Тема 5. Вибори і виборчі системи.
Поняття виборів, їх види.
Абсентеїзм і його причини.
Виборча система: поняття, основні типи.
1. Політологія виділяє два основні шляхи завоювання та утримання влади: насильство, диктатуру і демократичні вибори. Вибори – це демократичний спосіб формування, періодичної чи позачергової зміни персонального складу органів державної влади або підтвердження повноважень на новий строк, процедура призначення посадових осіб через вільне волевиявлення дієздатних осіб шляхом голосування за кандидатів, висунутих відповідно до встановлених законом правил і процедур. Вибори є сучасною, цивілізованою формою завоювання влади, зміни здійснюваного нею курсу.
Політичні вибори – це не лише безпосереднє голосування, а й широкий комплекс заходів і процедур щодо формування керівних органів у державі. Головними серед них є:
- призначення виборів та визначення дати їх проведення;
- визначення меж виборчих округів і виборчих дільниць;
- утворення виборчих комісій (Центральної, окружних, дільничних);
- складання списків виборців;
- висування та реєстрація кандидатів;
- проведення передвиборчої агітації;
- голосування; підрахунок голосів;
- оприлюднення результатів голосування;
- проведення в разі необхідності повторного голосування чи повторних виборів.
Вибори відповідають республіканському типові організації влади, коли вона є „respublika” – тобто, справа народу. Згідно з ідеєю республіканізму, народу належить реальний мандат влади, який громадяни періодично вручають, делегують обмеженому колу людей. Будь-який парламентаризм ґрунтується на ідеї володіння кожним дієздатним громадянином владними повноваженнями і їх передачі своїм повноважним представникам. Що стосується акту голосування, то його можна оцінити як процедуру передачі влади, а ухиляння від участі у виборах – як незгоду її передавати.
Вибори символізують не лише виявлення думки населення, але й залучають маси до процесу управління державою. Вони є засобом політичної соціалізації населення, забезпечують легітимність, законне обґрунтування (як тієї, що опирається на думку народу) політики, яку проводять представники влади, що перемогла на виборах. Вибори відіграють у суспільстві роль своєрідного регулятора, оскільки таким чином можна демократично змінювати владні структури.
Залежно від предмета обрання розрізняють вибори президентські, парламентські і муніципальні (вибори до місцевих органів влади). З огляду на причини їх проведення вибори можуть бути черговими (проводяться у зв’язку із закінченням строку повноважень виборного органу), позачерговими (їх проводять внаслідок дострокового припинення виборним органом своєї діяльності, наприклад, достроковий розпуск парламенту, смерть або відставка президента), додатковими (проводяться для поповнення представницького закладу, якщо з його складу вибув один або кілька членів).
2. Абсентеїзм (від лат. absent – відсутній) – це байдуже ставлення людей до своїх громадсько-політичних прав. Найхарактерніший прояв абсентеїзму – свідоме ухилення виборців від участі у голосуванні.
Перші відомості про абсентеїзм з’являються ще у III ст. до н.е. У цей час значна частина римських громадян, які, на відміну від афінян, не отримали жодної винагороди за участь у політичному процесі, не могли дозволити собі частої та тривалої участі у зібраннях.
Сьогодні у багатьох державах світу вважається нормальним, коли на виборчі дільниці приходить від третини до половини виборців, а деінде голосує ледве 1/10 електорату. У більшості ліберальних держав вважається, що не йти на вибори – це таке ж право вільної людини, як і решта, що їх гарантує особі цивілізоване суспільство. В Україні участь у голосуванні добровільна, а у світі є приклади, коли законодавчо встановлено її обов’язковість. Так, неучасть у виборах в Італії призводить до моральних санкцій (догана від мера), у Мексиці – до штрафу або позбавлення волі, у Греції й Австрії – до тюремного ув’язнення на строк від місяця до одного року.
Є два найважливіші типи причин абсентеїзму:
1) пов’язані з особливостями конкретної виборчої кампанії, коли в силу певних причин вибори нецікаві: висунені неяскраві кандидати, відсутня справжня змагальність на виборах тощо;
2) пов’язані з загальною політичною, соціальною й економічною ситуацією в державі.
Абсентеїзм як тип політичної поведінки особи є: - рисою її характеру, життєвою позицією, що виявляється у відсутності потреби, звички, бажання політичної дії; - світоглядом, зорієнтованим, наприклад, на внутрішнє вдосконалення. Серед причин абсентеїзму слід відзначити низький рівень політичної культури, інфантильність або ж усвідомлення власного політичного безсилля, нездатність впливати на прийняття політичних рішень, відчуження власних політичних цінностей і потреб від можливостей їх задовольнити, високий рівень недовіри виборців політичним інститутам та ін.
Абсентеїзм є відбиттям прагнення людей відсторонитися від політики, в якій частина з них вбачає марнославне й амбіційне змагання групових і егоїстичних інтересів.
