3. Службовий етикет юриста

Службовий етикет юриста (від фр. еtiquette — ярлик, етикет­ка) — стійкий порядок поведінки, що виражає зовнішній зміст принципів моралі і складається із правил ввічливого і належного (відповідно до статуту) обходження в службовому колективі і сус­пільстві. Стійкий порядок поведінки означає сукупність устояних правил, що стосуються зовнішнього прояву стосунків між людьми (манери, форми звертання і вітання, одяг та ін.).

Етикет включає правила з конкретними формами, що представ­ляють собою єдність етичної (прояв турботи, поваги та ін.) і есте­тичної (краса, добірність поведінки) сторін.

Вимоги етикету в юридичній практиці набувають особливої зна­чимості, тому що є суворо регламентованим церемоніалом, де певні офіційні форми поведінки юриста не повинні виходити за межі жорстко встановлених рамок. Етикет виражається в системі правил поштивості, чітко класифікує порядок обходження з посадовими особами відповідно до їх рангу (до кого як варто звернутися, кого як слід титулувати), правил поведінки в різноманітних колах. Суво­ре дотримання службового етикету — важлива умова етичної і ес­тетичної культури поведінки юриста.

Основне етично-естетичне правило службового етикету юри­ста — почуття такту.

Почуття такту юриста — це стан емоційного співпереживання з трудовим колективом і з кожним із його членів, уважне ставлення до особи клієнта, належна міра у виразах і вчинках. Почуття такту припускає вміння так поставити і викласти питання, щоб не викли­кати незручність в оточуючих.

Важливо постійно пам'ятати, що дотримання етикету і прояв такту — невід'ємна частина духовної культури юриста як службо­вої особи, тим більше керівника. У цьому плані керівник повинен бути зразком для своїх підлеглих. Грубість і нестриманість, не говоря­чи вже про етикет, не тільки гублять його авторитет, але і можуть призвести до конфліктних ситуацій у колективі. Так, ще у 1969 р. у наказі міністра внутрішніх справ СРСР «Про ввічливе й уважне ставлення працівників міліції до громадян» підкреслювалося: «Лю­дину дратівливу, запальну і грубу на службу в міліцію допускати не можна. Коректність повинна бути невід'ємною якістю працівника міліції».

Форми ділового спілкування юриста, що потребують по­чуття такту:

1. повсякденний службовий контакт (прийом відвідувачів, відві­дування громадян за місцем проживання, участь у нарадах, засідан­нях і т. п.) — вміння слухати і непомітно спрямовувати розмову в ділове русло. Наприклад, як тільки підозрюваний заходить у кім­нату для допиту, слідчий повинен із зовнішньою легкістю, швидко і природно взяти ситуацію під свій повний контроль. Як правило, людей більше вражає те, що вони бачать, а не те, що вони чують;

2. специфічні форми службового контакту (керівник і підлеглі, між колегами) — вміння робити зауваження без приниження гід­ності;

3. екстремальні форми контакту (під час обшуку, затримання і т. п.) — вміння не нав 'язувати своєї точки зору без достатнього обґрунтування;

4. невербальні і неспецифічні форми контакту (телефон, ділове листування, виступи по радіо, телебаченню і т. п.) — вміння бути лаконічним, чемним і вести розмову лише по суті.

Почуття такту юриста — це прояв самоповаги.

Нормативи службового етикету юриста, що свідчать про на­явність у нього почуття такту:

коректність — не ставити запитань, що можуть викликати не­зручність у співрозмовника;

стриманість — не демонструвати свої манери, не виявляти над­мірної наполегливості,

ввічливість — зовнішньо виявляти доброзичливість, звертатися по імені і по батькові, показувати щиросердечне ставлення;

люб'язність — виявляти свою готовність зробити послугу тому, хто її потребує;

точність — своєчасно виконувати обіцяну або доручену справу;

самоорганізованість — планувати роботу і виконувати її у визначені строки та ін.

У 1902 р. американський психолог У. Джеймс запропонуваи просту формулу, що дозволяє виявити ступінь самоповаги, від чого залежить успіх.

Успіх

Самоповага =

Устремління

Чим вище устремління, тим більшим повинен бути успіх. Під устремлінням мається на увазі прагнення досягти визнання кваліфікованою працею.

Формулу успіху юриста можна подати таким чином:

G = (х + у + z) К,

де G — успіх; х — компетентність (професіоналізм); у - працездатність; z — вміння бути стриманим; К — коефіцієнт такта.

Іноді за етикетом приховується неповага і недоброзичливість. Відірваний від морального змісту етикет легко може перетворитися в офіційну форму лицемірства.