12. Мета та завдання управління містом

Місто як об’єкт управління. Мета та завдання управління містом. Вже на початку третього тисячоліття основна частина населення світу мешкає в містах. В наслідок процесу індустріалізації деякі міські агломерації простираються за межі кордонів політичних і/або адміністративних утворень, хоча й утворюють єдину міську систему. Мета управління сучасним містом полягають у тому, щоб забезпечити раціональне керування всіма міськими населеними пунктами, для того щоб розширити їх можливості до поліпшення умов життя населення. У сучасних умовах управління містом являє собою складний процес, зумовлений багатьма факторами, що впливають на нього і мають іноді протилежну спрямованість. Насамперед йдеться про процес державотворення, який супроводжується становленням системи місцевого самоврядування як інституту демократії і в якому місто відіграє особливу роль, оскільки воно є однією з основних ланок реалізації принципів та повноважень місцевого самоврядування, відображених у Всесвітній декларації та Європейській хартії про місцеве самоврядування та закріплених у Конституції України і Законі України «Про місцеве самоврядування в Україні». Крім того, необхідно враховувати зміну характеру відносин у нашому суспільстві: послідовний перехід до ринку, що означає функціонування різноманітних форм власності, створення підприємств різних організаційно-правових форм господарювання, дію інших законів та закономірностей у сфері економіки, побудову відносин між державою та підприємствами, державою та населенням, а також міжбюджетних відносин на новій основі.  Безпосередньо процес управління, як відомо, розглядається з двох точок зору: як процес прийняття управлінських рішень та виконання певних функцій управління. В теорії менеджменту досі відсутня єдина думка щодо кількості функцій державного управління та місцевого самоврядування. Дослідження літературних джерел з питань муніципального менеджменту дало змогу виявити такий перелік функцій управління: • планування,  • організація,  • координація, • керівництво,  • розпорядництво,  • командування, • мотивація,  • контроль, • оцінка,  • комунікація, • представництво,  • ведення переговорів тощо.  Однак, на наш погляд, доцільно все ж використовувати розробки А. Файоля, одного з основоположників школи адміністративного управління, який розглядав п'ять основних функцій управління: планування, організацію, мотивацію, контроль і координацію.  В умовах соціально-економічних перетворень, що відбуваються, зростає актуальність завдань удосконалювання міського управління. Управління слід здійснювати ефективно й надійно, для того щоб розвиток міста відповідав вимогам стійкості його як системи. Дефекти в системі керування містом можуть привести до зниження якості життя городян, до застою, або навіть до регресу міського розвитку й деградації міського середовища.  Міське управління повинне забезпечувати соціально-економічний розвиток і відповідати складності самого міста як об'єкта управління. Проблеми й досягнення в управлінні містом неможливо оцінити без чітких критеріїв.  Для оцінки рівня розвинутості міст та ефективності управління ними необхідна чітка і ясна шкала вимірів, достовірні дані, методика порівнянь і індексації. Останнім часом багато уваги приділяється питанню оцінки ефективності керування містами за допомогою індикаторів. Це питання доцільно розглянути з декількох позицій, а саме з погляду функціонування самої системи керування (прозорість, відкритість і т.д.), з погляду поліпшення натуральних показників якості середовища (відсоток безробітних, проживаючих у житлах нижче стандартного рівня й т.д.  Концептуально виділяють три класи індикаторів ефективного управління містом, а саме, o індикатори статики (стан міста на певний момент часу);  o індикатори динаміки (зміни, що пройшли в певний проміжок часу); o індикатори керування.  Останнім часом за кордоном широке поширення в управлінні містом одержав комплексний метод розробки й реалізації цільових комплексних програм під назвою міський маркетинг. Це новий термін, близький до поняття маркетинг продукції, але відрізняється від нього спрямованістю на рішення проблем міста і його територіальних утворень. Міський маркетинг містить у собі розробку й реалізацію довгострокової концепції комплексного розвитку економіки й соціальної сфери міста, поступового усунення негативних явищ і рішення складних соціально-економічних проблем. У межах української економіки перехідного періоду можна виділити наступні основні завдання міського маркетингу:  - залучення додаткових інвестицій для розвитку виробництва й соціальної сфери;  - збереження наявних кадрів висококваліфікованих учених, інженерів, робітників, творчої інтелігенції;  - створення сприятливих умов для кваліфікованих кадрів і розвитку малого підприємництва;  - розвиток сфер бізнесу, що забезпечують поповнення міського бюджету за рахунок залучення засобів з інших міст і з-за кордону (туризм, відпочинок і т.п. );  - рішення проблем соціального захисту населення міста й забезпечення соціальних гарантій незаможним.  Варто особливо підкреслити важливість створення сприятливих умов для розвитку малого підприємництва, що сьогодні є основним джерелом доходів для великої кількості населення, що вивільняється в наслідок скорочення робочих місць у діючих виробництвах.  Основою міського маркетингу є планомірне й системне вивчення стану й тенденцій розвитку територій з метою прийняття раціональних рішень.  Для цього рекомендується вести роботу з наступних основних аспектів:  керування містом і його територіальними утвореннями;   фінанси;   суспільна діяльність і засоби масової інформації;   культура, освіта й наука, церкви й благодійні організації;  житло;  торгівля й послуги;  промисловість;   транспорт;   інфраструктура постачання й переробка побутових відходів;   будівництво й інфраструктура;   захист навколишнього середовища.  