх середовищем.

Поведінка — це своєрідна активність, прояв життєдіяльності живих істот, завдяки якій вони пристосовуються до свого оточення й задовольняють свої біологічні потреби. Поведінку тварин вивчають фізіологія та психологія. Фізіологія розкриває її фізіологічні та біохімічні механізми та закономірності, а психологія — психологічні.

Як зазначалося, психічні реакції пов’язані з появою у живих організмів чутливості, тобто реакції на нейтральні, індиферентні для організму подразнення. Такі реакції можна спостерігати в експериментальних умовах у деяких видів найпростіших. Експериментально доведено, що в інфузорій (парамецій) можна викликати реакцію на індиферентні для них подразники (світло), поєднуючи їх з важливими для життя подразниками (температурою).

Отже, вже у найпростіших є своєрідні механізми пристосування до оточення як засіб забезпечення життя. Ці механізми у процесі еволюції поступово під впливом ускладнених умов життя перетворилися у багатоклітинних організмів на нервову систему та рецептори. Морфологічні та фізіологічні явища, форма та функція в цьому перетворенні відбуваються в єдності, взаємозумовлюються.

Механізми регуляції поведінки живих істот та їхня функція філогенетично у процесі пристосувальної діяльності закріпилися в організмах і передаються спадково наступним генераціям, забезпечуючи їм пристосування до умов життя в їхній онтогенетичній життєдіяльності.

Розрізняють такі основні етапи розвитку нервової системи як механізму поведінки та психічної діяльності: • дифузна; • ганглієва (вузлова і ланцюгова); • трубчаста.

Дифузна, або сіткоподібна, нервова система — це елементарна форма нервової системи, властива таким багатоклітинним живим істотам, як медуза, актинія, морська зірка. З появою дифузної нервової системи провідність збудження набагато прискорюється, досягаючи 0,5 метра за секунду; на противагу цьому швидкість провідності збудження по протоплазмі, що властиво найпростішим, які не мають нервової системи, становить лише 1–2 мікрони за секунду. Прискорення провідності збудження при дифузній нервовій системі дає живим істотам, яким властива така нервова система, можливість набагато швидше здійснювати пристосувальні реакції. Проте можливості дифузної нервової системи обмежені: на цьому етапі розвитку нервової системи ще немає постійного головного кінця, нервового центру, який би зосереджував одержану інформацію й керував нею, створював програму диференційованої поведінки, що властиво організмам на вищому, ганглієвому етапі розвитку нервової системи.

Ганглієва нервова система виникла через значне ускладнення умов життя. З’явилася потреба у централізованих апаратах для опрацювання інформації та регуляції рухів. Таким апаратом стали нервові вузли, ганглії, які почали зосереджувати збудження, що виникли в об’єднаних нервовим вузлом нервових волокнах, і спрямовувати рухи — відповіді на ці збудження. Вузлова нервова система — перший етап централізації нервових процесів; її можна спостерігати у нижчих видів хробаків.

Вищим етапом вузлової нервової системи є ланцюгова, коли в організмі виникають об’єднані в ланцюги вузли, або ганглії, серед яких головний зосереджує збудження, перероблює їх і регулює рухи окремих частин організму. Вже у кільчастих хробаків можна помітити дію ганглієвої нервової системи, а найвищого щабля розвитку вона досягає у ракоподібних, павуків, комах.

Так, у кільчастого хробака на передньому, головному кінці зосереджуються нервові волокна, які закінчуються рецепторами і сприймають хімічні, термічні, світлові зміни та зміну вологості, що виникають в оточенні. Сигнали цих змін проводяться до головного ганглія і опрацьовуються в ньому. Формується “програма” поведінки, що здійснюється у вигляді рухів окремих сегментів тіла хробака. Провідність збудження в ланцюговій нервовій системі набагато вища, ніж у дифузній. Отже, головний ганглій здійснює регулювальну функцію життєдіяльності хробака. При ланцюговій системі виникає новий принцип діяльності нервової системи — інтеграція нервових імпульсів і централізоване керівництво життєдіяльністю організму.

На цьому етапі розвитку нервової системи з’являються рецептори — сприймачі інформації. Дані порівняльної анатомії та фізіології свідчать, що спочатку розвинулися контактні органи, а потім — дистантні, або телерецептори (зір, слух, нюх). Зір виник за певних умов з чутливості організму до світлових (електромагнітних) подразнень.

