- •Літературні роди і жанри. Характеристика основних жанрів епосу, лірики, драми
- •Тема пошуків сенсу буття у світовій літературі
- •Тема справжньої та уявної краси у світовій літературі.
- •Тема мистецтва та призначення митця у світовій літературі
- •7. Характеристика провідних засобів художньої виразності: епітет, метафора, уособлення
- •Сенс фіналу повісті о. Де Бальзака «Гобсек».
- •14.Теорія Раскольникова в романі ф. М. Достоєвського «Злочин і кара»
- •Злочин і кара Родиона Раскольникова в романі ф. М. Достоєвського «Злочин і кара».
- •Пошуки духовних орієнтирів в романі ф. М. Достоєвського «Злочин і кара»
- •Сімейна тема в романі л. М. Толстого «Анна Каренїна».
- •21 Левін і Кіті. Ідеал родинного життя в романі л. М. Толстого «Анна Кареніна».
- •22 Тема пошуку сенсу буття у романі л. М. Толстого «Анна Кареніна».
- •23 Особливості творчого методу а. П. Чехова ( на прикладі 2-3 творів)
- •24. Тема футляру в творчості а. П. Чехова.
- •30 Трагедія Астрова в п'єсі а. П Чехова «Дядя Ваня».
- •Ф. І. Тютчев, а. А. Фет Лірика
Злочин і кара Родиона Раскольникова в романі ф. М. Достоєвського «Злочин і кара».
"Злочин і кара" - один із найкращих романів Достоєвського. Створювався твір в умовах страшенних злиднів. Він складається із шести частин з епілогом. Одна частина - опис героя Раскольникова і його шлях до злочину. Решта п'ять розповідає про те, як він мучився, страждав через те, що накоїв. Петербург у романі - "дійова особа". Образ міста стає символом страшного світу, де бідному і слабкому нема порятунку, де все продається і купується. На думку Порфирія Петровича, "середовище" для злочину має велике значення. Раскольников, який живе в такому середовищі, переконується, що люди діляться на "звичайних" і "незвичайних". "Звичайні - ,це матеріал, що слугує лише для зародження подібних до себе". "Незвичайна" людина має право дозволити своєму сумлінню переступити через "інші перепони". Можна йти до своєї мети і без жертв. Але якщо і проллється безвинна кров за давній закон, то Родіон Раскольников це не заперечує. Перші зберігають світ і збільшують його кількісно, другі зрушують світ і ведуть його до мети. Раскольников довго розмірковує, на який бруд спроможне його серце. Він відкидає погані думки, думає, що це від недоїдання. А після прогулянок брудними вулицями, "відвідування пивної" і випадково підслуханої розмови, яка збігається з його думками, він став готуватись до злочину. Раскольников хотів довести собі й іншим, що він "не тварь тремтяча", а природжений володар долі. Раскольников скоїв злочин. Упродовж роману герой веде боротьбу із самим собою. Він мучиться, чи правильно вчинив? Після злочину тяжко захворів. Муки сумління і страх переслідують Раскольникова. Нарешті він зрозумів, що скоїв убивство, щоб дізнатися: "Вошь ли я, как все, или человек? Смогу ли я преступить или не смогу? Тварь ли я дрожащая или право имею..." Після всіх страждань Раскольников іде на сповідь до Соні. Він прийшов до матері, цілував їй ноги. Попрохав вибачення у Дуні. Останні слова Раскольникова: "Я постараюсь быть и мужественным, и честным всю жизнь... Я не осрамлю вас", - запевняють нас в тому, що він стане чудовою людиною.
