- •1. Передісторія у.
- •2. Трипільська культура
- •3. Перші етноси на тер. Укр.
- •4. Антич колоніз Пн Причорн
- •5. Стародавні слов’яни.
- •6. Велике пересел народів.
- •7. Перші слов держ утвор
- •9. Теорії пох. К. Русі.
- •10.Осн етапи розв кр
- •11. Осн напр зовн політ Русі
- •12. Політ устрій кр (10-13ст.)
- •13.Утвердж христ на Русі
- •14. Русь і кочовий Степ
- •15.Прич та насл розпаду Русі
- •17. Київ, Черніг, Переясл князівства у 1132-1240р.
- •18.Монгол завоювання Русі.
- •19.Входж ук. Зем до скл вкл.
- •20.Осн тенд жит. У скл влк
- •21.Поль-лит унії та їх насл
- •22. Берестейська унія
- •23. Виникн та евол укр. Козац
- •24.Зап Січ: сусп-політ устр
- •26. Нац револ під пр б. Хм
- •27. Зовнішня політика б. Хм
- •30. Переясл-моск договір
- •32. Зовнполіт орієнт укр гетьм періоду Руїни.
- •33. Правоб у та зх-укр землі під владою Польщі
- •35.Укр в Пн війні. І.Мазепа.
- •36. Конституція п.Орлика
- •37.”Укр політ” Петра 1
- •39. Гетьманщина в сер 18 ст.
- •40.Гайдамаччина.Коліївщина
- •41.Геополіт зміни у Сх Євр
- •42.Гетьманщ у скл рос імп
- •43.Нац відр Наддніп Укр 19ст
- •44.Км бр: ідеол та програма
- •46. Політ рос самодерж в царині нац-культ життя Укр
- •48Феномен Шевч в укр іст
- •49. Політиз укр гром руху на рубеж 19-20 ст. Перші укр парт
- •50.Укр в роки 1-ї св війни.
- •51. Універсали цр
- •52.Зовн політ цр. Брест-Лит
- •53. Укр Скороп: держ-політ устрій,соц-екон та зовн політ
- •54.Зунр. Віднос унр та зунр
- •55.Культ-осв роб цр і Гетьм
- •56.Вн та зовн політ Директ
- •58 Утвердж рад влади в Укр, її соц-екон та нац політика (1917-1920 рр.)
- •59. Заверш нов поділу укр земель на поч 1920 рр.
- •60. Входж Рад Укр до срср. Пробл політ правосубєктивн
- •61. Укр в умовах непу.
- •63.Зміни політико-економічного курсу в срср
- •64. Західноукраїнські землі в 1920-і 1930-і роки
- •65. Індустр в Укр в 20-30х рр
- •66. Колективізація укр. Села
- •67. Причини та наслідки голодомору в у.(1932-33)
- •68. Інтегральний націоналізм
- •69. Возз’єднання укр. Земель та радянізація західноукр.
- •70.Укр питання напередодні і на початку іі світової війни.
- •71. Окупаційний режим.
- •73. Внесок укр народу в перемогу над фашистами.
- •74.Західноукраїнські землі у повоєнні роки. Опер Вісла.
- •75.Ідеологічний наступ сталінізму на культ-нац сферу у. В повоєнний період
- •76. Відбудова і подальший розвиток народного госп. Урср в повоєнний період (1945-1955)
- •77. Спроби десталініз сусп жит Укр. В умов хрущ відлиги
- •78.Дисидент рух в у. 60-80-х р. Гельсінська спілка.
- •79. Нарост криз яв у сус-екон розв урср в 70 – поч. 80-ч рр.
- •80. Укр в умовах демокр рад сусп 1985-1991 рр.
- •81. Перебудовчий курс м.Горбачова та у.
- •82. Іст обстав та осн етапи держтвор в Україні (1990-і рр.)
- •83. Сусп-політ рухи та форм багатопарт в Україні в умовах становлення її незалежності.
- •84. Основні напрямки зовнішньої політики України після проголошення незалежності.
- •85. Конституція України та її історичне значення.
- •87. Розвит парламентаризму в сучасній Україні.
- •88. Культурні здобутки 1991-2011 рр.
32. Зовнполіт орієнт укр гетьм періоду Руїни.