Спочатку ця чутливість розсіювалася по всьому організму, але згодом на вищих етапах еволюції організму поступово зосереджувалася в передній, головній його частині. Слух виник з вібраційної чутливості. Він розвивається найпізніше, у більшості безхребетних його немає. Нюхова чутливість виокремилася з недиференційованої хімічної чутливості, в якій об’єднувалися нюхова та смакова орієнтації організму в середовищі. У багатьох безхребетних смакова та нюхова чутливості недиференційовані. Рецептори та їх диференціація розвинулися в життєдіяльності, у рухах. Живі істоти, в яких є диференційовані рецептори, набагато краще орієнтуються в середовищі, забезпечуючи свої потреби в їжі, розмноженні, уникненні небезпеки.

Комахам властиві не лише рухові органи або рецептори, а й секреторні для вироблення павутини у павуків, перероблення нектару у бджіл, будування трубочок у хробаків та ін.

Живі істоти з ганглієвою нервовою системою здатні до “научення” та “перевчення”, виробляючи в результаті багатьох спроб навичку рухатися в заданому напрямі з метою уникнення больового подразнення. Хробакові потрібно було понад 150 спроб, щоб він з меншою кількістю помилок почав рухатися в лабіринті праворуч, аби уникнути електричного подразнення, яке діяло на нього під час руху ліворуч. А щоб перевчитися, тобто змінити цей “завчений” рух, потрібно було понад 225 спроб. Отже, ганглієва нервова система хробака дає змогу не тільки виробляти нові форми поведінки, а й зберігати вироблені навички, що свідчить про наявність у дощового хробака примітивної форми “пам’яті”.

У хребетних тварин через ускладнення умов життя нервова система стала набагато складнішою. Процеси інтеграції та централізації дії нервової системи виявилися в утворенні цереброспінальної нервової системи, що складається зі спинного та головного мозку. Головний мозок утворився з мозкової трубки, тому нервову систему хребетних тварин називають трубчастою. У процесі розвитку хребетних тварин під впливом умов життя утворилися довгастий мозок і мозочок, середній і проміжний мозок і великі півкулі головного мозку, де розвинулася найскладніша за будовою та функціями кора великих півкуль головного мозку. Кора великих півкуль об’єднує, інтегрує й регулює всю діяльність організму. Вищі відділи головного мозку утворювалися поступово, і їх структура та функції у різних хребетних, життєдіяльність яких відбувається за різних природних умов, не однакові. Тварини, що стоять на вищому щаблі розвитку, мають розвиненіший головний мозок. Показовими щодо цього є дані про співвідношення розвитку головного та спинного мозку у різних тварин і людини. Якщо розвиток спинного мозку взяти за одиницю, то питома вага головного мозку стосовно спинного буде такою: у черепахи — 1, півня — 1,5, коня — 2,5, кішки — 3, собаки — 5, шимпанзе — 15, людини — 49. З еволюцією тваринного світу питома вага кори головного мозку збільшується, починаючи відігравати провідну роль.

Дослідженнями доведено, що екстирпація (знищення) кори порізному позначається на зоровій та руховій функціях тварин, що стоять на різних етапах біологічної еволюції. Так, щодо зорової функції птахи після знищення кори великих півкуль продовжують бачити, сідають на намічену місцевість, щури не розрізняють форми, реагують лише на світло, мавпа сліпне. Щодо рухової функції птахи після знищення кори великих півкуль продовжують літати, рухи у них не порушуються; у кішки рухи поновлюються за кілька годин; собака за 24 години може стояти, але самостійні рухи розладнані; мавпа може стояти лише зі сторонньою допомогою.

Екстирпація півкуль головного мозку у риб не позначається на їх життєдіяльності, у жаб — майже не позначається, у птахів — позначається: одужавши, птах починає літати, але не орієнтується в середовищі; кішка не нападає на мишу навіть якщо зголодніє; собака стає інвалідом — не знаходить їжі, не впізнає господаря, втрачає можливість набирати досвіду.

