6. Висновок
Франсуа Кене (1694—1774) — народився в передмісті Версаля, у сім'ї дрібного землевласника. Прославився як лікар, а 1749 p. ставши придворним лікарем Людовіка XV, одержав звання дворянина. Кене оселився на антресолях Версальського королівського палацу, де прожив двадцять п'ять років. У його помешканні також відбувалися зустрічі фізіократів.
Отут бували славетні філософи Дідро, д'аламбер, Гельвецій. Кілька разів зустрічався з Кене й А. Сміт.
Економічними проблемами Кене почав займатись, коли йому було 60 років.
Цьому сприяла його дружба з філософами Дідро і Д'аламбером, які з 1751 p. почали видавати свою знамениту «Енциклопедію». У ній друкувалось багато статей на економічні тими. Саме отут Кене опублікував свої перші праці «Фермери», «Зерно» та ін.
1758 p. він видав славетну «Економічну таблицю», а згодом виходять з друку його праці: «Загальні принципи економічної політики держави», «Про торгівлю» (1760), «Аналіз економічної таблиці» (1766), «Діалог про ремісничу працю» (1766), «Зауваження відносно копійчаного відсотка» (1766) та ін.
У дослідженні економічних процесів Кене використав метод природничих наук, що його вперше застосував Петті.
Він проголосив ідею «природного порядку», котрий панує як у природі, так і в суспільстві.
«Фізичні закони, — писав він, — які встановлюють природний порядок найбільш вигідний для людського роду і з точністю визначають природне право всіх людей, є вічними, незмінними і безумовно найліпшими законами, які тільки можуть існувати». Основою природного порядку в Кене є право власності.
Отже, Кене фактично визнає, що розвиток суспільства відбувається за об'єктивними законами. У цьому — велика заслуга фізіократів. Під «природним порядком» фактично розуміли капіталістичне виробництво, розглядаючи його як вічне, незмінне.
Економічна програма фізіократів формувалась у боротьбі проти меркантилістів. Якщо останні всю увагу концентрували на аналізі явищ у сфері обігу, то фізіократи перенесли свої дослідження в сферу виробництва. Кене вважав, що товари вступають в обмін з наперед заданою ціною. Проте, що саме лежить у її основі, він не розумів. Кене розглядав лише «ринкову ціну», яка, на його думку, залежить від наявності на ринку товарів, попиту і пропозиції за розумів вільної конкуренції.
Якщо обмін є еквівалентним, то він, робив висновок Кене, нічого не виробляє, отже, не породжує багатства. А прибуток, який одержує торговець, не є прибутком держави. Такий висновок спонукав фізіократів шукати інших джерел збагачення держави. На думку Кене, збагачення країни зв'язане з матеріальним виробництвом і передовсім із сільським господарством. Саме тому фізіократи переносять свої дослідження в сферу
безпосереднього виробництва, а саме — у сільське господарство.
Ф. Кене зосередив свою увагу на сфері виробництва. У цьому його
«класицизм». Але найбільшою заслугою цього вченого було те, що він розглядав виробництво не як одноразовий акт, а як постійно поновлюваний процес, тобто як відтворення. Сам термін «відтворення» введений у науку Ф.Кене. Більш того, відтворювальний процес вперше в історії показаний дослідником на макроекономічному рівні, як деякий суспільний феномен, як
безперервний обмін речовин у суспільному організмі. Немає ні найменшого перебільшення у твердженні, що Ф. Кене з'явився як засновник макроекономічної теорії.
Ф. Кене створив першу модель руху товарних і грошових потоків у
суспільстві, визначив умови реалізації суспільного продукту, показав теоретичну можливість безперервності суспільного відтворення товарів, капіталів і виробничих відносин. Його модель еквівалентного обміну досить абстрактна, але це наукова абстракція, що дозволяє проникнути в суть речей. Не даремно усі великі дослідники макроекономіки, так чи інакше, зверталися до праць Ф.Кене.