Причини початку Руїни неможливо зрозуміти без аналізу зовнішньої політики України. Загалом в основі цієї політики гетьманів чи старшини був пошук підтримки ззовні, для необхідної боротьби за свої упевнення, з одного боку, з іноземною загрозою, з іншого – намаганням утримати власну владу під час внутрішньої незгоди та спробами захопити владу. Зовнішня політика Гетьманщини було точним дзеркальним відображенням внутрішньо українських процесів. Не просліджується згода ні серед гетьманом та його старшиною, ні між угрупованнями серед старшини, ні між простими козаками, селяни також були незадоволені своїм станом, складається враження, взагалі усіма процесами. Утім, зовнішня політика відігравала значну роль в становленні України. Історики звертають увагу на три основні зовнішньополітичні моменти: політичне орієнтування гетьмана;політика Москви;дії інших іноземних держав.Якщо провести маленьке дослідження стосовно політичної орієнтації гетьманів, то уявляється така картина; У 1664 р. польські війська здійснили новий похід на Лівобережну Україну, але зазнали поразки. На Правобережжі почалося повстання, яке призвело до фактичної ліквідації польської влади у цьому регіоні. Гетьман П. Тетеря тікає в Польщу, на його місце обирають Петра Дорошенка (1665-1676 pp.). Петро Дорошенко поставив собі за мету об'єднати всі українські землі. У 1667 р. разом з татарами йому вдалося вигнати поляків з Правобережжя і встановити кордон по р. Горинь.
У цей час лівобережний гетьман І. Брюховецький, намагаючись зміцнити свої позиції, посилив залежність України від Москви, підписавши Московські статті 1665 р. Гетьмана мали обирати за вказівкою царя, кількість гарнізонів московських військ в Україні значно збільшувалась, царські воєводи могли збирати податі на свою користь. Посилення податкового гніту спричинило народні повстання 1666 і 1668 pp. Цим скористався П. Дорошенко, який увів свої війська на Лівобережну Україну. Лівобережні козаки перейшли на його бік, а Брюховецького вбили. Дорошенко на деякий час стає гетьманом по обидва боки Дніпра, об'єднавши Україну. Але неприємності у власній сім'ї змусили його повернутися до Чигирина. Це використали московські урядовці, які сприяли обранню нового гетьмана Лівобережної України — Дем'яна Многогрішного (1668—1672 pp.). За Глухівськими статтями 1669 р. кількість залог у містах України зменшувалась, збір податків перекладався на козацьку старшину. Резиденцією гетьмана стало м. Батурин. Многогрішного скинули з гетьманства і заслали в Сибір. Гетьманом обрали Івана Самойловича (1672-1687 pp.).
У 1672 р. турецькі, татарські, молдавські та українські війська Дорошенка розгромили польську армію під м. Бучачем (нині Тернопільська обл.), і польський уряд змушений був підписати Бучацький мирний договір. Поділля відходило до Туреччини, а Брацлавщина і Київщина — під владу Дорошенка. Таким чином, Польща втратила більшу частину України. Цим вирішила скористатися Москва і гетьман І. Самойлович. У 1674 р. їх війська вступили на Правобережжя. Міста здавалися їм без бою, не бажаючи бути під владою Туреччини і Дорошенка. У березні 1674 р. у Переяславі відбулася генеральна рада, в якій узяли участь представники 10 правобережних полків. Рада вирішила всі ці полки з'єднати з Лівобережжям у складі Московської держави. І. Самойлович стає на деякий час гетьманом обох частин України. Дорошенко зрікається булави.
Проте Туреччині не подобався такий перебіг подій, і в 1677 р. вона проголошує гетьманом Правобережної України і «князем Сарматським» Юрія Хмельницького (1677-1681 pp.). У 1677 і 1678 pp. Туреччина організовує нові походи в Україну («Чигиринські походи»). її військам удалося взяти Чигирин, але в цілому походи закінчилися безрезультатно. У 1681 р. в Бахчисараї між Москвою і Туреччиною було підписано мирну угоду, за якою остання відмовилася від претензій на Лівобережну Україну та Запоріжжя, але Правобережжя залишалося під її контролем.
До цього ж часу належить діяльність найвідомішого кошового отамана Запорізької Січі Івана Сірка. Він був єдиною в історії козацтва людиною, кого запорожці обирали на цю посаду 15 разів! За час своєї військової діяльності І. Сірко брав участь як командир у 55 битвах.
У 1686 р. Москва підписала з Польщею «Вічний мир», який зберіг поділ України на дві частини. Москва приєдналась до антитурецької «Священної ліги». У зв'язку з цим у 1687 р. був організований перший Кримський похід московських і українських військ, який закінчився невдачею. Вина за його провал була покладена на гетьмана Самойловича, якого скинули з посади і заслали до Сибіру.
