Вікові новоутворення в розвитку особистості

Молодший шкільний вік – 6-7-11 років:	довільність психічних процесів (пам’яті, уваги і т.д.); виникнення ВПД (внутрішнього плану дій: словесний звіт, оцінка, аналіз своїх вчинків); зміна мотивації поведінки; в процесі навчання розвиваються здібності до саморегуляції поведінки і діяльності; формування моральних і вольових почуттів; розвиток всіх видів мислення з перевагою конкретного (наочно-образного);
Підлітковий вік – 10-14-15 років:	почуття дорослості; гостра потреба у самоствердженні і визнанні з боку інших людей, особливо ровесників; початок розвитку самосвідомості, формування самооцінки; діалектичне мислення; формування ідеалу.
Рання юність – 14-17-18 років:	завершення фізичного розвитку і формування розумових здібностей, особливо спеціальних (орієнтація на профорієнтацію); співставлення рівня своїх домагань з досягнутим результатом («якщо я не спасував – я не боягуз»); співставлення думок оточуючих і самоаналіз як елемент соціально-морального визначення.

Інтраіндивідуальна підструктура особистості виражає особливості перебігу та вияву всієї сукупності психічних пізнавальних процесів (відчуття, сприймання, пам’яті, мислення, уяви та уваги), а також емоцій, почуттів, волі та здібностей.

Попри те, що в кожної людини фізіологічний механізм вияву психічних процесів приблизно однаковий, усі вони мають різний перебіг.

Соціопсихічна підструктура особистості вміщує в собі психічні компоненти особистості, які сформувалися переважно під час соціалізації і забезпечують її рух у соціальному просторі та часі. До цієї підструктури особистості входять досвід, характер і спрямованість.

Головним структурним компонентом особистості є її спрямованість як система спонукань, що визначає вибірковість ставлень та активності особистості. Основним проявом спрямованості є потреби та мотиви, ціннісні орієнтації, рівень домагань, перспективи та цілі особистості.

Ієрархія потреб Маслоу:

1. Фізіологічні потреби: голод і спрага, статевий потяг і т.п.

2. Потреба у безпеці: прагненні відчувати себе захищеним, позбутися страху і життєвих невдач

3. Потреба у приналежності і любові: бажання належати до спільноти, знаходитися поруч із людьми бути визнаним та прийнятим ними

4. Потреба поваги (визнання): потяг до компетентності, досягнення успіхів, визнання авторитету

5. Пізнавальні потреби: бажання багато знати, вміти, розуміти, вивчати

6. Естетичні потреби: потяг до гармонії, краси, порядку

7. Потреба в актуалізації, прагнення до реалізації своїх здібностей, до розвитку власної особистості

Потреба, опосередкована складним психологічним процесом мотивації, виявляє себе психологічно у формі мотиву поведінки.

Мотив – це психічне явище спонукання особистості до постановки мети й діяльності щодо її досягнення.

Мотивом може стати лише усвідомлена потреба і тільки в тому разі, якщо задоволення цієї конкретної потреби, багаторазово проходячи через етап мотивації, безпосередньо переходить у дію. Мотив може реалізуватися у низці психологічних змінних: інтересах, прагненнях, переконаннях та установках.

Інтерес – це емоційно забарвлена вибіркова спрямованість особистості, яка виражається переважно в її вибірковому ставленні до тих чи інших явищ, предметів чи відповідної діяльності. В інтересі поєднуються емоційне та раціональне.

Прагнення – це мотиви, в яких виявляються потреби особистості в умовах спеціально організованої її діяльності.

Переконання – це система мотивів особистості, що спонукає її діяти відповідно до своїх поглядів і принципів. Підґрунтя переконань становлять знання, які є для людини істинними, незаперечними, в яких вона абсолютно впевнена.

Усвідомлене ставлення людини до своїх потреб і здібностей, потягів і мотивів поведінки, переживань і думок називають самосвідомістю особистості. В основі самосвідомості лежить здатність відокремлювати себе від власної життєдіяльності, яка виникає в спілкуванні при формуванні свідомості, мислення, розуміння, ставлення до свого буття, вона опосередкована спільною діяльністю, що сприяє формуванню певного уявлення про себе, свою здатність до суспільно значущих дій та вчинків.

Результатом процесів самосвідомості є «Я-концепція» особистості – динамічна система уявлень людини про себе, яка включає усвідомлення своїх фізичних, інтелектуальних та інших особливостей; самооцінку та суб’єктивне сприймання зовнішніх факторів, які впливають на особистість.

Структура Я-концепції

1. Образ Я – уявлення індивіда про самого себе

(я – реальне, я – ідеальне, я – дзеркальне (соціальне));

2. Самооцінка – оцінка цього уявлення;

3. Поведінкова реакція – конкретні дії, які можуть бути викликані образом Я та самооцінкою.

Центральним компонентом «Я-концепції» є самооцінка – це та цінність, значущість якої надає собі індивід в цілому та окремим сторонам своєї особистості, діяльності, поведінки.