14. Використання карти при доповідях , постановці задач.

При постановці бойових задач, доповідях, складання донесень і інших документів по карті необхідно в цілях надійності чіткості переказу різних даних і забезпечення кращого взаєморозуміння дотримуватись правил. При постановці задач або заслуховуванні підлеглих на місцевості карту необхідно тримати орієнтованою, щоб можна було порівняти її з місцевістю.

Власні назви населених пунктів, річок, озер та інших об’єктів місцевості указують точно на карті не схиляє їх. Наприклад: “берега річок, озер, галявини лісів, окраїни населених пунктів, називають за сторонами горизонту – північний бере р.Нара, західна галявина лісу “Сосновий”. Береги річок можна називати також за напрямками течії річки – правий або лівий. Для забезпечення пошуку об’єктів на карті слід вказувати квадрат координатної сітки, в якому знаходиться об’єкт. Рубіж району зосередження (розташування) або дій вказують по пунктам (орієнтирам), що визначають їх положення. При цьому райони (опорні пункти) своїх підрозділів вказуються трьома пунктами, перераховуючи їх проти ходи годинникової стрілки. Першим називають пункт, розташований справа на передньому краї. Рубіж і інші ділянки вказуються не менше двох пунктів, починаючи з правого флангу.

Райони або рубежі, що зайняті противником, вказують за ходою годинникової стрілки, починаючи з ближнього пункту, розташованого справа. Якщо подумки поставити себе обличчям до противника. Якщо пункт не входить у вказаний район (рубіж) його називають лише для позначення цього району, перед тим як назвати такий пункт, слід вказувати: виключно при усній доповіді, включно в письмовому документі. Наприклад, район оброни: висота 104,4 (3488).

Розділові лінії вказують не менше ніж трьома пунктами, один з котрих повинен бути на передньому краї. Першою вказують розділову лінію справа. В наступі розділові лінії вказують на глибину бойової задачі, в захисті: в сторону противника – на граничну досягненість своїх вогневих засобів, в сторону своїх військ – на глибину бойового порядку.

Напрям наступу вказується декількома пунктами на всю глибину бойової задачі, перелічуючи їх від переднього краю (рубежі переходу в атаку, рубежі вводу в бій).

Маршрут руху вказують декількома пунктами: перший – вихідний пункт (рубіж), звідки виступає підрозділ, далі найбільш важливі пункти, через які проходить маршрут (пункти, рубежі регулювання), і останній – в районі зосередження чи на рубежі переходу в атаку.

Зони радіоактивного ураження вказують послідовно назвою границь середнього, сильного, небезпечного і дуже небезпечного ураження, перераховуючи пункти проти ходу годинникової стрілки, починаючи від району вибуху. Ділянки місцевості, які зазнали впливу хімічного чи бактеріологічного (біологічного) ураження, вказують шляхом переліку пунктів по границі ділянки проти ходу годинникової стрілки.

16.Орієнтування на місцевості без карти та цілевказівки.

Суть і способи орієнтування на місцевості.

Орієнтування на місцевості має важливе значення в бойовій дії командирів підрозділів. Воно необхідно при постановці бойових задач підрозділам, дотримуванні напрямку руху, визначення в бою досягнутих рубежів і місцезнаходження цілей. а також при цілевказанні і управлінні підрозділом і вогнем. В сучасному бою навіть тимчасово загублене орієнтування приводить до порушення управління і взаємодії між підрозділами, ставить під загрозу своєчасне виконання завдання. Помилки в орієнтуванні, а також, і в визначенні на місцевості досягнутих рубежів і знаходження цілей можуть різко знизити ефективність застосування зброї і бойової техніки. Тому вміння швидко і безпомилково орієнтуватися на незнайомій місцевості в будь-яких умовах обстановки є важливим елементом польового навчання військ.

Орієнтування на місцевості включає в себе визначення напрямку на сторони горизонту і свого місцезнаходження відносно оточуючих місцевих предметів і форм рельєфу, а також дотримування наміченого або вказаного напрямку руху. В бойових умовах при орієнтуванні визначають, крім того, положення на місцевості орієнтирів, своїх військ і військ противника, напрямок і глибину дії.

Способи орієнтування на місцевості

Орієнтуватися на місцевості можна по топографічній карті, аерофотознімкам і за допомогою навігаційної апаратури, яка встановлена на бойових і командно-штабних машинах. широко використовуються в бойовій обстановці і прості способи орієнтування : по компасу, небесним світилам і признакам місцевих предметів.

Рис.3.1.1.Схема маршруту руху.