Всі перераховані напрямки тісно зв'язані між собою. У зв'язку із цим, окремі цілі й стратегії повинні бути об'єднані загальною філософією менеджменту, що опирається на вивчення різних точок зору. При цьому при вивченні загальної вихідної ситуації й розробці концепції маркетингу необхідно врахувати те, що до участі в роботі залучаються безліч установ і осіб з різним мисленням, здатностями й поводженням. Мета цих установ та осіб не є стабільними, вона може мінятися із часом. Отже всі точки зору повинні розглядатися з урахуванням їх взаємозалежності. Рішення окремих завдань необхідно ранжировать за ступенем їхньої пріоритетності, маючи на увазі, що дуже часто рішення однієї проблеми спричиняє виникнення нової проблеми.  Таким чином, для розробки скоректованої концепції соціально-економічного розвитку міст і його окремих територіальних утворень на основі маркетингу міста необхідно здійснити наступні кроки:  - провести аналіз заходів, пропонованих різними установами, об'єднаннями й особами, вивчити закордонний досвід рішення соціально-економічних проблем на рівні міста і його територіальних утворень (ревізія маркетингу);  - виявити потреби й можливості у розвитку соціально-економічних процесів (розробка маркетингу);  - визначити терміновість та черговість проведення заходів відповідно до наявних ресурсів (розробка проекту маркетингу);  - з урахуванням наявних пріоритетів сформулювати довгострокову й поточну концепцію маркетингу.  Найважливішим аспектом розроблювальної філософії маркетингу міст є усвідомлена орієнтація діяльності всіх адміністративних органів на зовнішнє середовище. Найважливішою умовою для здійснення міського маркетингу при рішенні завдань адміністративного менеджменту є розвиток ефективного співробітництва різних суб'єктів на стику сфер діяльності різних відомств і ринкових структур. Якщо таке співробітництво буде вдалим, то міський маркетинг дійсно буде мати інтегруючі функції.  У зв'язку із цим у міському маркетингу, можна виділити основні характеристики:  - міський маркетинг припускає здійснення адміністративного й політичного керівництва за принципом партнерства по ринку;  - міський маркетинг як концепція організації повинна відповідати розвитку ринку;  - міський маркетинг повинен виступати як концепція дій. На основі досвіду маркетингових досліджень, у середині 80-х років за кордоном склалася система планування маркетингу, що у цей час доведена до технологічної зрілості й стала застосовуватися на практиці для комунальних і регіональних потреб. Ця система припускає можливість участі в процесі вироблення програм всіх зацікавлених установ, організацій і груп населення. При розробці концепції й організації процесу міського маркетингу необхідно забезпечувати:  - формування робочих груп, утворених на різних початках;  - керування роботою цих груп у формі керування проектом;  - контролюючий супровід кожного проекту.  Для керівного й контролюючого супроводу окремих проектів у закордонній практиці спеціально створюють комітети із представників різних організацій і установ, включаючи суспільні утворення й окремих осіб, що має відносини до предмета планування. Діяльність робочих груп націлюється на рішення окремих проблем. У своїй діяльності вони повинні дотримуватися загальної концепції соціально-економічного розвитку міста і його окремого територіального утворення. До роботи в групах доцільно залучити експертів, що володіють знаннями й досвідом по розглянутій проблемі.  Для створення великої й об'єктивної бази планування розвитку соціально-економічних процесів на основі використання концепції міського маркетингу можна використати стандартний процес, що складається з наступних стадій:  - аналіз планів і програм;  - аналіз документів (статистичних даних, що характеризують стан розвитку соціально-економічних процесів, нормативно-законодавчий бази й ін.);  - аналіз публікацій у засобах масової інформації;  - інтерв'ю з експертами.  У світовій практиці міський маркетинг виступає як філософія й спонукання до дії, охоплюючи планування, організацію й керування окремими соціально-економічними процесами. При цьому відбувається збільшення кола організацій та осіб, залучених у процес управління. Міський маркетинг дозволяє виявити перешкоди й згладити протиріччя в інтересах між громадянами й підприємствами, адміністративними органами керування й політиками.  На сьогодні в Україні державні програми розвитку міст неможливі без врахування наступних заходів:  - формування системи розподілу фінансових ресурсів між державним бюджетом і бюджетами регіонів та територіальних громад на основі принципу розподілу їх функцій та компетенції;  - завершення формування власності територіальних громад (комунальної власності);  - законодавчого врегулювання правового режиму спільної власності територіальних громад;  - розробки і затвердження системи соціальних стандартів мінімальних державних і громадських послуг, що гарантовано фінансуються з державного та місцевого бюджетів;  - вироблення механізму розподілу податкових та бюджетних повноважень між центральною, регіональною та місцевою владою щодо зміцнення власної доходної бази місцевих органів влади;  - розробки прозорої системи визначення показників бюджету та розподілу трансфертів між бюджетами різних рівнів, яка ґрунтуватиметься на об’єктивних показниках і критеріях;  - розширення переліку власних доходів бюджетів адміністративно-територіальних одиниць та створення стимулів для збільшення доходів місцевих бюджетів.

