4. Стилі сучасної української літературної мови

Літературна мова реалізується в усній і писемній формах і поділяється на стилі. Мовний стиль – це сукупність засобів, вибір яких зумовлюється змістом, метою та характером висловлювання. Саме слово "стиль" походить із латинської мови (stilus) означає "загострена паличка для писання". Сукупність лексичних, фразеологічних, морфологічних і синтаксичних, орфоепічних та акцентуаційних засобів у певній сфері та формі взаємин мовців становить поняття функціонального стилю. Оскільки суспільні функції мови часто переплітаються, то й функціональні стилі мають як специфічні елементи, так і міжстильові загальномовні засоби.

Найдавнішим серед стилів є розмовний. Пізніше, із появою письма, почали формуватися художній та діловий.

Розрізняють стилі писемної форми мови та стилі усної форми мови. У писемній мові виділяють вісім стилів: науковий, публіцистичний, інформаційний, художній, офіційно-діловий, виробничо-професійний, епістолярний та конфесійний. В усній формі мови виділяють два стилі: розмовно-побутовий і ораторський. Але треба зазначити, що усі стилі мають усну та писемну форму вираження.

Кожний стиль має:

1) сферу поширення та вживання (коло мовців);

2) функціональне призначення (регулювання стосунків, повідомлення, вплив, спілкування);

3) систему мовних засобів (лексику, фразеологію, граматичні форми, типи речень);

4) характерні ознаки (форма та спосіб викладу);

5) підстилі, тобто різновиди.

  Стилі усного мовлення:

1. Розмовний стиль обслуговує повсякденне усне спілкування людей у побуті та на виробництві. Розрізняють неформальне та формальне спілкування. Перше – нерегламентоване, його мета і характер визначаються особистими (суб'єктивними) стосунками мовців. Друге обумовлене соціальними функціями мовців, регламентоване за формою і змістом.

Основні ознаки:

1) безпосередня участь у спілкуванні;

2) усна форма спілкування;

3) невимушеність спілкування;

4) використання несловесних засобів (логічних наголосів, тембру, пауз, інтонації);

5) використання позамовних чинників (рухи, жести, міміка);

6) емоційна реакція.

Основні мовні засоби: емоційно-експресивна лексика, прості, переважно короткі речення, часте використання займенників, фразеологізми, діалектизми, професійні та просторічні слова.

Розмовний стиль поділяється на:

1) Розмовно-побутовий;

2) Розмовно-офіційний.

2. Ораторський стиль

Це стиль промови, доповіді, лекції, публічного виступу. Переконливе, пристрасне слово – дійовий засіб організації стосунків між людьми в діловій сфері, могутній чинник виховання. Живе слово, особистий приклад – величезна сила. Поведінка оратора, його мова, жести, вигляд – усе це взірець для слухачів. Справжній промовець – неповторна індивідуальність. Ораторський стиль виявляється в таких якостях:

1) безпосередність (спілкування віч-на-віч або з аудиторією);

2) невимушеність (природність, розкутість спілкування);

3) емоційність спілкування, що забезпечує виразність мовлення за рахунок доцільного використання вербальних та невербальних засобів;

4) правильність, грамотність спілкування (відповідність нормам літературної мови);

5) точність (використання слова у відповідності до його мовного значення);

6) стислість (використання таких мовних засобів, які найбільш яскраво виражають головну думку);

7) виразність.

Ораторський стиль – це такий стиль, де найповніше виявляються сліди розумово-мовленнєвої діяльності людини, і лише постійна робота над ним є найдієвішим чинником розвитку й удосконалення усієї діяльності оратора.

  Стилі писемного мовлення:

1. Науковий стиль – це мова науки, техніки, освіти. Мета мовлення: повідомлення про результати наукових досліджень. Основні ознаки:

- ясність( зрозумілість) і предметність тлумачень;

- логічна послідовність і доказовість викладу;

- об'єктивний аналіз;

- точність і лаконічність висловлювань;

- аргументація і переконливість тверджень;

- детальні висновки.

Основні мовні засоби наукового стилю спрямовані на інформування, пізнання, вплив і характеризуються:

- використанням наукової термінології;

- наявністю схем, таблиць, графіків, систем математичних, фізичних, хімічних знаків і значків;

- залученням цитат і посилань на першоджерела;

- відсутністю індивідуальної авторської манери та емоційно-експресивної лексики;

- чіткою композиційною структурою тексту (поділ на розділи, частини, пункти, параграфи із застосуванням нумерації);

- окрім переважного вживання іменників та відносних прикметників, наявні дієслівні форми, частіше безособові; значну роль відіграють дієприкметниковий та дієприслівниковий звороти.