Командири підрозділів орієнтуються на місцевості переважно по карті з використанням компаса. Це основний засіб орієнтування. На місцевості, де мало орієнтирів або сталися суттєві зміни, а також в великих містах орієнтуватися краще по аерофотознімкам. Детальне зображення в них місцевих предметів і дрібних деталей, які не зображуються на картах, дозволяє швидко визначити своє місцезнаходження і дотримуватися напрямку руху. При діях вночі або на місцевості бідній орієнтирами, рух здійснюють, як правило, по азимутам, наперед підготовленим по карті або аерофотознімкам. Це достатньо надійний і загальнодоступний спосіб орієнтування.

Для надійного і точного орієнтування в важких умовах місцевості і при поганій видимості використовують навігаційну апаратуру. Вона дозволяє в будь-який момент знати координати свого місцезнаходження на місцевості і дирекційний кут напрямку руху, а також дирекційний кут напрямку на кінцевий кут маршруту.

Найпростіші способи орієнтування - по компасу, небесним світилам і признакам місцевих предметів застосовуються при визначенні сторін горизонту і дотримуванні напрямку руху.

Орієнтування на місцевості може бути загальним і детальним.

Загальне орієнтування полягає в тому, що у наближеному визначенні свого місцезнаходження, напрямку руху і часу, необхідного для досягнення кінцевого пункту руху. Таке орієнтування частіше застосовується на марші, коли екіпажі машин не мають карт, а використовують наперед складені схеми маршруту (рис.3.1.1) або списки населених пунктів і інших орієнтирів з вказаними відстанями між ними. На марші в цьому випадку необхідно постійно слідкувати за часом руху, пройденою відстанню, яке визначають по спідометру машини і контролювати по схемі (списку) проходження населених пунктів і інших орієнтирів.

Детальне орієнтування полягає в точному визначенні свого місцезнаходження, положення різних об'єктів і напрямку руху. Воно застосовується при нанесенні на карту результатів розвідки противника і місцевості, визначення досягнутих рубежів, ціле вказані по азимутам і в інших випадках. Точне орієнтування виконується по карті, аерофотознімкам і з допомогою навігаційної апаратури.

Вибір і використання орієнтирів

Місцеві предмети і форми рельєфу, відносно яких визначають своє місцезнаходження, положення об'єктів і цілей, і вказують напрямок руху, називаються орієнтирами. Вони виділяються : формою, кольором і легко впізнаються при огляді оточуючої місцевості.

Орієнтири діляться на площинні, лінійні і точкові.

До площинних орієнтирів відносяться населені пункти, окремі масиви лісу, озера, болота і інші об'єкти, які займають великі площі. Такі орієнтири легко впізнаються і запам'ятовуються при вивченні місцевості.

Лінійні орієнтири - це місцеві предмети і форми рельєфу, які простягаються на велику відстань при невеликій ширині, наприклад: дороги, ріки, канали, лінії електропередач і т.д. Вони використовуються як правило, для дотримування напрямку руху.

До точкових орієнтирів відносяться споруди баштового типу, труби заводів і фабрик, ретранслятори, мости, шляхопроводи, перехрестя доріг, ями, кар'єри і інші місцеві предмети і форми рельєфу, які займають невелику площу. Такі орієнтири використовуються для точного визначення свого місцезнаходження на місцевості, положення цілей, вказання секторів (смуг) вогню і спостереження.

Забезпечення надійного орієнтування підрозділів на місцевості в багатьох випадках залежить від правильного вибору орієнтирів. При дотримуванні напряму руху вдень вибирають орієнтири, які можуть бути легко впізнані ще до підходу до них, наприклад, окремі і дерева, будови башенного типу, тобто в основному точкові орієнтири. По мірі руху вибирають нові орієнтири. При слабкій видимості використовують в основному лінійні орієнтири для додержання напряму руху

Зимою снігові заноси згладжують складки рельєфу і роблять їх малопомітними здалеку. Тому використання форм рельєфу зимою як орієнтира ускладнено. В цих умовах слід вибирати предмети які найбільш виділяються темного кольору, так як вони краще помітні на фоні снігового покриву.

При виборі орієнтирів слід врахувати і таку особливість. В русі при розгляданні місцевості з різних точок її вид, а значить і вид орієнтирів, їх взаємного розміщення, різко міняються. Особливо це характерно для гірської місцевості. Окремі форми рельєфу і місцеві предмети, призначені в якості орієнтирів, можуть губитися з вигляду при русі по гірських дорогах.

Таким чином, при виборі орієнтирів необхідно завжди враховувати умови, в яких підрозділи будуть діяти на місцевості.

В бойовій обстановці поряд з визначенням свого місцезнаходження та напрямку руху орієнтири використовуються для цілевказання. командуванням підрозділом і вогнем. Вони призначаються старшим начальником. В необхідних випадках командири підрозділів вибирають додаткові орієнтири. За орієнтири необхідно вибирати найбільш стійкі місцеві предмети та форми рельєфу, наприклад : висоти, насипи, розвилки доріг, які можуть зберігатись на полі бою.

Орієнтири вибирають по можливості рівномірно по фронту і в глибину, щоб забезпечити швидке і точне вказання місцезнаходження цілі. Вибрані орієнтири нумерують справа наліво і по рубежах від себе в сторону противника. Кожному орієнтиру для зручності запам'ятовування задають умовну назву, яка відповідає його зовнішнім розпізнавальним ознакам, наприклад : висота "Плоска", чагарник "Довгий", "Жовтий обрив". Номера і назви, назначені старшим начальником, не змінюють.

За орієнтирами командир ставить завдання підлеглим. Наприклад : "Спостерігач в секторі : справа орієнтир другий - висота "Плоска", зліва орієнтир третій - "Жовтий обрив" " або "Сектор вогню : справа орієнтир п'ятий - зламане дерево, зліва - орієнтир перший - чагарник "Довгий" ".

Накази на місцевості

Загальні правила і способи наказів. Вміння швидко і правильно вказувати цілі, орієнтири та інші об'єкти на місцевості мають важливе значення для керування підрозділом і вогнем. Наказ може бути зроблений як безпосередньо на місцевості, так і по карті і аерофотознімку.

Положення цілей на місцевості вказують в строго встановленому порядку, коротко, зрозуміло і точно.

Передаючий і приймаючий накази повинні мати загальні орієнтири і твердо знати їхнє розміщення, мати єдине кодування об'єктів місцевості.

Наказ на місцевості виконують різними способами : від орієнтиру по азимуту і дальності до цілі, від напрямку руху, по азимутальному покажчику (баштовому кутоміру). наведенням зброї на ціль, трасуючими кулями (снарядами) і сигнальними ракетами.

Наказ від орієнтиру найбільш розповсюджений спосіб. Спочатку називають найближчий до цілі орієнтир, потім величину кута між напрямом на орієнтир і напрямом на ціль в тисячних і віддалення цілі від орієнтира в метрах. Наприклад : "орієнтир другий, вправо сорок, дальше двісті, в самітного куща - кулемет". Якщо передаючий і приймаючий ціль мають прилади спостереження, то замість віддалення цілі від орієнтиру в метрах можна вказувати вертикальний кут між орієнтиром і ціллю в тисячних. Наприклад : "Орієнтир п'ятий, вліво тридцять, нижче десять - бойова машина в окопі". малопомітні цілі вказують послідовно - спочатку називають добре помітний предмет. а потім від цього предмета ціль : "Орієнтир третій. вліво двадцять - дерево. дальше двісті - окремий кущ, правіше спостерігач".

По азимуту і дальності до цілі. азимут направлення на ціль визначають з допомогою компаса в градусах. а дальність до неї - з допомогою приладу спостереження.

Діставши ці дані, передають їх. Наприклад : "Азимут тридцять п'ять, дальність шістсот - танк в окопі". Цей спосіб частіше всього використовують на місцевості де мало орієнтирів.

Від напрямку руху. Вказують відстань в метрах спочатку по напрямку руху, а потім від напрямку руху до цілі : "Прямо вісімсот, вправо триста - бойова машина ПТУР".

По азимутальному показнику. (баштовому кутоміру) Кутник прицілу зміщують з ціллю і прочитавши настанову азимутального показника, докладують напрямок на ціль, її найменування і дальність. Наприклад : "Тридцять п'ять нуль - нуль, протитанкова гармата на узліссі, сімсот".

Наведенням зброї на ціль. Спосіб застосовують, коли даючий і приймаючий цілевказання знаходяться поруч. наприклад в танку. в цьому випадку гармату направляють на ціль і вказують найменування цілі і дальність до неї в метрах, наприклад : "Бронетранспортер п'ятсот".

Трасуючими кулями (снарядами) і сигнальними ракетами. При вказані цілей цим способом наперед встановлюють порядок і довжину черг (колір ракет), а для прийома цілевказання назначають спостерігачів. які докладують про з'явлення сигналів.

Визначення напрямків на сторони горизонту

Напрямки на сторони горизонту взаємозв'язані між собою. Якщо відомо хоча би одно з них, наприклад на північ, то в протилежному напрямку буде південь, справа - схід, зліва - захід. В деяких випадках при вказані напрямку руху, описанню місцеположення і напрямку лінійних об'єктів або границь використовуються проміжний напрямок між сторонами горизонту. Наприклад : "Рухатись в південно-західному напрямку" або "Від висоти "Безіменна" границя проходить 1650 м в північно-північно-східному напрямку". Напрямок на сторони горизонту визначають частіше по компасу, небесним світилам і деяким признакам місцевих предметів.

Будова магнітного компасу.

При орієнтуванні на місцевості найбільш широко застосовується компас Адріанова і артилерійський компас АК.

Компас Адріанова складається з корпуса, в центрі якого на стержні голки поміщається магнітна стрілка прижата до скляної кришки тормозом. В незаторможеному стані стрілки її північний кінець встановлюється в напрямку на Північний магнітний полюс, а південна - в напрямку на Південний магнітний полюс.

Кругова шкала (лімб) розділена на 120 поділок, ціна одного ділення 3. Шкала має подвійну оцифровку : внутрішню - по ходу годинникової стрілки від 0 до 360 через 15 (5 поділок шкали) і зовнішню - проти ходу годинникової стрілки через 5 великих поділок кутоміра (10 поділок шкали). Для візування на місцеві предмети і зняття відліків по шкалі компаса на обертовому кільці закріплено візове пристосування (цілик і мушка) і вказівник відліку. північний кінець магнітної стрілки, вказівники відліків і поділки на шкалі через 90 покриті фарбою яка світиться в темноті, що значно полегшує користування компасом вночі.

Артилерійський компас (АК) складається з корпуса і кутомірної шкали в корпусі лімба. Шкала поділена на 60 поділок, ціна поділки 1-00. Рахунок поділок зростає по ходу часової стрілки. На корпусі компаса нерухомо закріплено візне приспосіблення (цілик і мушка). обертання корпуса лімба дозволяє, не міняючи положення компаса, швидко зміщувати нульове ділення шкали з північним кінцем магнітної стрілки. На кришці є виріз для візування і защіпка.

Тормоз магнітної стрілки діє автоматично. При закритому положенні кришки виступ тормозного важеля стрілки опущений вниз і стрілка прижата до скла. При відкритому положенні кришки виступ піднімається вверх і стрілка приводиться в робоче положення.

На захисному склі компаса нанесена біла смуга - директриса, яка точно співпадає по напрямку з нульовим діаметром лімба, що полегшує роботу з компасом вночі.

На одній з сторін корпуса компаса нанесена міліметрова шкала для вимірювання відстаней по карті.

Таким чином і зроблений компас "Турист-2". Написи шкали лімба в цьому компасі дані в градусах, ціна однієї поділки 5.

При спортивному орієнтуванні часто користуються спортивним компасом. Коробка цього компаса заповнена спеціальною рідиною, і тому магнітна стрілка швидко заспокоюється і майже не рухається при бігу спортсмена. Деякі моделі спортивних компасів мають лупу для читання карти і шайбу-крокомір для фіксування сотень пар або тройок кроків. Ділення відлікової шкали компаса оцифровані, як правило, в градусах.

Правило користування компасом.

Щоб встановити придатність компаса, потрібно провірити чутливість магнітної стрілки, Для цього до компаса в робочому стані підносять який-небудь металічний предмет і потім забирають його. Якщо магнітна стрілка після кожного зміщення встановиться в попередній відлік, вона достатньо чутлива. При роботі з компасом слід завжди пам'ятати, що під впливом сильних електромагнітних полів або близько розташованих металічних предметів стрілка відклоняється від напрямку вздовж магнітного меридіану. Тому при визначенні сторін горизонту необхідно відходити від ліній електропередач, залізно дорожнього полотна бойової техніки і великих металічних предметів на відстань 40-50 м.

Визначення напрямків на сторони горизонту по компасу.

Поворотом кільця встановлюють показник відрахунку який розміщений напроти мушки, на нульовий відлік по шкалі, а компас приблизно в горизонтальне положення. Потім відпускають тормоз магнітної стрілки і повертають компас в горизонтальній площині так, щоб північний кінець стрілки співпадав з нульовим відліком шкали. Потім, не змінюючи положення компаса, візують через цілик і мушку, замічають на лінії візування віддалений орієнтир, який використовують для вказання на північ з точки на якій знаходити (точки стояння).

Визначення напрямків на сторони горизонту по небесним світилам.

При відсутності компаса або в районах магнітної аномалії сторони горизонту можна приблизно визначити вдень - по Сонцю, а вночі по Полярній зірці або Місяцю.