13.

Завдання державного управління не можуть бути вирішені зусиллями одних тільки центральних органів. Апарат управління має поширювати свою діяльність на всі окремі місцевості, що складають територію держави, пристосовуючи процес реалізації загальних приписів до місцевих умов.

На місцевому (регіональному) рівні повинні вирішуватися такі проблеми: забезпечення потреб населення продовольчими та непродовольчими товарами широкого вжитку, платними послугами, об'єктами соціальної інфраструктури та житлом; боротьба з безробіттям та забезпечення раціональної зайнятості; охорона довкілля, збереження і відновлення природних ресурсів; підтримка стабільного рівня цін на товари першої потреби; забезпечення нормальної екологічної обстановки, правопорядку, зайнятості. Для цього використовують увесь набір економічних й організаційних методів управління.

Органи місцевої (регіональної) влади й управління поділяються на органи місцевого самоврядування (обласні, міські, районні, селищні ради) та органи виконавчої влади на місцях (державні адміністрації відповідного рівня). Вони наділені усією повнотою державної влади на своїй території; здійснюють розпорядження і користування природними ресурсами; керують місцевими бюджетами; є самостійними учасниками ЗЕЗ; створюють умови для виконання державних і регіональних програм; забезпечують дотримання мінімальних соціальних стандартів; гарантують фінансову самостійність місцевого самоврядування.

Структура місцевого управління в Україні має свою специфіку. Вона визначається адміністративно-територіальним устроєм країни та охоплює мережу органів виконавчої влади АР Крим, областей, районів, міст, районів у містах, селищ і сіл. Ця система має дворівневу структуру: