51.Діяльність митців культури україни в 50-80-х роках 20 ст.

Лібералізація радянського режиму після смерті Сталіна створила сприятливіші умови для розвитку культури.

Освіта: у 1953 р. здійснено перехід до обов'язкової семирічної освіти. В 60-ті роки був запроваджений восьмирічний всеобуч, а в 70-ті — завершено перехід до загальної середньої освіти. Кількість студентів збільшилася. У цілому освітній рівень населення був досить високим. Вищу й середню освіту (повну і неповну) мали 84 % зайнятого населення. Але національної школи, де в основі навчально-виховного процесу лежать вивчення рідної мови, історії, культури, в Україні не було. Абсолютна більшість предметів викладалася російською мовою. Учителям російської мови установлювались 15% надбавки до ставок. Україна мала на 25% менше студентів на 10 тис. населення, ніж Росія. Навчання було занадто заідеологізованим.

Тривав розвиток науки. Українські вчені чимало зробили для розвитку ракетної техніки, космонавтики, кібернетики. Проте в ряді галузей вітчизняна наука відставала від розвинених країн Заходу, де активно проходило науково-технічна революція. Заважали надмірна централізація управління наукою, партійне керівництво, яке обмежувало можливості об'єктивних досліджень у сфері гуманітарних наук.

Атмосфера «відлиги» створила сприятливі умови для розвитку літератури і мистецтва. Продовжували плідно працювати митці старшого покоління: П. Тичина, М. Рильський, М. Бажан, В. Сосюра. На перші позиції в прозі вийшов О. Гончар. З'явилася ціла плеяда молодих поетів і прозаїків, які отримали назву «шістдесятників» (за назвою років активізації їх діяльності). До них належали Д. Павличко, І. Драч, В. Симоненко, Л. Костенко, Г. Тютюнник, В. Стус. Вони виступали за гуманізм, свободу самовираження, національно-культурне відродження України, проти лакування радянської дійсності. Проти них влада застосовувала різноманітні репресії, їм забороняли друкуватися. У зв'язку з цим у 60-ті роки з'явився і згодом поширився самвидав: система розповсюдження офіційно не визнаної або забороненої літератури, у тому числі й політичної. Ці твори передруковувались на машинках, перефотографовувались на фотоплівку, надиктовувались на магнітофони, переписувались від руки і читалися тисячами людей.

Здійснюючи свої давні задуми, В. Сосюра написав сповідальну повість "Третя рота". Плідно працювали М. Стельмах, з-під пера якого вийшли романи "Кров людська — не водиця", "Хліб і сіль", та О. Гончар, роман якого "Тронка" було відзначено Ленінською премією. Збагачували поезію і прозу твори А. Малишка, Л. Первомай-ського, П. Загребельного та ін.

Дещо пожвавилося у 50-70-ті роки театральне життя. У 50-ті роки в Україні діяло 70, а в 80-ті роки — близько 100 професій них театрів. Провідними театрами України є академічні драматичні театри ім. І. Франка в Києві, ім. Т. Шевченка в Харкові та ім. М. Заньковецької у Львові. У них працювала ціла плеяда талановитих акторів: А. Роговцева, Б. Ступка, співаки Д. Гнатюк, А. Солов'яненко, Є. Мірошниченко. Серед драматургів провідну роль відігравали М. Зарудний, О. Коломієць. До театру приходило й молоде покоління. Зокрема, в ті роки відбувалося становлення Леся Танюка як режисера, поета і публіциста. У часи "хрущовської відлиги" він проявляв неабияку мужність, організовуючи цикли вечорів пам'яті Леся Курбаса як великого реформатора українського театру, публікував у пресі свої прогресивні думки про театр. Його новаторство викликало серед театральних працівників бурхливу й тривалу дискусію, в якій йому довелося почути чимало несправедливих докорів.

Значного розвитку набуло кіномистецтво. Щорічно випускалося до 20 художніх фільмів. Серед найвідоміших кінофільмів «Тіні забутих предків» С. Параджанова (поставлений за повістю М. Коцюбинського, вразив не тільки українського глядача, а й увесь світ своєю поетичністю, силою та глибиною художнього відтворення сутності й трагізму народного життя. Він одразу висунув С. Параджанова в лідери кінематографічного руху в Україні) та «У бій ідуть лише «старики» Л. Викова. У 70-ті роки почався швидкий розвиток мультиплікаційного кіно. Серед найпопулярніших — серія про пригоди козаків. Проте репертуар кінотеатрів на 99 % був російськомовним.

З початку 50-х років в Україні почало розвиватися телебачення, яке поступово стало відігравати дуже суттєву роль у політичному та культурному житті населення. Перша телевізійна пере дача відбулася 5 листопада 1951 p., її дивилися лише у 150 квартирах киян по чорно-білих маленьких телеприймачах.

Успішно розвився пісенний жанр музичного мистецтва. Велику популярність здобули в цей час естраді співаки С. Ротару, Н. Яремчук. Звузилась сфера функціонування української мови. Між 1969 і 1980 pp. частка журналів, що виходила українською мовою, знизилась з 46% до 19%. Ідеологізувалися всі види мистецтва. Митців привчали мислити не стільки художніми об разами, скільки політичними категоріями.

Таким чином, у 50-80-ті роки культурне будівництво мало певні успіхи, але з кінця 60-х років розвиток культури загальмувався, панувало «всезаборонство», русифікація, існували суттєві обмеження для поступу української національної культури.

Значне місце у духовному надбанні українського народу посідає образотворче мистецтво. Воно було представлене тоді іменами вже відомих майстрів — М. Божія, М. Дерегуса, К. Трохименка, О. Шовкуненка, Т. Яблонської, а також молодих митців — В. Бородая, О. Лопухова та ін. Споруджувалися численні пам'ятники багатьом видатним особам, хоча не всі вони мали художню цінність. Було написано чимало полотен, що відображали сучасність та історичне минуле народу. Але, спираючись на абсолютне нерозуміння М. С. Хрущовим творів художників-авангардистів, воно розпочало кампанію різної критики їхніх авторів. Провадилася вона і в Україні. Тут її жертвами стали художники А. Горська, П. Заливаха та ін. До 150-річчя з дня народження Т. Г. Шевченка у вестибюлі Київського держуніверситету вони виготовили вітраж, на якому було зображено гнівного поета, котрий однією рукою пригортав покривджену жінку — Україну, а у високо піднятій другій тримав книжку. Таку композицію було визнано ідеологічно шкідливими і вітраж знищено. А. Горську виключили зі Спілки художників України.

Таким чином, після XX з'їзду відкрилися можливості для прогресу літератури і мистецтва. Та поступове гальмування демократичних процесів негативно позначилося на розвиткові художнього життя, в цілому культури.