Форма та розміри Землі

Земля - третя від Сонця планета у Сонячній системі. Як більшість великих не­бесних тіл, вона має кулясту форму. Сьогодні в цьому ніхто не має сумніву. Але до розуміння правильної форми Землі люди йшли протягом тисячоліть.

Народи стародавніх цивілізацій уявляли Землю по-різному.

Так, єгиптяни вважа­ли, що Земля - це міфічна істота, небозвід підтримує богиня неба, а Сонце мандрує по небозводу на кораблі,

Жителі стародавнього Вавилона зображали Землю у вигляді гори, на заході якої вони жили; їм здавалось, що Сонце виходить з моря, яке оточує гору, на сході та спускається в нього на заході, що чашкоподібний небозвід також спускається в море.

Стародавні індійці зображали Землю у вигляді півсфери, яка лежить на чотирьох слонах, що стоять |на черепасі.

У Київській Русі уявляли Землю згідно з ученням візантійця Козьми Індікоплова, який стверджував, що світ схо­жий на скриню. Чимало людей уявляли Землю у вигляді пло­ского диска чи острова, оточеного водою. Це зрозуміло. Коли людина стоїть на рівному місці, то бачить тільки невелику ча­стину Землі у вигляді плоского круга, обмеженого горизонтом.

Більш правильні зображення форми Землі виникли у Стародавній Греції в VI—IV ст. до н. е. Піфагор, Аристотель та інші вчені того часу вважали, що Земля має форму кулі (сфери). Із занепадом стародавніх цивілізацій погляди на форму Землі та вчення стародавніх греків були надовго забуті, проте не назавжди.

Уявлення про кулястість Землі знову відродилися тільки наприкінці XV ст.

Минав час, і люди знаходили один за одним докази кулястості Землі. Такими до­казами стали плавання до Америки Христофора Колумба і перша навколосвітня подорож Фернана Магеллана. Після перших космічних польотів і фотознімків Землі з космосу ніяких сумнівів у тому, що вона має кулясту форму, не залишилося. Не­прямими доказами можуть бути форма горизонту на рівній відкритій місцевості, вигляд корабля, що віддаляється або наближається в морі, форма Місяця, видимий колоподібний рух Сонця по небозводу.

Наша планета - куля, але незвичайна. Виміри розмірів Землі засвідчили, що вона на 21 км сплюснута біля полюсів. Поверхня Землі не ідеально рівна, на ній є гори, рівнини, западини і тому форму Землі не можна виразити геомет­ричною фігурою. Вчені дали їй назву геоїд, що в перекладі з грецької означає «земле подібна». Поверхня геоїда збігається зі спокійною поверхнею води у Світовому океані. Ця поверхня, що умовно продовжена під материками, скрізь перетинає напрям прямовисної лінії під прямими кутом й утворює фігуру, яку приймають за форму Землі.

У космосі Земля не найбільше небесне тіло. Однак розміри її значні.

Середній діаметр Землі становить 12 750 км. А довжина її кола дорівнює приблизно 40 000 км. Це в ЗО разів більше довжини території України із заходу на схід.

Рухи Землі в Сонячній системі

Відомо, що Земля здійснює два основні види руху:

1)навколо своєї осі

2)навколо Сонця.

І)Осьовий рух спрямований проти годинникової стрілки.

Вісь Землі - це уявна лінія, яка проходить через центр і полюси Землі, навколо якої вона обертається. На однаковій відстані від полюсів по поверхні Землі проходить

екватор - уявна лінія, що ділить земну кулю на дві півкулі - Північну і Південну.

Період повного обертання Землі навколо своєї осі дорівнює 23 годинам 56 хвилинам 04 секундам. Цей період часу заокруглили до 24 год і назвали добою.

Під час обертання Землі навколо осі Сонце освітлює тільки ту її половину, що по­вернута до нього. Цим пояснюється зміна дня і ночі. У різних точках Землі швидкості обертання неоднакові. Максимальна швидкість на екваторі, а на полюсах дорівнює нулю. Столиця нашої Батьківщини Київ обертається приблизно зі швидкістю 260 м/с навколо земної осі.

Завдяки осьовому обертанню Землі також сформувалась форма нашої планети, приплюснута біля полюсів. З тих самих причин

існує й відхиляюча сила Землі - сила Коріоліса = всі тіла, що рухаються паралельно поверхні планети (річки, повітряні маси, морські течії), у північній півкулі відхиляються праворуч, у південній - ліворуч. До полюсів дія сили Коріоліса посилюється.

ІІ)Земля рухається також навколо Сонця по своїй орбіті, здійснюючи повний оберт приблизно за 365 діб і 6 годин. Цей рух назвали орбітальним, або річним. Проте підраховувати роки з такою кількістю неповних діб незручно. Тому календарним ро­ком вважають рік, який має 365 діб. А з годин, хвилин і секунд, що залишились, че­рез 4 роки до лютого місяця додають ще одну добу. Такий рік називають високосним. У ньому 366 діб.

Під час руху Землі навколо Сонця через постійний кут нахилу осі Землі до площини її орбіти (66°33’) Північна та Південна півкулі освітлюються нерівномірно.