88. Посилення тоталітарного режиму в повоєнній Україні. Ідеологічний наслідок Сталінізму.

Українська РСР як складова тодішнього Радянського Сою­зу більшою мірою, ніж інші республіки, перебувала під потуж­ним ідеологічним впливом тоталітарного центру, політичним знаменом якого був відселекціонований сталінізм. Він генеру­вав у собі «найпередовішу революційну теорію», «соціалістич­ний досвід», «найдосконалішу суспільну практику». В другій половині ^0-х — на початку 50-х років сталінізм як теорія і сталінщина як суспільне явище являли собою складний по­літичний, економічний, соціальний, моральний, духовний фе­номен державного соціалізму, що існував того часу на одній шостій території світу.

Живильною осно­вою сталінщини як системи суспільних, політичних, економіч­них, соціальних відносин був, безперечно, сталінізм — систе­ма поглядів самого Сталіна та його ідейних соратників на радянське суспільство в тогочассі та в перспективі. Офіційна ідеологія була цілковито підпорядкована теоретичному вождизмові, що вкладався у відому формулу: «Сталін — це Ленін сьогодні». Фундаментом сталінізму була соціалістична ідея перебудови суспільства на принципах «рівноправності й спра­ведливості». Сталін вважав себе генератором революційних перетворень і стояв на позиціях трансформацій згори. Він на­полегливо доводив, що вся його діяльність спрямована на за­хист ідей Жовтня від перекручень опортуністів та численних ворогів. Як тоталітарна ідеологія, сталінізм був розрахований на маси, орієнтовані на розв'язання складних суспільних проблем простими й зрозумілими засобами.

Під сталінізмом розуміють ідеї, принципи, якими керувалися насамперед Сталін і його оточення у своїй повсякденній практиці породила сталінщину.

Суть сталінщини у цьому, що, передусім, сприймав ідеї, вироблені ще за життя Леніна, як назавжди дані, і він постійно характеризував діалектичному методі пізнання і перетворення світу сам опинявся у полоні догм.

Однією було переконання у цьому, що в міру просування вперед до соціалізму загострюватиметься класова боротьба, опір тих, хто хоче соціалізму, або розуміє необхідності такого руху.

Сталінізм - це впевненість, що "хто на нас той проти нас", що "якщо ворог не здається, його знищують", а ворог - що це, хто проти рішень Партії, хто у мудрості товариша Сталіна.

Сталін був переконаний, що капіталістичне оточення готує новий похід проти СРСР і тому потрібно прискорено зміцнювати обороноздатність країни.

На теорії сталінізму вирішальним чином вплинула особистість самого Сталіна, його підозрілість, недовіру до людей, зокрема до свого оточенню.

"Сталін був людиною дуже недовірливий, з хворобливою підозріливістю, чого ми переконалися, працюючи разом із, - каже Хрущов на ХХ з'їзді Партії - Вона могла оцінити чоловіки й сказати: "Що - те в вас сьогодні часто відвертаєтеся, не дивіться просто у очі" Хвороблива підозрілість привела його доогульному недовірі, зокрема і ворожість до видатним діячам партії, яких він знав ви багато років. Скрізь і скрізь "вона бачила ворогів, дворушників, шпигунів".

Маючи владу необмежену, він допускав жорстокий сваволю, придушував людини морально робота як фізично. Виникла така обстановка, за якої людина було проявити їхнюволю.[1]

Пізніше, після смерті Сталіна і ХХ з'їзду КПРС приймуть Постанова цк кпрс» Про подолання культу особи і його наслідки", у цьому документі було дано відповіді про причини виникнення культу особи.

 У 1956 року керівництво КПРС знайшло у собі засудити культу особи і заявити про об'єктивних і суб'єктивних передумови її виникнення. Комуністи 1956 року заявили:

“- складна міжнародна, і внутрішня обстановка вимагала залізну дисципліну безустанного підвищення пильності, найсуворішої централізації керівництва, що ні могло б не позначитися негативно розвиток деяких демократичних форм.

- доводилося на деякі обмеження демократії, виправдані, логічного боротьбою нашого народу за соціалізм за умов капіталістичного оточення. Але це обмеження що тоді розглядалися партією і народом, як тимчасові підлягають усунення у міру зміцнення Радянського держави й розвитку сил демократії та соціалізму в усьому світі.

- народ свідомо йшов ці тимчасові жертви, бачачи з дня на день дедалі нові успіхи радянського суспільного устрою.

- оскільки Сталін тривалий час перебував посаді генерального секретаря партії, успіхи, досягнуті Комуністичної партією і Радянської країною стали пов'язувати з іменем Тараса Шевченка…“ (Про подолання культу особи і його наслідки. Постанова цк кпрс від 30 червня 1956 року: Держкомвидав. М. 1956 р.).

Ці передумови було названо об'єктивними передумовами виникнення культу особи.