2. Зв'язок методики розвитку мовлення з іншими науками.

Методика розвитку мови дітей дошкільного віку – це частина дошкільної педагогіки, що ґрунтується на загальних принципах і визначається завданнями виховання. Вона вивчає закономірності педагогічної діяльності, спрямованої на формування мови у дітей від народження до 7 років.

Методологічною основою методики розвитку мови є філософія, яка озброює її науковим, діалектичним методом пізнання, вчить бачити в явищах розвитку мови і мислення дію загальних законів діалектики. Ці закони знаходять своє конкретне виявлення в теорії про походження мови та єдність мови і мислення. Виникнення мови пов’язане з виникненням самої людини.

Отже, мова – це суспільне явище. Вона виникає і розвивається одночасно з народженням і розвитком суспільства, змінюється разом із зміною умов життя суспільства.

Кожна мова має словниковий склад, фонетику, граматичну будову. Найчутливішим до суспільного розвитку є словниковий склад. Створення нових знарядь праці, ознайомлення з новими предметами, рослинами, тваринами – все це спричинює виникнення нових слів, нових назв.

Слова складаються з певного комплексу звуків (фонем). Мовний звук – це основна матеріальна одиниця мови. Сучасна українська мова налічує 42 звуки. Фонетичний і граматичний лад розвиваються за своїми внутрішніми законами, від змін умов життя вони не залежать.

Мова – засіб спілкування, обміну думками між людьми. Це основна функція мови, без якої людина не змогла б існувати.

Мислення – це процес опосередкованого і узагальненого відображення в мозку людини предметів і явищ зовнішнього світу в їхніх істотних властивостях, зв’язках та відношеннях. Мислення відображає закони природи і суспільства, а мова виражає думки про ці закони, реалізує ці думки і робить доступними для інших людей.

Вирішальним фактором у розвитку мислення і мови дітей є виховання і навчання. Розвиток мови і мислення треба поєднувати. В ранньому дитинстві мислення виникає в зв’язку з тим, що діти оперують конкретними предметами. З розвитком мови вони оволодівають вищими формами мислення – понятійним, логічним. Розвиток мови і мислення дітей безпосередньо залежить від багатства чуттєвого досвіду. Починаючи з перед дошкільного віку дітей треба вчити спостерігати навколишнє життя, а пізніше – встановлювати зв’язки між спостережуваними предметами і явищами, аналізувати їх, порівнювати, робити умовиводи.

Існують певні принципи організації мовленнєвого спілкування з дітьми.

Гуманізація комунікативних настанов педагогапередбачає повагу до дитини-співрозмовника, її особистості, інтересів, уподобань. Виявляється цей принцип у бажанні педагога зрозуміти дитину, у прагненні задовольнити її потреби та ставленні до дитячих проблем, запитань і пропозицій.

Задоволення потреб дітей у спілкуванні, розвиток мотивів спілкування з дорослими й однолітками. Цей принцип орієнтований на реалізацію особистісного підходу до дитини. Вихователь організовує своє спілкування так, щоб задовольнити потреби дитини у спілкуванні, сприяти формуванню інтересів, нових мотивів спілкування з дорослими й однолітками.

Приклад товариськості й рівноправності, конструктивна позиція у спілкуванні з дітьми. Успішна взаємодія з дітьми залежить від товариськості педагога.

Діалогічна орієнтація у спілкуванні і діалогічності мовлення педагога, добір оптантивних мовленнєвих форм передбачає рівноправність позицій педагога і дитини у спільному пошуку правильної відповіді, способу розв’язання комунікативної проблеми, навчання дітей відстоювати свої погляди, сумніватись у готових відповідях, формулювати проблемно-пошукові запитання. Цей принцип протистоїть монологічному спілкуванню педагога.

Дотримання професійної та мовленнєвої етики.Спілкування вихователя з дітьми здійснюється на професійних засадах. Він не повинен «ображатися на дітей», виявляти гнів, у будь-якій ситуації діяти за правилом «нічого не говорити з того, чого не можна було б залишити назавжди в душі дитини». Дотримання мовленнєвого етикету є невід’ємною складовою професійної етики. Це – ввічливість, тактовність, стриманість у різноманітних ситуаціях професійних взаємин з дітьми, а також вираження відповідними знаками уваги до дітей: доброзичливий тон, погляд, посмішка під час спілкування з дитиною.

Встановлення емоційної довіри і підтримка позитивної атмосфери спілкування визначаються віковими особливостями мовленнєвої взаємодії з дошкільниками.

Досягнення розвивального ефекту в процесі мовленнєвого спілкування з дітьми. Втілення цього принципу передбачає досягнення комунікативного успіху, позитивного педагогічного результату.

Врахування індивідуальних особливостей і ситуативного стану дитини у процесі мовленнєвої взаємодії. Перш ніж розпочати спілкування, педагог має з’ясувати психологічний стан дитини, її бажання спілкуватися у цей момент.

Вирішення завдань розвитку мовлення, діяльності мовленнєвого спілкування у процесі організації різних видів дитячої діяльності потребує від вихователя виконання мовленнєвих завдань, збагачення словника дітей словами, поняттями, що позначають типові дії, ситуації тощо.

Вплив власного стилю мовленнєвого спілкування вихователя на розвиток комунікативно-мовленнєвої сфери дітей. Контроль за якістю педагогічного мовлення. Уміння вихователя оперативно відстежувати свої комунікативно-навчальні дії з наступним їх коригуванням є важливою умовою мовленнєвого розвитку дітей. Педагогічна рефлексія сприяє розумінню того, що певні негаразди у мовленнєвому спілкуванні дітей можуть бути пов’язані з тим, як спілкується педагог, які мовленнєві помилки допускає.   

Міні-підсумок: методика розвитку мовлення тісно пов’язана з іншими науками, а найбільше з педагогікою та філософією.