4. Аварії з викидом (загрозою викидів) радіоактивних речовин.

Аварії з викидом (загрозою викидів) радіоактивних речовин - ава­рія на радіаційно небезпечному об'єкті, яка спричинила викид (роз­лив) радіоактивних речовин за межі встановлених захисних бар'єрів чи потужність дози іонізуючого випромінювання перевищує встанов­лені норми і загрожує довкіллю.

Серед потенційно небезпечних виробництв особливе місце займа­ють радіаційно небезпечні об'єкти, до яких належать:

• атомні електростанції;

• підприємства з виготовлення ядерного палива, з переробки ядер­ного палива і поховання радіоактивних відходів;

• науково-дослідницькі організації, які працюють з ядерними реак­торами;

• ядерні енергетичні установки на об'єктах транспорту тощо.

На території України діють 5 атомних електростанцій з 16 енерге­тичними ядерними реакторами, 2 дослідних ядерних реактора та більше 8 тисяч підприємств та організацій, які використовують у ви­робництві, науково-дослідній роботі та медичній практиці різнома­нітні радіоактивні речовини, а також зберігають та переробляють ра­діоактивні відходи. Основними виробниками радіоактивних відходів і місцями їх кон­центрації є:

• АЕС;

• уранодобувна та уранопереробна промисловості;

• установи та організації, які експлуатують джерела іонізуючого ви­промінювання (понад 100 тис. джерел іонізуючого випромінювання);

• зона відчуження Чорнобильської АЕС, підприємства з похован­ня радіоактивних відходів.

Наслідки аварій і руйнування об'єктів із ядерними компонентами характеризуються, насамперед, масштабами радіоактивного забруд­нення навколишнього середовища і опромінення населення. Вони за­лежать від:

• геофізичних параметрів атмосфери, що визначають швидкість розносу викиду;

• від розміщення людей, сільськогосподарських угідь, житлових, громадських і виробничих будівель у зоні аварії;

• від здійснення захисних заходів та ряду інших чинників.

Особливо серйозні радіаційні наслідки пов'язані з аварією на Чор­нобильській АЕС.

У випадку передавання сигналу чи мовної інформації «радіаційна небезпека» населення і персонал об'єкта повинні:

• використовувати заходи індивідуального захисту (протигаз, рес­піратор, ватно-марлеві пов'язки);

• зачинитись у будинку, загерметизувати вікна і двері, вентиля­ційні отвори, закрити продукти і запаси води;

• приміщення залишати тільки за командою про евакуацію. При цьому використовуються засоби захисту органів дихання і шкіри.

У випадку аварії у вашому районі на підприємствах, з викидом силь­нодіючих отруйних або радіоактивних речовин, в першу чергу від шкід­ливої дії цих речовин, треба захистити органи дихання та шкіру.

Найпростішим засобом захисту органів дихання може бути ватномарлева пов'язка, яку можна виготовити самостійно. Для цього треба взяти шматок марлі розміром 40x80 см. На його середину кладуть шар вати, який би закривав обличчя. Верхню і нижню сторони марлі загинають і кладуть на вату. Кінці марлі, що залишились, розрізають для зав'язування.

Надягають ватно-марлеву пов'язку на обличчя так, щоб вона за­кривала ніс до очей, рот та підборіддя. Кінці пов'язки зав'язують на потилиці (верхні) та на тім'я (нижні).

Крім ватно-марлевої пов'язки, для захисту органів дихання вико­ристовуються респіратори або напівмаски.

Принцип їх дії дуже подібний до дії ватно-марлевої пов'язки. Вони призначені для очищення повітря від шкідливого пилу та інших до­мішок.

Для захисту органів дихання можуть також застосовуватись протипилові маски, які складаються з двох основних частин: корпуса та кріплення.

Корпус виготовлений з декількох шарів тканини і повітря, що вди­хається, очищається при проходженні через них від пилу. На корпусі маски є оглядові скельця, що дозволяють захистити очі від пилу.

Для захисту очей можна використати протипилові захисні оку­ляри.

Для запобіганню шкідливого впливу отруйних речовин на шкіру використовують або спеціальний одяг, або підручні засоби захисту.

Спеціальним одягом укомплектовані військові частини та частини цивільної оборони, які провадять рятувальні та невідкладно-будівельні роботи. До нього відносяться: загальновійськовий захисний комплект, захисний комбінезон, захисний фільтруючий одяг.

До підручних засобів захисту шкіри можна віднести, в першу чер­гу, накидки та плащі з прогумованої тканини. Можна також викорис­тати спортивні, робочі, шкільні костюми (штани, куртка). Для захисту рук використовуються рукавиці, а для захисту ніг - гумові чоботи, черевики на товстій підошві.

Найбільш надійними засобами захисту населення від аварій в ра­йонах розташування великих хімічних підприємств, атомних електро­станцій є захисні споруди. Вони призначені для захисту людей від руйнівних факторів - вибухів, шкідливих газів, отруйних речовин, що утворюються від пожеж.

Сховище складається з двох частин: основного та допоміжного приміщення. В основному приміщенні розташовуються люди, а в до­поміжному - камери для продуктів, дизельної електростанції тощо. У сховищах передбачена система вентиляції приміщень та очистки повітря від пилу. Як правило, у сховищах влаштовується не менше двох виходів - основний та аварійний. Двері роблять герметичними.

З надходженням аварійного попередження, всі переходять у захис­ні споруди під керівництвом представників штабу цивільної оборони або місцевих адміністрацій. По команді вони шикуються і організо­вано найкоротшим шляхом ідуть до сховища. В першу чергу до нього входять діти, жінки, старі люди, якщо евакуація проводиться в школі - то учні молодших класів, потім середніх та старших класів.

У сховищах треба дотримуватись установлених правил поведінки і виконувати розпорядження старших. Вести себе треба спокійно, дис­ципліновано, незаважаючи оточуючим.

Не можна:

• ходити без потреби по приміщенню;

• запалювати свічки та інші джерела світла з відкритим полум'ям;

• приносити з собою великі речі, горючі речовини;

• приводити домашніх тварин.

Виходити зі сховища можна лише за командою старших. При ви­мушеному виході зі сховища слід надіти засоби індивідуального за­хисту органів дихання та шкіри.

Якщо ви знаходитесь у пошкодженому укритті або сховищі, вико­нуйте всі вказівки старших, за необхідності включаючись у роботи по усуненню пошкоджень або забезпеченню можливості виходу на поверхню.

Якщо основний вихід завалено, перевіряється стан аварійного вихо­ду. Якщо і він завалений, необхідно прийняти заходи по розчищенню завалу або створенню нового виходу. Для цього необхідно пробити отвір у стіні, котрий відкриє вихід у сусіднє підвальне приміщення. Можна спочатку зробити підкоп в землі, а потім розібрати завал знизу.

Пам'ятайте, що виходити зі сховища можна тільки по команді старших, після уточнення ситуації на поверхні.

Находячись у завалених спорудах, не створюйте паніки. Пам'я­тайте, що для врятування людей, які знаходяться у сховищі, прий­маються заходи органами цивільної оборони і на допомогу поспіша­ють рятувальні загони.