Сутність відмінностей психіки тварини і людини

Кожний вид істот має засоби видового обміну інформацією -спілкування (вібраційні, звукові, інфразвукові, ультразвукові, поведінкові, психомоторні, біохімічні, кольорові і ін.). Тобто мають другу сигнальну систему – мову, на якій зформувалась свідомість. Кількість кодо-мовних одиниць формує рівень видової ерудиції, який достатній для задоволення життєдіяльних потреб .Природжений ум і мовна ерудиція (знання) формують розум (інтелект). Розум (свідомість, інтелект) та інтуїція (несвідоме) формують творчий інтелект. Рівень розумового, інтелектуального розвитку зумовлюється кількістю і специфікою мовних одиниць, достатністю для задоволення своїх біологічних та інформаційних потреб. Зі зростанням розумового рівня, розширюється спектр потреб, а це не що інше як темп інтелектуального розвитку виду. Відмінності психіки людини від психіки інших істот полягають в тому, що людина маючи вербальну (словесну) пам*ять навчилась письмово зберігати вербальну інформацію. Завдяки усній та письмовій комунікації, колективному навчанню, здійснюється швидкий розвиток колективного розуму.Інші істоти передають інформацію спадково - інстинктивно, рефлексивно та достатнім, для задоволення життєво-комунікаційних потреб, навчальним шляхом. Добуті знання збагачують не тільки пам*ять свідомого рівня, а і генетичну (спадкову, несвідому). Спадковий генетичний ум формує хитрість, а розум – брехливість.Перша сигнальна система характеризується тим, що сигнальну функцію виконують різні випромінювання, предмети і явища зовнішнього світу, які безпосередньо діють на рецептори. Істоти теж випромінюють психічну інформацію яка може бути прийнята рівновидою істотою на рівні відчуття (мислеве навіювання, гіпноз).Так люди спілкувалися до виникнення мови, що виключало хитрощі. Менш енерговитратною для людини є друга сигнальна система, це мова, яка виникла і розвинулась на основі першої і має з нею тісний зв*язок. Дія слова в якості умовного подразника має таку ж силу як і першосигнальний подразник. Під впливом слова знаходяться не тільки психічні, а й фізіологічні процеси (це лежить в основі навіювання та самонавіювання).З часом ці якості атрофірувались. Але у деяких людей вони збереглися. Мова стала формою існування свідомості.

2.б Сутність свідомості полягає в узагальненому, оцінювальному, цілеспрямованому відображенні дійсності, у попередній уявній побудові дій та передбаченні їх результатів, у розумній регуляції та самоконтролю дій і поведінки. Свідомість характеризується такими психологічними ознаками:

По-перше, свідомість – це узагальнений людський досвід відносно оточуючої нас дійсності, це знання про природу та суспільство, а також про внутрішній світ людини. Цей досвід передається від людини до людини і не успадковується. Рівень свідомості знаходиться в прямій залежності від рівня засвоєних знань і особистого досвіду людини. Знання, що входять до свідомості особистості, здобуваються в процесі навчання і виховання, завдяки таким психічним процесам, як відчуття, сприймання, мислення, пам’ять (Важливо підкреслити, що суспільно-історичний розвиток сформував у людини потребу в знаннях, які є спонукою, мотивом пізнавальної діяльності).

По-друге, завдяки свідомості людина відокремлює себе в предметному світі як суб’єкта пізнання, тобто ми маємо розрізняти суб'єкта “Я” від об’єкта “НЕ Я”, протиставлення людиною себе як особистості об’єктивному світу. Характерним у цьому відношенні є самопізнання, що стало основою для самосвідомості. Така особливість - свідоме ставлення особистості не тільки до себе, а й до інших людей, до об*єктивної дійсності, називається рефлексією.

По-третє, сукупність знань людини про оточуючий світ та про саму себе, як ядро свідомості, супроводжується певними емоційними переживаннями. Життя людини супроводжує світ емоцій і почуттів, що свідчить про те, що людина ставиться певним чином до того, що вона відображує. В свідомості людини представлені емоційні оцінки міжособистісних відносин та всієї системи складних логічно послідовних, об’єктивних відносин, до яких залучена людина в суспільстві.

Четвертою особливістю свідомості є її цілеспрямованість, планування власної діяльності й поведінки, передбачення її результатів. У функції свідомості входить формування цілей діяльності. Ця сторона свідомості проявляється у виборі мотивів, прийнятті вольових рішень, самоконтролі і корегуванні особистістю своїх дій, їх перебудові, а також визначенні стратегії і тактики власних дій відповідно до обставин.

П*яте, свідомість людини тісно пов’язана з мовою, в якій відтворений суспільно-історичний досвід та суспільна свідомість, котрі людина засвоює та які стають елементами її особистого життя.

Шосте, людина живе в світі матеріальної і духовної культури. Вона активна, діюча істота, тому свідомість – це також певна діяльність, орієнтована не тільки на відображення, а й на перетворення дійсності, створення нових, оригінальних продуктів. Самосвідомість – це усвідомлення людиною, за допомогою мови, себе самої, своїх відносин до природи і до інших людей, своїх ідей, думок та вчинків, на основі чого і формується її особистісна поведінка. Розвиток самосвідомості людини проявляється у формуванні самоспостереження, в оцінювані своїх позитивних і негативних сторін, тобто критичного ставлення до себе, самоволодінні, відповідальності за свої вчинки Свідомість, як особливий рівень психіки, виникає тільки в умовах суспільних відносин. В свою чергу, передумовою і результатом розвитку цих відносин є спільна трудова діяльність людини, повне значення якої має вигляд.