3. Особливості фінансової санації суб’єктів різних організаційно-правових форм

Існує тісний зв'язок між організаційною формою підприємництва та структурою капіталу, можливостями його фінансування та вартістю мобілі- зації фінансових ресурсів, формою організації менеджменту, оподаткуванням, рівнем накладних затрат, можливостями виходу на ринок капіталів тощо. Отже, правильний вибір форми організації суб'єкта бізнесу має для подальшої діяльності суб'єкта господарювання стратегічне значення.

Таблиця 9

У світовій практиці спостерігається чітка тенденція до вибору форм організації бізнесу з обмеженою відповідальністю, що пояснюється прагненням власників суб'єктів господарювання обмежити свої ризики величиною вкладів у власний капітал. До таких форм належать товариства з обмеженою відповідальністю (ТзОВ) та акціонерні товариства (АТ).

У Товариствах з обмеженою відповідальністю формується не складений, а статутний капітал, розділений на частки, визначені установчими документами. Учасники товариства не відповідають за його зобов'язаннями і несуть ризик збитків у межах вартості їхніх внесків. Тоді як товариство з додатковою відповідальністю, створене за аналогією з ТзОВ, солідарно несе субсидіарну відповідальність за його зобов'язаннями своїм майном в однаковому для всіх кратному розмірі до вартості їхніх внесків у статутному капіталі. У разі банкрутства одного з учасників його відповідальність за зобов'язаннями товариства розподіляється між рештою учасників пропор­ційно їхнім внескам до статутного капіталу.

Акціонерним вважається товариство, капітал якого поділено на визначену кількість звичайних чи привілейованих акцій. Акціонери не відповідають за зобов'язаннями товариства та несуть ризик збитків від його діяльності в межах вартості належних їм акцій. До акціонерних товариств належать: відкрите АТ, акції якого можуть розповсюджуватись шляхом відкритої передплати та купівлі-продажу на біржах; закрите АТ, акції якого розподіляються між засновниками і не можуть розповсюджуватись шляхом передплати, купівлі та продажу на біржі. Перехід та реалізація права власності на акції здійснюються відповідно до законодавства України.

Акціонерне товариство має право збільшувати статутний фонд, якщо всі раніше випущені акції повністю оплачені за вартістю, не нижчою від номінальної. Збільшення статутного фонду здійснюється в порядку, установленому Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку шляхом випуску нових акцій, обміну облігацій на акції або збільшення номінальної вартості акцій. Зменшення статутного фонду здійснюється шляхом зменшення номінальної вартості акцій або зменшення кількості акцій через викуп частини акцій у їх власників для анулювання цих акцій.

Найважливішою передумовою використання даного методу санації є те, що для акціонерного товариства викуп акцій є доцільним лише за курсом, нижчим за номінальну вартість. У протилежному випадку санаційний прибуток, який може бути спрямований на покриття балансових збитків, не виникає, а це говорить про те, що зменшувати статутний фонд не доцільно. Тому багато проблем збільшення (зменшення) статутного фонду акціонерних товариств є спірними і потребують доопрацювання в законодавчому полі.

Нині є особливий інтерес у світовій практиці до діяльності малого бізне­су. Так, у малому бізнесі в Україні працює 2 млн. чоловік, а це становить 10% зайнятого населення, при цьому виробляється більш ніж 10% ВВП (за мате­ріалами з преси). Особливості створення і діяльності малих підприємств регламентовано законодавством України. Однак між великим і малим бізнесом є значні відмінності, а саме: малий бізнес має обмежений доступ до фінансових та грошових ринків; не ставить за мету максимізувати курс акцій, показник капіталізації і рівень дивідендів; несе ризики, що мають інший склад, рівень та ієрархію; а основне — має низький рівень ліквідності (середній коефіцієнт поточної ліквідності — 2), тобто подвійне перевищення поточних пасивів над поточними активами. А це означає, що мале підприємство має більші проблеми з мобілізацією грошей для виконання своїх поточних зобов'язань, тобто є менш платоспроможним, аніж велике діідприємство.

З огляду на такі об'єктивні та суб'єктивні причини очевидно, що малий бізнес потребує санаційно-фінансової підтримки з боку держави. І це має відбуватися не стільки шляхом субсидіювання, кредитування, пайового фінансування, скільки через надання податкових пільг, як це практикується в розвинених країнах. Так, уряди Скандинавських країн надають субсидії і прямі позики початківцям у малому бізнесі, а перспективні проекти до 75% можуть бути фінансовані з державних коштів. У СІІІА підтримка малого бізнесу відбувається головним чином через дотації та прямі гарантовані позики. В Італії діє розвинута система державної фінансової підтримки ма­лого бізнесу шляхом субсидіювання і пільгового кредитування та діяльності консорціумів і кооперативів, що об'єднують малі підприємства.

Особливо слід відзначити практику підтримки особливого виду санації суб'єктів малого бізнесу в Іспанії. Там створені товариства взаємного гаранту­вання, що діють на основі добровільних внесків підприємців, мета яких — на­дання банкам гарантій за своїх членів для отримання кредитів. У разі нестачі власних коштів товариств уряд Іспанії надає їм фінансову допомогу. Позитивний досвід розвинених країн щодо санації (підтримки) малого бізнесу варто вивчати і використовувати для розвитку малого бізнесу в Україні.

Підприємства мають право на добровільних засадах, відповідно до вітчизняного законодавства, об'єднувати свою виробничу, наукову, комерційну діяльність та інші її види, якщо це не суперечить антимонопольному законодавству України. Щодо зобов'язань об'єднань, то їх учасники несуть солідарну відповідальність. Особливості виконання солідарного обов'язку встановлюються договором про створення фінансово-промислової групи. Державна підтримка діяльності такого об'єднання (групи) полягає у заліку заборгованості, акції якого реалізуються на інвестиційних конкурсах в обсягах, передбачених їх умовами; у наданні учасникам фінансово-промислової групи права самостійно визначати термін амортизації обладнання і нагромадження відрахувань; у наданні державних гарантій для залучення різного роду інвестицій та наданні інвестиційних кредитів. Основне — це надання банкам — учасникам фінансово-промислової групи — пільг зі сторони Національного банку України, що передбачають зниження норм обов'язкового резервування, зміни інших нормативів із метою підвищення їхньої інвестиційної активності. Крім того, важливою умовою санаційних заходів при цьому є передача в довірче управ­ління центрального підприємства фінансово-промислової групи тимчасово закріплених за державою пакетів акцій учасників цієї групи.

У сучасних умовах господарювання, коли основні виробничі фонди практично в більшості галузей вітчизняного народного господарства повністю (морально і фізично) застаріли і потребують заміни, лізинг як новітня форма ринку засобів виробництва має важливе значення для оновлення технічної бази виробництва. Згідно з Законом України "Про лізинг", це підприємницька діяльність, спрямована на інвестування власних чи залучених фінансових коштів, що полягає в наданні лізингодавцем у виключне користування на визначений термін лізингоодержувачу основних фондів, що є власністю лізингодавця, за умови сплати йому періодичних лізингових платежів.