Пошуки духовних орієнтирів в романі ф. М. Достоєвського «Злочин і кара»
Трагічна доля Раскольнікова, суперечливість його теорії. Середина 60-х років XIX століття — складний і суперечливий період у світовій історії, але на теренах Російської імперії загальні суперечності набули виразу глибокої економічної та духовної кризи. Пошуки морального ідеалу й нової етики, необхідних для виходу з кризи, супроводжували ідейну боротьбу й духовні пошуки багатьох російських митців, мислителів. Достоєвський не стояв осторонь цієї ідейної боротьби. У молоді роки вій пережив захоплення ідеями соціалізму, але довгий, важкий, сповнений страждань життєвий шлях допоміг письменнику позбутися оманливих ідеалів. Роман «Злочин і кара» став одним із творів письменника, в яких він переконливо доводить, що плин життя, його жива і мінлива логіка спростовує будь-яку теорію. Достоєвський не вірив, що самі тільки теоретичні судження, навіть роздуми про очевидну «вигоду» можуть утримати різноспрямовану стихію людських почуттів, де скривджене самолюбство, невдоволене марнославство, жадібність, хтивість та безліч інших пристрастей впливають на рішення людини та її вчинки. Приборкати цю стихію, на думку письменника, може тільки живий приклад людини, яка вистраждала почуття — не переконання, а саме почуття,— що немає на землі більш високого призначення для людини, ніж безкорисливо віддавати себе людям. Саме такий складний шлях (від теоретичного обґрунтування вбивства до почуття «безкінечної любові») проходить головний герой роману Родіон Раскольников. Щоб достовірно зобразити цей шлях, письменнику треба було розкрити складний і суперечливий духовний світ свого героя. Вся дія роману побудована як заперечення теорії Раскольникова й історія його «духовного одужання». Найперше, що суперечить антигуманній теорії, це жива і гуманна натура самого автора теорії. Достоєвський зображує, як кожного разу у зіткненні з людським стражданням Раскольников відчуває майже інстинктивне бажання прийти на допомогу. Але сила ідеї не менш могутня, ніж сила почуттів, і вона може підкорити душу людини так само, як палка та згубна пристрасть. У першій і другій частинах роману Раскольников перевіряє, чи може він переступити загальноприйняті закони моральності, чи здатен він переступити через людське життя. Перша частина роману побудовані за принципом наростання конфлікту: картини задушливого міста, розмова з Мармеладовим у трактирі, лист від матері, сон, в якому Миколка забиває кобилу, вбивство лихварки, її сестри і себе, як він потім скаже.
Друга частина роману змальовує кризу душевного і фізичного стану героя. Розпочинається вона сценою непритомності Раскольнікова у поліцейській конторі й закінчується сценою непритомності під час зустрічі з матір'ю і сестрою. А між цими двома запамороченнями свідомості героя — рух двох відчуттів: тваринної радості, що ніхто не знає про його злочин, і відчуття безкінечної відокремленості від людей. Напруженість, драматизм переживань, відчуттів Раскольникова Достоєвський передає різноманітними засобами. Він зображує плутанину думок героя, їх миттєву зміну, переключення з однієї думки на іншу. Душевне сум'яття виявляється у хаотичних, іноді ніби судомних фізичних рухах героя.
У третій частині душевна боротьба Раскольникова стає все більш напруженою і заплутаною, вона відбувається у різних напрямах, і кожен з них веде героя у глухий кут: Раскольников вірить у правильність своєї теорії і з презирством засуджує себе за слабкість; він називає себе «негідником», коли голос його совісті не хоче миритися зі скоєним злочином, Разом з тим Раскольников страждає від неможливості спілкування зматір'ю, сестрою: думати про них для нього так само болісно, які про смерть Лізавети. І він намагається не думати, бо інакше неодмінно доведеться вирішити питання, до якого розряду людей вони належать. За логікою його теорії, вони мають належати до «нижчого» розряду, а це значить, що сокира якого-небудь іншого Раскольникова може в будь-який момент опуститися на їхні голови. Більш того, його власне гасло: «Хто найбільше собі може дозволити, той і правий!» — неминуче повинно привести до логічного висновку, що син має право вбити власну мати. Але усвідомити це повною мірою для Раскольникова — самогубство, тому він інстинктивно ховається від рідних і навіть думок про них.
Тезу про те, що злочинна насамперед теорія Раскольникова, Достоєвський доводить і образом людини «з-під землі». Спочатку ця людина звинувачує Раскольникова у злочині, а потім приходить прощення «за злі думки». Але Раскольников до такого простого погляду (думки злі — теорія злочинна) ще не дійшов.
Він ще довго намагатиметься довести істинність своєї теорії. Навіть зізнавшись у скоєному злочині, перебуваючи на каторзі, він не міг позбавитись її згубного впливу. Зізнання, з точки зору Раскольникова,— це слабкість, катастрофа, але його особиста катастрофа: надто він слабкий, «не має права» на чужу кров. Дивно, але чим нижче опускається Раскольников у власних очах, тим палкіше він обстоює власну теорію. Але саме високі людські якості допомагають Раскольникову усвідомити згубність теорії, роблять можливим його воскресіння. Ідучи на зізнання, Раскольников заходить до Соні: взяти у неї хресті.,, «подивитися на людину», яка здатна любити, вірити, страждати за іншу людину.
В романі «Злочин і кара» Достоєвський змальовує складний і суперечливий духовний світ героїв. Намагаючись осягнути цей світ, читач відкриває невичерпність тайн людської душі та її єдність із загальними законами буття.