Існування абсентеїзму виборців в Україні можна пояснити менталітетом байдужості, характерним для народів колишнього СРСР, а також „психологією конформізму”, панування якої в суспільстві вивело на політичну арену некомпетентних діячів, що знизило авторитет законодавчих органів і влади взагалі.
3. Виборча система – це сукупність передбачених законом виборчих процедур, пов’язаних з формуванням органів влади. Сучасні демократії застосовують найрізноманітніші виборчі системи (сьогодні налічується близько 350 їх різновидів) і кожна із них має певні переваги на недоліки. Основним типами виборчих систем є:
- система абсолютної більшості або мажоритарна; її різновидом є система відносної більшості або плюральна;
- система пропорційного представництва (пропорційна); її різновидом є пропорційна система з преференціями;
- змішана (мажоритарно-пропорційна система).
Мажоритарна виборча система (від. франц. majorite – більшість) передбачає, що перемагає той кандидат, котрий набрав встановлену законом більшість голосів виборців, які взяли участь у голосуванні. Залежно від того, яким чином встановляється ця більшість, розрізняють мажоритарну систему абсолютної і відносної більшості (плюральну). При застосуванні мажоритарної виборчої системи абсолютної більшості обраним вважається той кандидат, який отримав понад 50 відсотків голосів виборців, а при застосуванні мажоритарної системи відносної більшості – той, хто випередив за кількістю голосів усіх своїх суперників. Мажоритарна виборча система абсолютної більшості застосовується у Франції, Еквадорі, а мажоритарна виборча система відносної більшості – у Канаді, Великобританії. Загалом ця найдавніша виборча система застосовується у 76 країнах світу.
Пропорційна виборча система передбачає проведення виборів за партійними списками і розподіл мандатів між партіями та виборчими блоками партій пропорційно до кількості голосів, набраних ними. На відміну від мажоритарної виборчої системи, при застосуванні пропорційної системи виборець насамперед голосує не за конкретну особу, а за певну партію чи блок партій, яка виставляє свій список кандидатів.
Історично пропорційна виборча система з’явилася пізніше від мажоритарної, на початку XX ст., і сьогодні застосовується у 49 країнах світу. Вона впроваджувалася під гаслами справедливості, політичної рівності та поваги прав меншості, і часто пов’язується з ідеєю адекватного представництва всіх провідних політичних сил.
Вважається, що ця виборча система є справедливіше за інші, бо дозволяє врахувати інтереси різноманітних суспільних груп, національних меншин, сприяє представництву різних політичних сил у парламенті. У той же час надмірна розпорошеність мандатів між різними, інколи дрібними партіями, призводила до неможливості сформувати більшість у парламенті і утворити уряд, а тому у більшості країн, що застосовують пропорційну систему, введений своєрідний бар’єр, тобто мінімальний відсоток голосів виборців, який має отримати список партії, щоб кандидати від неї могли отримати депутатські мандати. Розміри прохідного відсотка різні: 1% у Ізраїлі, 5% у ФРН, Швеції, 10% у Туреччині.
Існує кілька різновидів пропорційної виборчої системи:
- партія попередньо не формує список своїх кандидатів, а здобувши на виборах певне число мандатів, самостійно визначає депутатів;
- партія пропонує повні списки своїх кандидатів з визначеним місцем кожного з них;
- пропорційна система з преференціями (перевагами), яка дозволяє виборцям, які голосують за певний партійний список, позначати відповідними номерами тих кандидатів, яким вони віддають перевагу.
Тобто, залежно від можливості виборця вплинути на розташування кандидатів у списку, розрізняють такі різновиди пропорційної виборчої системи, як „жорстка”, „напівжорстка”, „м’яка”.
Противники пропорційної виборчої системи наголошують на тому, що замість вироблення ефективної парламентської більшості та сприяння створенню працездатного уряду, вона призводить до фіксації надмірної чисельності партій, появи слабких і мінливих урядових коаліцій.
Змішана виборча система є комбінацією мажоритарної і пропорційної виборчих систем. Найголовнішим і найпростішим варіантом такої системи є „лінійне змішування”, за якого частина депутатів обирається за мажоритарною системою, а інша частина – за пропорційною. Класичним прикладом застосування змішаної виборчої системи є ФРН, у якій 50 відсотків депутатів Бундестагу обирається за земельними партійними списками, а інші 50 відсотків – на основі мажоритарної системи відносної більшості.
Вважається, що змішана виборча система дещо привабливіша для простого виборця. Наявність загальнонаціональних списків виборчих блоків посилює суспільний інтерес та привертає увагу до перипетій політичної боротьби. Мотивація пересічного виборця зростає, адже окрім впливу на вибори у своєму одномандатному окрузі, він має можливість долучатися до загальноукраїнського політикуму.