Форма реалізації наукового стилю – монолог.

Науковий стиль має такі підстилі:

1)       власне науковий (монографія, рецензія, наукова доповідь, курсова й дипломна роботи, реферат, тези), який у свою чергу поділяється на науково-технічні тексти та науково-гуманітарні;

2)       науково-популярний, мета якого зрозуміло і доступно викладати інформацію про наслідки наукових досліджень у журналах, книгах тощо;

3)       науково-навчальний – реалізується в навчальних підручниках, лекціях, бесідах і не виключає елементів емоційності.

  2. Публіцистичний стиль. Сфера використання – громадсько-політична, суспільно-виробнича, культурно-освітня діяльність, навчання.

Основне призначення:

1. Інформаційно-пропагандистськими методами вирішувати актуальні, злободенні, суспільно-політичні проблеми.

2. Активний вплив на читача (слухача), спонукання його до діяльності, до необхідності зайняти певну громадську позицію, змінити погляди чи сформувати нові.

3. Пропаганда певних думок, переконань, ідей, теорій і втілення їх у життя.

Основні ознаки:

1) доступність мови і формулювань;

2) поєднання логічності доказів і полемічності викладу;

3) висловлювання точних найменувань, дат, подій, учасників, положень і фактів з емоційно-експресивною образністю;

4) наявність яскравих засобів позитивного чи негативного авторського тлумачення.

Основні мовні засоби публіцистичного стилю:

1. Поєднання елементів наукового, офіційного, художнього й розмовного стилів.

2. Лексика насичена суспільно-політичними, соціально-економічними термінами, закликами, гаслами (електорат, багатопартійність…)

3. Наявність багатозначної образної лексики, емоційно-оцінних слів, експресивних сталих словосполучень, перифрази.

4. Вживання в переносному значенні наукових, спортивних, музичних, військових та інших термінів.

5. Короткі прості речення, часто питального або окличного характеру, звертання.

Публіцистичний стиль за жанром, мовними особливостями та способом подачі інформації поділяється на підстилі:

1)       художньо-публіцистичний (памфлети, фейлетони, політичні доповіді, нариси);

2)       есе (короткі нариси вишуканої форми);

3)       науково-публіцистичний (літературно-критичні статті, огляди, рецензії).

 

3. В окрему групу виділяється інформаційний стиль – стиль засобів масової інформації (газети, журнали, листівки, радіо, телебачення, статті, репортажі, інтерв'ю.)

  4. Художній стиль реалізується в художній літературі. Він є всеосяжним, оскільки може поєднувати в собі всі стилі мови. Художній стиль широко використовується у творчій діяльності, різних видах мистецтв, культурі й освіті. Крім інформаційної, художній стиль виконує найсуттєвішу – естетичну функцію.

Ознаки художнього стилю:

- образність (образ-персонаж, образ-колектив, образ-символ, словесний образ);

- естетика мовлення (можливість викликати у читачів почуття прекрасного);

- експресія як інтенсивність вираження (урочисте, піднесене, ввічливе, пестливе, лагідне, іронічне, жартівливе мовлення);

- зображувальність (тропи: епітети, порівняння, метафори…)

- суб'єктивне розуміння.

Основні мовні засоби художнього стилю:

1) лексика найрізноманітніша, емоційно-експресивна (синоніми, антоніми, омоніми…);

2) введення до творів із стилістичною метою історизмів, архаїзмів, діалектизмів, просторічних елементів;

3) запровадження авторських новотворів;

4) широке використання різноманітних типів речень.

За родами та жанрами художній стиль поділяється на підстилі:

1) епос (прозові: казка, роман, байка, повість…)

2) лірику (поезія, поема, балада, пісня, епіграма)

3) драму (драма, трагедія, комедія, мелодрама)

4) комбіновані (ода, художня публіцистика, усмішка).

5. Епістолярний стиль – стиль приватного листування.

Основні ознаки епістолярного стилю:

- наявність певної композиції;

- початок, що містить шанобливе звертання;

- головна частина, в якій розкривається зміст листа;

- кінцівка, де підсумовується написане та іноді постскриптум (приписка до закінченого листа після підпису).

Основні мовні засоби епістолярного стилю:

поєднання елементів художнього, публіцистичного та розмовного стилів.