Матеріали відбивачів
Традиційно відбивачі виготовляли методом пресування з листового металу, як правило, з полірованої сталі, рідше — з латуні або алюмінію. Їх поверхня «вирівнювалася» лаком і піддавалася металізації чистим алюмінієм у вакуумі і покривалася антикорозійним захисним шаром. Коефіцієнт відбивання такого покриття складає близько 87%. Відбивачі з металевих відливань (магній, алюміній і, раніше, цинк) застосовуються при невеликих габаритних розмірах і високих температурах.
В даний час для виготовлення відбивачів найчастіше застосовується Дюропласт (Duroplast (DMC)) (наприклад, LPP — Low Profile Polyester), що поєднує хорошу термостійкість і стабільність форми, але вимагає нанесення лаку «грунтовки».
При застосуванні термопластів особливу увагу слід приділяти деформації відбивача внаслідок теплового навантаження від джерела світла. Спеціальні методи розрахунків дозволяють моделювати зсув світлового пучка, викликаний високими температурами, і за допомогою зміни товщини стінок проводити значну корекцію.
До робочої поверхні відбивачів пред'являються високі вимоги. Шорсткість не повинна перевищувати 0,001 мм. Конденсат, що утворюється у фарі, раніше часто руйнував відбивачі. Ця проблема вирішується застосуванням отворів для вентиляції і поліпшення захисту від корозії.
Світлові екрани-бленди
Для екранування прямих променів і світла, відбитого від декоративних поверхонь, що не працюють на формування світлорозподілу, застосовуються світлові бленди – екрани, що встановлюються перед джерелом світла. Їх внутрішня поверхня повинна бути матовою і/або, по можливості, чорного кольору. У декоративних цілях зовні бленди можуть бути виготовлені як блискучі ковпачки.
Розсіювачі
Прозорий розсіювач, встановлений перед відбивачем, в сучасній фарі, як правило, гармонує з геометрією кузова автомобіля.
Оптичні профілі на розсіювачах необхідні, коли відбивачі мають форму параболоїда (рис.4). При застосуванні відбивача з вільною поверхнею оптичні профілі покращують однорідність світлорозподілу. Для досягнення досконалого зовнішнього вигляду застосовуються прозорі розсіювачі з незначною кількістю декоративних профілів.
Рисунок 4. – Профілі розсіюючів фар: 1 – лінзові, 2 – призматичні, 3 – комбіновані.
Розсіювачі ближнього світла допускають нахил до 25 град., в іншому випадку відбувається викривлення світлотіньової межі. У сучасних фарах нахил і стрілоподібність можуть в сумі давати кут більше 60 град. Прозорі розсіювачі дозволяють збільшувати цей кут. Комбінований кут нахилу розсіювача і стрілоподібності визначає відношення коефіцієнта відбивання до коефіцієнта пропускання. При 0 град коеф.пропускання складає 92% для скла і 85% для пластмаси.
В Європі до 1983 р застосовувалися виключно пресовані скляні розсіювачі. Технологія пресування встановлює значні обмеження на формоутворення, а швидке зношування оснастки спричиняє великі допуски. Позитивною рисою є абразивостійкість і порівняно хороша термостійкість розсіювачів, яка може бути збільшена хімічним чи термічним загартуванням.
В 1993 р в Європі вперше були допущені до експлуатації пластмасові розсіювачі. У США і Японії пластмасові розсіювачі почали успішно застосовуватися дещо раніше. Їх перевагами в порівнянні з склом є незначна вага і легке формоутворення. Як основний матеріал застосовується полікарбонат з нанесеним із зовнішнього боку зміцнюючим абразивостійким покриттям.
При незначному забрудненні розсіювачів спочатку збільшується засліплення, а при посиленні забруднення відбувається зниження світлового потоку. Тому очищувачі і омивачі фар є важливими елементами. Для скляних розсіювачів можливе застосування як традиційних щіткових очищувачів, так і омивачів інжекторного типу. Для розсіювачів із пластмаси можуть застосовуватися тільки безконтактні інжекторні омивачі. Разом з нерухомо встановленими форсунками вся більше перевага віддається «телескопам», які висуваються під дією тиску води. Включення проводиться одночасно з включенням омивачів вітрового скла, але тільки при роботі фар.