Рис.3.1.2. Визначення сторін горизонту за сонцем і за годинником

В північній півкулі Сонце сходить літом приблизно на північному сході, а заходить на південному заході. Зимою воно сходить на південному сході, а заходить на південному заході. Тільки два рази на рік Сонце сходить точно на сході і заходить на заході (період рівнодення, коли день рівний ночі, приблизно 21 березня і 23 вересня ). В 13 годин місцевого часу, а потім в 14 годин місцевого часу над територією СРСР Сонце знаходиться на півдні в найвищій точці над горизонтом (в зеніті) і тіні від місцевих предметів мають найменшу довжину і направлені на північ. По мірі переміщення Сонця тіні зміщуються на схід. для визначення сторін горизонту по Сонцю в любий час дня використовують наручний годинник. його встановлюють так, щоб часова стрілка була направлена на Сонце (рис.3.1.2). Кут між часовою стрілкою і напрямком на цифру 1 (по літньому часу на цифру 2) на циферблаті ділять пополам. Бісектриса цього кута вказує приблизно напрямок на південь. Кут ділять пополам тому, що Сонце здійснює уявний шлях навколо Землі за 24 години. За цей час часова стрілка обходить весь циферблат два рази. І тому бісектриса кута вказує напрямок в якому світило повинно знаходитися в обід, тобто напрямок на південь. Розглянутий спосіб дає порівняно правильні результати в північних широтах і зимою. Літом і особливо в південних широтах помилки можуть досягати більше як 25. Напрямок на південь можна визначити по Сонцю і таким способом. Відомо що видиме переміщення Сонця по небосхилу складає приблизно 15 за годину. Якщо наприклад, в 16.00 з проектувати світило на лінію горизонту, зафіксувати в цьому напрямку орієнтир і відкласти від нього вліво (на схід) 45, то цей напрямок і буду напрямком на південь. Полярна зірка завжди знаходиться на півночі. полярна зірка може служити надійним орієнтиром для витримки напрямку руху, так як її положення на небосхилі з плином часу практично не змінюється. Точність визначення напрямку за Полярною зіркою складає 2-3.

Визначення сторін горизонту по ознакам місцевих предметів.

В деяких випадках сторони горизонту можуть бути визначені по ознакам місцевих предметів. Багато ознак обумовлені розміщенням місцевих предметів до Сонця.

Мохи і лишайники на корі дерев, на великих каміннях, скелях, старих дерев'яних будівлях зконцетровані переважно на північній стороні. Якщо мох росте по всьому стовбурі дерева, то на північній стороні його більше, особливо біля кореня.

Кора дерев з північної сторони звичайно грубіша і темніша, ніж з південної. Особливо це помітно на березі.

В гарячий період року на стовбурах хвойних дерев виділяється більше смоли з південної сторони.

Весною на північних околицях лісових полян трава більш густа, ніж на південних, біля окремих дерев, стовбурів, великих каменів трава росте густіше з південної сторони.

Мурашники, як правило знаходяться з півдня від близьких дерев, від пнів південна сторона є більш полога ніж північна.

Сніг швидше тане на південних схилах, в результаті підтавання снігу утворюються зазубрини - шипи, направлені на південь.

На місцевості є інші ознаки, по яким можна визначити сторони горизонту. наприклад : по переважаючим вітрам в даній місцевості, якщо відомо їх напрям. У великих лісових масивах просіки прорубуються звичайно по лініях північ - південь, захід - схід.

Визначення і дотримання напрямків на місцевості.

Магнітний азимут - горизонтальний кут. що вимірюється по ходу годинникової стрілки від напрямку магнітного меридіану до напрямку на предмет, його значення можуть бути від 0 до 360.

Магнітний азимут напрямку визначають з допомогою компасу в такому порядку. Відпускають гальмо магнітної стрілки і повертають компас в горизонтальній площині до тих пір поки північний кінець стрілки не встановиться проти нульового ділення шкали. Потім, не змінюючи положення компаса, встановлюють візирне устаткування так, щоб лінія візування через приціл і мушку, співпадали з напрямом на предмет. Відлік по шкалі проти мушки буде відповідати величині визначаючого магнітного азимуту напрямку на місцевий предмет. Азимут напряму з точки стояння на місцевий предмет називається прямим магнітним азимутом. В деяких випадках, наприклад, для пошуку зворотного шляху, використовується зворотній азимут.

Для визначення напряму по місцевості по заданому магнітному азимуту необхідно встановити на шкалі компасу проти мушки, відлік рівний значенню заданого магнітного азимута. Потім не міняючи положення компасу відмітити на місцевості по лінії візування через приціл і мушку який-небудь віддалений орієнтир. напрям на орієнтир і буде відповідати заданому азимуту.